ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/22809/19
адміністративне провадження № К/9901/48271/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 640/22809/19
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року (суддя Пащенко К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року (головуючий суддя - Губська Л.В., судді: Епель О.В., Карпушова О.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (первинна назва - Генеральна прокуратура України) (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 24 жовтня 2019 року № 1193ц про його звільнення з посади заступника начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 25 жовтня 2019 року;
- поновити його на вказаній посаді з 25 жовтня 2019 року;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25 жовтня 2019 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь компенсацію моральної шкоди спричиненої незаконним звільненням у розмірі 100 000,00 гривень.
2. На думку позивача, оскаржуваний наказ про звільнення не відповідає вимозі щодо правової визначеності в контексті зазначення підстави для звільнення у порушення вимог Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Конституції України. Запровадження процедури атестації прокурорів порушує гарантії незалежності прокурора, право на працю та її вільний вибір. Звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII можливе у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або вразі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, що в даному випадку не відбулось. При цьому, з аналізу положень Закону № 1697-VII слідує, що у Генерального прокурора відсутні повноваження на звільнення особи з посади прокурора Генеральної прокуратури України, він наділений правом звільняти лише прокурорів Офісу Генерального прокурора.
3. Також позивач зауважив, що є інвалідом ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, на що він звернув увагу Генерального прокурора у своїй заяві від 11 жовтня 2019 року про переведення на будь-яку адміністративну посаду заступника керівника підрозділу в Офісі Генерального прокурора. Позивач зазначив, що наявність у нього вказаних гарантій та те, що у формі типової заяви міститься інформація, необхідність подання якої не передбачена Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), зумовило подання ним Генеральному прокурору заяви іншого зразка, ніж це передбачено Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221).
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
5. Позиція судів першої та апеляційної інстанції полягає у тому, що подана на виконання Закону № 113-ІХ заява прокурора відповідно до положень пунктів 9, 10 Порядку № 221 для визначення її відповідності вимогам законодавства, має містити у собі відомості про: переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
6. Суди встановили, що заява ОСОБА_1 не містить його згоди на проходження атестації та на отримання інформації від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню, що не відображає волі позивача на проходження атестації у визначеному законодавством порядку. Це свідчить про неподання такої заяви у розумінні Закону №113-ІХ та Порядку № 221, що в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. З огляду на це суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем правомірно відмовлено у допущенні позивача до проходження атестації. До спірних правовідносин суди попередніх інстанцій застосували правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а.
7. Окремо, суди першої та апеляційної інстанцій вказали про помилковість доводів позивача про те, що застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII можливе лише за умови ліквідації, реорганізації установи, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, оскільки підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX таких умов не передбачено. При цьому, аналіз указаної норми Закону № 113-IX дає підстави для висновків, що цей Закон пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII не з рішенням про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а з процедурою проходження прокурорами атестації, як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом №113-IX з дня набрання ним чинності.
8. Відповідаючи на доводи позивача про те, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням встановлених вимог при вивільненні працівника, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначив, що положення КЗпП України у певній своїй частині не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Крім того, статтею 40 КЗпП України у редакції Закону № 113-ІХ установлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
9. Також ураховуючи, що ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з неподанням заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, а не у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, не підлягає застосуванню й пункт 14 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо переважного права особи на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємств, установ, організації.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
10. 29 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
11. У касаційній скарзі зазначено, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що полягає у помилковому тлумаченні пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, пункту 6 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ та незастосуванні статей 3, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 43, 64, 131-1 Конституції України та порушили норми процесуального права - статті 2, 77- 79, 242 КАС України.
12. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі № 815/1554/17 та від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а. Зокрема, необхідність урахування судами висновку Верховного Суду у справі № 815/1554/17 при розгляді цієї справи ОСОБА_1 обґрунтовує необхідністю дотримання принципу правової визначення у контексті зазначення у наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а висновку у справі № 200/13482/19-а у контексті помилковості висновків судів щодо ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку № 221, неподанню такої заяви взагалі. Окрім того, скаржник посилається на неврахуваннями судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 10 березня 2021 року у справі № 640/23134/19 за подібних правовідносин, щодо протиправності прийняття відповідачем наказу про звільнення до розгляду заяви прокурора про переведення.
13. На думку скаржника, формулювання пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ не відповідають принципу правової визначеності. Зокрема, зазначене у вказаному пункті словосполучення «про можливе майбутнє звільнення» призвело до суперечливості його змісту, адже з одного боку встановлює в загальних рисах процедуру працевлаштування працівників прокуратури, з іншого - вказує на наявність посад в органах прокуратури, що можуть бути заміщені працівниками прокуратури. З огляду на це позивач вказує, що не мав чіткого розуміння юридичних наслідків і подальшої поведінки учасника суспільних відносин щодо подальшої реалізації права на працю. У цьому контексті позивач уважає, що відсутність належного (персонального) попередження про можливе звільнення є грубим порушенням трудових гарантій. Водночас, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ у подібних правовідносинах.
14. У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що суди не надали оцінку його доводом про наявність соціального статусу, який передбачає наявність пільг та гарантій при звільненні. Суди не врахували висновок Верховного Суду у справі № 640/26135/19 щодо необхідності перевірки вказаних обставин.
15. Також позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині ненадання оцінки його аргументам про те, що він є інвалідом ІІІ групи і, відповідно, має право на пільгу, передбачену пунктом 14 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх захисту» щодо переваженого права на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємств, установ, організації.
16. Наостанок позивач зазначає, що відповідно до Закону № 1697-VII всі прокурори органів прокуратури мають єдиний статус, а відтак, увільнення одних прокурорів від атестації та необхідність її проходження іншими, свідчить про дискримінаційний характер Закону № 113-ІХ.
17. Ухвалою від 14 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
18. Офіс Генерального прокурора надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
19. Ухвалою від 27 липня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини
20. ОСОБА_1 з 1991 працював в органах прокуратури України.
21. 07 грудня 2018 року на підставі наказу Генерального прокурора України № 1250ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів, його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
22. На вказаній посаді позивач працював по день звільнення.
23. 11 жовтня 2019 року на ім`я Генерального прокурора позивачем подано заяву, у якій він дав згоду на переведення (призначення) на будь-яку адміністративну посаду заступника керівника підрозділу в Офісі Генерального прокурора відповідно до пункту 14 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зі змінами і доповненнями.
24. Наказом Генерального прокурора від 24 жовтня 2019 року № 1193ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 25 жовтня 2019 року.
25. Листом Департаменту кадрової роботи та державної служби від 01 листопада 2019 року № 1441-2396вих-19 позивача повідомлено, що Генеральним прокурором прийнято рішення про відхилення його заяви від 11 жовтня 209 року та звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
V. Нормативне регулювання та позиція Верховного Суду
26. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
27. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
28. Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
29. Спірні правовідносини обумовлені незгодою ОСОБА_1 з наказом Генеральної прокуратури України від 24 жовтня 2019 року № 1193ц про його звільнення з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з 25 жовтня 2019 року.
30. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
32. Стаття 43 Конституції України гарантує кожному захист від незаконного звільнення.
33. Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
34. Таким чином адміністративний суд повинен з`ясувати не лише чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також чи було його рішення прийнято на законних підставах та чи відповідає воно, зокрема, критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності.
35. Стаття 4 Закону № 1697-VII визначає, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
36. Незалежність прокурора забезпечуються, серед іншого, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо (стаття 16 Закону № 1697-VII).
37. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон № 113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ. У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
38. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
39. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
40. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
41. Так, на виконання вимог Закону № 113-IX затверджено Порядок № 221.
42. За визначенням, що міститься у пункті 1 розділу І цього Порядку, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
43. Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
44. Як обумовлено пунктом 9 Порядку № 221, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
45. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 Порядку № 221).
46. Відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
47. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прямо передбачене підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пов`язане, зокрема, з неподанням прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
48. Тобто в даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII), є виключно неподання прокурором зазначеної вище заяви.
49. Повертаючись до підстав касаційного оскарження судових рішень у даній справі, колегія суддів уважає за необхідне надати оцінку наведеним позивачем у касаційній скарзі аргументам.
Щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, як підстави для звільнення на підставі пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX
50. Зі змісту пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX висновується, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
51. Синтаксичний розбір абзацу першого цього пункту вказує на таке: «<…> прокурори <…> звільняються <…> Генеральним прокурором <…> на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав <…>.
52. Такий розбір і аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема, й неподання у встановлений строк заяви про переведення в Офіс Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема, такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
53. Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1- 4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.