ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/9577/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі
за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до: 1) Міністерства енергетики України,
2) Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Запорізька обласна державна адміністрація,
про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам`яткою архітектури та містобудування, історії шляхом визнання незаконним та скасування наказу в частині припинення права власності та зобов`язання повернути об`єкт нерухомості.
У судовому засіданні взяли участь представники: прокуратури - Бересток Б. П., Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" - Трубаков Є. О. (адвокат), Бабак Р. А.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У червні 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури (далі - позивач та/або прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами до Міністерства енергетики України (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - відповідач-2 та/або ПАТ "Запоріжжяобленерго"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька ОДА) про:
- усунення перешкоди власнику - ФДМУ у користуванні та розпорядженні пам`яткою архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, (літ. "А-2", інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно) шляхом визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 № 115 "Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго"" (далі - спірний наказ та/або наказ № 115), яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виробничого об`єднання "Дніпроенерго" у частині невключення до пункту 14 акта вказаної пам`ятки архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, як об`єкта, що підлягає виключенню з вартості цілісного майнового комплексу;
- припинення права приватної власності ПАТ "Запоріжжяобленерго" на пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції" - об`єкт нерухомого майна: будівля, майстерні інв. № 1.20053 - приміщення № 1 під літ. "А-2" загальною площею 503,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004935623101);
- припинення права приватної власності ПАТ "Запоріжжяобленерго" на пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції" - об`єкт нерухомого майна: будівля, контролерів інв. № 1.70010 - приміщення № 2 під літ. "А-2" загальною площею 648 кв. м, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004800123101);
- зобов`язання ПАТ "Запоріжжяобленерго" повернути пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", що розташована за адресою: м. Запоріжжя вул. Поштова (Горького), 73 (літ. "А-2", інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2007800123101 та 2004935623101 відповідно) державі в особі ФДМУ.
1.2. Позовні вимоги із посиланнями, зокрема, на положення статей 178, 391, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 17 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) від 13.07.1978 № 3600-IX "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", Закону України від 08.06.2000 № 1805-III "Про охорону культурної спадщини", Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону України від 30.03.1995 № 64/95-ВР), обґрунтовані тим, що всі пам`ятки культурної спадщини, які становлять національну, культурну та історичну цінність, не підлягають приватизації, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до об`єктів, обмежених в обороті, вилучених з обороту.
На думку прокурора, з 1992 та на час прийняття спірного наказу (03.07.1995) законодавчо закріплено заборону на приватизацію об`єкта нерухомості - "Будинок першої теплоелектростанції" як національної, культурної та історичної цінності України. Право приватної власності на "Будинок першої теплоелектростанції" за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, порушує вимоги частини 2 статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР), яка встановлює заборону на приватизацію пам`яток історії та культури, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність для всього суспільства.
1.3. Міністерство енергетики України проти задоволення позову заперечувало, посилаючись на те, що за даними Державного реєстру прав на нерухоме майно стосовно спірної пам`ятки архітектури та містобудування проведено реєстраційні дії щодо державної реєстрації на праві приватної власності за ПАТ "Запоріжжяобленерго", у зв`язку з чим права позивача порушені не були.
1.4. Запорізькою ОДА надані пояснення у справі, в яких зазначено, що спірному об`єкту нерухомості статус пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення надано у 1987 році відповідно до Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури". У подальшому Верховною Радою України прийнято Закон України від 23.09.2008 № 574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", яким затверджено відповідний перелік, до якого включено "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73.
1.5. ПАТ "Запоріжжяобленерго" подало відзив на позов, в якому зазначено, що спірний об`єкт був відсутній у списку пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення, у переліку об`єктів культурної спадщини національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, та у списку пам`ятників архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави. В подальшому більш як через 10 років спірна пам`ятка місцевого значення внесена до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації згідно із Законом України від 23.09.2008 № 574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації". Проте, на думку відповідача-2, спірний об`єкт внесений до зазначеного Закону помилково. ПАТ "Запоріжжяобленерго" стверджує, що на пам`ятку місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції" законодавчої заборони на приватизацію не існувало, оскільки вона не була віднесена до об`єктів національного культурного надбання, національних культурних та історичних цінностей України. До Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка місцевого значення була внесена в 2010 році на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10. ПАТ "Запоріжжяобленерго" також заявлено про застосування позовної давності, оскільки про існування спірного наказу позивачу відомо ще з 1995 року, а про державну реєстрацію спірного об`єкта Запорізька обласна прокуратура могла бути обізнана ще у квітні 2006, коли було здійснено державну реєстрацію прав власності на пам`ятку місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73.
1.6. Запорізькою обласною прокуратурою подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що згідно із Законом України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР) не підлягали приватизації національні культурні та історичні цінності України, а тому з 1992 року на спірний об`єкт законодавчо закріплена заборона на приватизацію. Згідно з рішенням виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 138 "Про додаткове взяття під охорону держави пам`яток архітектури і містобудування" "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73, взято на державний облік як пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення. Питання щодо її віднесення до пам`яток республіканського значення позивачем не порушувалося, тому посилання ПАТ "Запоріжжяобленерго" на законодавство, яке регулює правовідносини щодо віднесення об`єктів культурної спадщини до пам`яток республіканського (національного) значення, є необґрунтованим. Пам`ятка архітектури "Будинок першої теплоелектростанції" продовжує бути зареєстрована за відповідачем-2, чим порушено права його законного володільця, держави в особі ФДМУ на реалізацію усіх правомочностей власника. Відповідне порушення триває, позов є негаторним, а тому може бути заявлений впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 № 910/9577/21 (суддя Шкурдова Л. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 (Яковлєв М. Л. - головуючий, судді Чорногуз М. Г., Куксов В. В.) позов задоволено повністю; усунено перешкоди власнику - ФДМУ у користуванні та розпорядженні пам`яткою архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, (літ. "А-2", інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно) шляхом визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.95 № 115 "Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії "Запоріжжяобленерго", яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виробничого об`єднання "Дніпроенерго" у частині невключення до пункту 14 акта вказаної пам`ятки архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, як об`єкта, що підлягає виключенню з вартості цілісного майнового комплексу; припинено право приватної власності ПАТ "Запоріжжяобленерго" на пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції" - об`єкт нерухомого майна: будівля, майстерні інв. № 1.20053 - приміщення № 1 під літ. "А-2", загальною площею 503,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004935623101); припинено право приватної власності ПАТ "Запоріжжяобленерго" на пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції" - об`єкт нерухомого майна: будівля контролерів інв. № 1.70010 - приміщення № 2 під літ. "А-2", загальною площею 648 кв. м, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004800123101); зобов`язано ПАТ "Запоріжжяобленерго" повернути пам`ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (літ. А-2, інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно) державі в особі ФДМУ.
2.2. Судове рішення із посиланнями, зокрема, на положення частини 2 статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР) мотивоване тим, що всі пам`ятки культурної спадщини становлять національну культурну та історичну цінність, не підлягають приватизації, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною.
Отже, з 1992 року (часу прийняття Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств") та станом на 03.07.1995 законодавчо закріплено заборону на приватизацію об`єкта нерухомості - "Будинок першої теплоелектростанції" як національної культурної та історичної цінності України.
Оскільки на території Запорізької області, серед іншого, згідно із законом не підлягає приватизації "Будинок першої теплоелектростанції", розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького (Поштова), 73, то така пам`ятка не може перебувати у приватній власності, а власником такого майна може бути лише держава або територіальна громада.
Посилаючись на положення статті 391, 393 ЦК України, а також ураховуючи встановлені Законом України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР) законодавчі заборони на приватизацію пам`яток, суди дійшли висновку про можливість задоволення позовних вимог у частині визнання незаконним та скасування пункту 1 спірного наказу, яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу в частині невключення пам`ятки архітектури та містобудування, історії місцевого значення "Будинок першої теплоелектростанції", яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького (Поштова), 73, до пункту 14 акта, яким визначено перелік об`єктів, які підлягають виключенню з вартості цілісного майнового комплексу.
Суди також зазначили, що з метою поновлення в повному обсязі прав держави на спірні об`єкти нерухомості при одночасному визнанні незаконним в частині пункту 1 наказу № 115, одночасному припиненню підлягає право приватної власності ПАТ "Запоріжжяобленерго" на них.
Права держави як власника на реалізацію усіх правомочностей щодо вказаної пам`ятки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом зобов`язання ПАТ "Запоріжжяобленерго" повернути пам`ятку архітектури "Будинок першої теплоелектростанції", що розташована за адресою: м. Запоріжжя вул. Поштова (Горького), 73, державі в особі ФДМУ.
Щодо заяви про застосування позовної давності суди зазначили, що негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірної пам`ятки щодо користування і розпорядження нею, може бути заявлений продовж всього часу тривання відповідного порушення.
При цьому власник майна може вимагати усунення порушення його права, у тому числі, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади, договори або інші правочини тощо та вимагаючи повернути таке майно.
Ураховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, оскільки пам`ятка архітектури "Будинок першої теплоелектростанції", розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького (Поштова), 73, продовжує бути зареєстрована за ПАТ "Запоріжжяобленерго", чим порушено права держави в особі ФДМУ як власника цього майна, відповідне порушення триває, а тому суди дійшли висновку, що зазначений позов заявлено в межах позовної давності.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/9577/21, ПАТ "Запоріжжяобленерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає таке.
По-перше, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР), а саме абзаців 1, 7 частини 2 статті 5 цього Закону, якими встановлено, що приватизації не підлягають: національні культурні і та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об`єкти права власності народу України, а також частини 3 статті 5 цього Закону, якою встановлено, що перелік об`єктів (груп об`єктів), що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, щодо заборони приватизації пам`ятки місцевого значення.
Висновки Верховного Суду щодо застосування статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР) відсутні через давність прийняття спірного наказу.
Скаржник звертає увагу, що Закон України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР) встановлював заборону на приватизацію національних культурних історичних цінностей України, але не містив тлумачення цього поняття, а тому при визначенні об`єктів, заборонених до приватизації, необхідно керуватися частиною 3 статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР).
На дату прийняття спірного наказу перелік об`єктів, заборонених до приватизації, містився у Декреті Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92 "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" (далі - Декрет № 26-92), який має силу закону відповідно до статті 97-1 Конституції УРСР. Пунктом 8 Додатку № 1 до вказаного Декрету № 26-92 встановлено, що забороняється приватизація об`єктів культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення.
Скаржник також зауважує, що для тлумачення статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР) важливим є наступні зміни, внесені редакцією цього Закону від 20.03.1997 № 89/97-ВР, згідно з якими конкретизовано, що приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення.
На думку скаржника, дослідивши законодавчі норми, а саме положення частини 2, 3 статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР), Декрет № 26-92, якими встановлено заборону і переліки заборонених приватизації об`єктів, суди повинні були зробити висновок про те, що станом на 1995 рік законодавча заборона на приватизацію, встановлена статтею 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР), не поширювалася на пам`ятки місцевої значення, оскільки вони не мали загальнонаціонального значення і не були в числі об`єктів, заборонених до приватизації, перелік яких затверджено Декретом № 26-92.
Наявність у пам`ятки "Будинок першої теплоелектростанції", розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького (Поштова), 73, присвоєної категорії місцевого значення виключало її загальнонаціональне значення і виключало наявність законодавчої заборони на її приватизацію на час прийняття спірного наказу. При цьому виникнення можливих законодавчих заборон на приватизацію в наступному не спростовують відсутність такої заборони на час включення її до складу статутного фонду, що не може вважатися порушенням статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР).
Усупереч наведеному Господарський суд міста Києва не застосував до спірних правовідносин положення частини 3 статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР), не врахував Декрет № 26-92, внаслідок чого зробив хибний висновок, що всі пам`ятки культурної спадщини становлять національну культурну та історичну цінність, не підлягають приватизації, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною.
У свою чергу, Північний апеляційний господарський суд належним чином перевірив доводи ПАТ "Запоріжжяобленерго" про відсутність законодавчої заборони на приватизацію пам`ятки місцевого значення, повторно не застосував частину 3 статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР) і на підставі аналізу норм законодавства, яких ще не існувало на час виникнення спірних правовідносин і які було прийнято в подальшому, зробив помилковий висновок щодо наявності заборони на приватизацію пам`ятки місцевого значення, і рішення першої інстанції залишив у силі.
По-друге, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування Закону України від 23.09.2008 № 574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", зокрема, щодо пам`яток культурної спадщини, які на час його прийняття вже перебували у приватній власності.
Скаржник вважає, що внесення Законом України від 23.09.2008 № 574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" спірного об`єкта нерухомості (пам`ятки місцевого значення) до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, не змінює форму власності такого об`єкта з приватної на державну, якщо право приватної власності на такий об`єкт було набуто до прийняття цього закону.
Закон України від 23.09.2008 № 574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" також не містить правової норми, якою змінюється форма власності на пам`ятки культурної спадщини на державну, або норми щодо повернення пам`яток у державну власність. Навпаки, пояснювальною запискою до проекту цього Закону зазначено, що при опрацюванні проекту зазначеного акта до нього не були включені пам`ятні місця, частини пам`яток, в яких розташований житловий фонд, житлові будинки та приватизовані після прийнятті вказаних рішень рад об`єкти.
Відповідно до встановлених обставин щодо набуття ПАТ "Запоріжжяобленерго" в 1995 році права власності на пам`ятку місцевого значення, яку було внесено до його статутного фонду, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були послатися на частину 1 статті 58 Конституції України, якою закріплено загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі та повинні були зробити висновок, що закони не мають зворотної сили і внесення Законом України від 23.09.2008 № 574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" об`єкта нерухомості (пам`ятки місцевого значення) до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, не змінює форму власності такого об`єкта з приватної на державну, якщо право приватної власності на такий об`єкт вже було набуто до прийняття такого Закону.
Всупереч встановленим обставинам справ щодо набуття ПАТ "Запоріжжяобленерго" права власності на спірний об`єкт нерухомості в 1995 році та позовній вимозі про скасування в частині наказу № 115, суди першої і апеляційної інстанцій свої рішення обґрунтували нормами Закону України від 08.06.2000 № 18058-111 "Про охорону культурної спадщини", Закону України від 01.02.2005 № 2391-IV "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини", Закону України від 23.09.2008 № 574-VI "Про перелік пам`яток культурної спадщини", які було прийнято набагато пізніше прийняття спірного наказу, чим надали зазначеним законодавчим актам зворотньої дії у часі і застосували їх до правовідносин, які існували до їх прийняття.
Оскільки станом на дату прийняття Закону України від 23.09.2008 № 574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" (2008 рік) право власності на спірні об`єкти нерухомості вже належало ПАТ "Запоріжжяобленерго" більше десяти років (з 1995 року), єдиним допустимим наслідком прийняття вказаного Закону є виключно припинення такого права власності у випадках, встановлених статтею 346 ЦК України, і на підстава передбачених главою 25 ЦК України. При цьому припинення права власності не пов`язане зі скасуванням законного наказу.
Окремо скаржник звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 923/705/18 зазначив, що положення про незворотню дію нормативно-правового акта в часі означає, що закони та нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності. Закріплення на конституційному рівні принципу незворотності дії в часі нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин.
За твердженням скаржника, суди не врахували зазначеного, чим допустити неправильне застосування норм матеріального права і прийняли незаконні рішення.
По-третє, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування (поширення дії) Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону Україні від 30.03.1995 № 64/95-ВР) до правовідносин, які врегульовані Указом Президента України від 15.06.1993 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" (далі - Указ № 210/93).
Скаржник наголошує, що на час прийняття спірного наказу перехід права власності на державне майно відбувався двома способами саме - шляхом корпоратизації та приватизації.
Посилаючись на положення пунктів 1, 8 Указу № 210/93 (у редакції від 22.01.1994), скаржник зауважує, що у процесі корпоратизації державне підприємство перетворюється у корпоративне, та за наслідками такого перетворення держава набуває корпоративні права на заміну переданому до статутного фонду майна. Натомість порядок переходу прав на майно, яке належало до державної власності, за процедурою приватизації регулювалися іншими законодавчими актами, зокрема Законом України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств".
Отже, основною відмінністю корпоратизації та приватизації є те, що внаслідок корпоратизації майно передається новоствореному товариству у власність, а взамін у держави виникають корпоративні права щодо даного товариства. Держава залишає за собою можливість управління діяльністю товариства та отримання дивідендів від його діяльності. Корпоратизація має на меті зміну організаційно-правової форми господарської діяльності і більш ефективне корпоративне управління.
Водночас приватизація є способом відчуження майна, що перебуває у державній власності, тобто відбувається вибуття майна з власності держави та перехід об`єкта власності до нового власника. Приватизація призводить до зміни власника майна та одночасно з цим повної втрати будь-яких майнових чи немайнових прав попереднього власника (держави) щодо приватизованого майна.
На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вищезазначені положення законодавства і різницю між корпоратизацією державних підприємств, яка лише передує наступній приватизації, і самою приватизацією, наслідком якої є відчуження майна.
Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірний наказ не є актом, прийнятим на виконання або у відповідності до Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств". Судами було встановлено, що наказом ФДМУ від 31.10.1996 № 24 прийнято рішення щодо приватизації корпоратизованих об`єктів, зокрема Державної акціонерної енергопостачальної організації "Запоріжжяобленерго", і саме до правовідносин з прийняття цього наказу повинен застосовуватися Закон України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств".
Всупереч зазначеним нормам законодавства і встановленим обставинам суди застосували до правовідносин щодо створення Державної акціонерної енергопостачальної організації "Запоріжжяобленерго", які врегульовані Указом № 210/93, норми Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII "Про приватизацію майна державних підприємств", який не регулював цих правовідносин.
3.4. Підставою для касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник вважає застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права, а саме положень статті 256, 261, 387, 391 ЦК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13.
Так, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц містить правові висновки щодо застосування статей 387, 391 ЦК України стосовно обрання належного способу захисту у подібних правовідносинах, критерії для розмежування віндикаційного та негаторного позовів і пов`язаного з цим застосування позовної давності.
На думку скаржника, у цій справі відсутній визначальний критерій для визначення позову як негаторного, адже у ФДМУ або держави відсутнє право на володіння майном. Оскільки ПАТ "Запоріжжяобленерго" на підставі спірного наказу набуло права власності на майно, яке було зареєстровано в 2006 році, то відповідно саме ПАТ "Запоріжжяобленерго" набуло щодо нерухомого майна всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Набуття в 1995 році і подальша реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за ПАТ "Запоріжжяобленерго" і обставини відсутності права на володіння цим нерухомим майном ФДМУ свідчить про безпідставність обрання прокурором такого способу захисту порушеного права, як захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, який передбачено статтею 391 ЦК України. Суди повинні були врахувати при розгляді спору висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, і вказати про відсутність у позові ознак, які свідчать про негаторний характер позову. Суди мали вказати, що оскільки відповідачем за позовом про витребування майна є володіюча ним юридична особа, за якою зареєстроване таке право власності на це майно, і цим майном неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволоділо в 1995 році ПАТ "Запоріжжяобленерго", то саме віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача, оскільки власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Крім цього, ПАТ "Запоріжжяобленерго" було подано заяву про застосування позовної давності з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, про застосування позовної давності. У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.12.2011 № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15.01.2012 особа має право звернутися до суду з позовом про визнання правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Також Верховний Суд на підставі аналізу зазначеного Закону № 4176-VI, а також статей 257, 261, 268 ЦК України, наголосив, що у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності починається з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.