ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду: Штелик С. П., Григорʼєвої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Прокопенка О. Б. - на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц
(провадження 14-108звц21) за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною приватною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом цієї справи,
Короткий виклад історії справи
У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому, з урахуванням уточнень, просила: встановити факт її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період
з 01 січня 2008 року по 12 червня 2009 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя майно: автомобіль Lexus RX300, реєстраційний
номер НОМЕР_1 ; квартиру
АДРЕСА_1 ; приміщення № 88, 1-го поверху, загальною площею 90 кв. м в будинку
АДРЕСА_2 ; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину наведеного майна; стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1,
в сумі 182 959,88 грн.
Позовна заява мотивована тим, що із січня 2008 року вона почала проживати з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в кімнаті АДРЕСА_3 . З цього часу і до офіційного укладення шлюбу вони вели спільне господарство, мали відносини, притаманні подружжю.
Позивач вказувала, що у лютому 2009 року ними за спільні кошти придбана квартира АДРЕСА_1, яку оформили на ім`я відповідача. У грудні 2009 року вони вселилися до вказаної квартири та з цього часу постійно там проживали. Всі борги, які виникли під час придбання квартири та проведення ремонтних робіт в ній, вони з відповідачем повертали разом.
12 червня 2009 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період зареєстрованого шлюбу ними за спільні кошти придбаний автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1, та приміщення 1-го поверху у будинку АДРЕСА_2 . Сторони не досягли згоди щодо добровільного поділу майна.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу з 01січня 2008 року по 12 червня
2009 року. Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру
АДРЕСА_4, загальною
площею 19,6 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за кожним. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Знято арешти, накладені місцевим судом на квартиру
АДРЕСА_1, приміщення 1 поверху № 59, 69, 78, 86 у буд.
АДРЕСА_2, автомобіль Lexus RX 300, 2004 року випуску, реєстраційний
номер НОМЕР_1, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позивачем факту існування між сторонами в період з 01 січня 2008 року по 12 червня
2009 року відносин, які притаманні подружжю, а набута ними квартира у будинку АДРЕСА_2, загальною площею 19,6 кв. м є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Водночас суд дійшов висновку про те, що автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1, та квартира
АДРЕСА_1 не підлягають поділу, оскільки відчуження подружжямспірного автомобіля мало місце у період перебування їх у шлюбі, а позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач продав спірний автомобіль без її згоди та діяв не в інтересах сім`ї. Місцевий суд також указав, що відповідачем доведений той факт, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти його батька - ОСОБА_4, а тому відсутні підстави для визнання її об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу між ними.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка, правильно визначено природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам статей 10, 60, 212, 214, 215 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1, скасовано.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за кожним.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182 959,88 грн у рахунок компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли беззаперечного висновку, що спірна квартира була придбана за кошти батька відповідача - ОСОБА_4, а саме, що кошти зняті 22 жовтня 2008 року з його депозитного рахунку, розмір якого складав 25 000 євро. Проте зміст договору купівлі-продажу спірної квартири не містить відомостей про те, що покупцем є ОСОБА_4 . Судами також не встановлено, що ОСОБА_4 ставив питання про переведення на нього прав покупця за даним договором, як до особи, яка внесла кошти за цим договором. Ураховуючи те, що спірна квартира, яка зареєстрована на ім`я відповідача, набута за договором купівлі-продажу до укладення шлюбу між сторонами, проте у період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира набута за кошти, які належали йому особисто або отримана ним в порядку спадкування, суд помилково відніс дану квартиру до особистої приватної власності відповідача ОСОБА_1 .
Відмовляючи у стягненні компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1, суди попередніх інстанцій виходили із того, що спірний автомобіль було відчужено подружжям у період знаходження їх у шлюбі. Проте у справі встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду, що набрало законної сили 17 листопада 2014 року, яким установлено, що відносини притаманні подружжю сторони не підтримують з осені 2013 року. Відчуження ОСОБА_1 спірного автомобіля відбулось 30 вересня 2014 року. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 давала згоду на відчуження спірного транспортного засобу. Зважаючи на те, що спірний автомобіль відчужено та перебуває у власності третіх осіб, тому до складу спільної сумісної власності входять кошти, одержані від його відчуження, а не сам транспортний засіб. Відповідачем не спростовано, визначену у позовній заяві компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 182 959,88 грн.
Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
15 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі "Кайдалов проти України" ("Case of Kaydalov v. Ukraine", заява № 18202/20) (далі - рішення) щодо належного та своєчасного повідомлення заявника про судові засідання під час розгляду цивільної справи. У резолютивній частині рішення ЄСПЛ вказав, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди позбавили заявника можливості ефективно представити свою справу, не виконали свого обов`язку дотримуватися принципу справедливого судового розгляду, закріпленого у статті 6 Конвенції, оскільки, перейшовши до розгляду суті справи заявника, не намагалися з`ясувати, чи він знав або повинен був знати щонайменше дату та час проведення засідання, та, якщо він цього не знав, чи слід було відкласти розгляд справи.
З огляду на встановлені порушення Конвенції ЄСПЛ зобов`язав Україну впродовж трьох місяців сплатити ОСОБА_1 суму, зазначену у таблиці в додатку, яка має бути конвертована у національну валюту за курсом на день здійснення платежу.
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у зв`язку з ухваленим рішенням ЄСПЛ.
Позивач вважає, що рішення ЄСПЛ у справі "Кайдалов проти України" від 15 квітня 2021 року (№ 18202/20) є доказом наявності виключних обставин у справі № 642/8107/14-ц, оскільки ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції Верховним Судом, який не повідомляв його про розгляд справи 11 вересня 2019 року, що мало наслідком ухвалення оскаржуваної постанови без урахування його думки, заперечень та правової позиції.
У заяві про перегляд судових рішень позивач просить скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року - без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду постановою від 22 лютого 2022 року частково задовольнила заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом цієї справи.
Скасувала постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року та ухвалила нове рішення.
Задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_2 .
Скасувала рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 рокув частині вирішення позовних вимог щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля LexusRX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У скасованій частині позов задовольнила: визнала квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Lexus RX300, реестраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнала за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину за кожним квартири АДРЕСА_1 .
Стягнула з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182 959,88 грн у рахунок компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX300, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
З висновками зазначеної постанови щодо процесуальних наслідків розгляду заяви про перегляд судового рішення погодитися не можна, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
МОТИВИ ВИКЛАДЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, треба вживати заходи індивідуального та загального характеру.
Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
Отже, застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.