ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2022 року
м. Київ
справа № 698/937/13-к
провадження № 51-3218км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Булейко О. Л., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
законного представника ОСОБА_1,
засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3,
у режимі відеоконференції:
прокурора Швець І. О.,
захисників Сухомудренка Б. В., Яровенка Ю. М., Кобринського В. О.,
засудженого ОСОБА_4,
представника служби у справах
дітей Звенигородської
райдержадміністрації Жмурко О. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката Сухомудренка Б. В., захисника Яровенка Ю. М. та законного представника ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_3 на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2019 року й ухвалу Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013250140000360 за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ватутіне Черкаської області та жителя цього АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Звенигородки Черкаської області та жительки цього АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК,
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Ватутіне Черкаської області та жителя цього АДРЕСА_3 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2019 року визнано винуватими та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: ОСОБА_2 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 12 років з конфіскацією всього майна; ч. 2 ст. 289 КК - на строк 8 років з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна;
ОСОБА_3 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК і призначено їй покарання із застосуванням п. 5 ч. 3 ст. 102 зазначеного Кодексу у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна.
Згідно з цим вироком також засуджено ОСОБА_4, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за обставин, які детально наведені у вироку, діючи за попередньою змовою групою осіб,вчинили умисне вбивство ОСОБА_5 .
Так, наприкінці березня 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на протиправне позбавлення життя ОСОБА_5, розробили чіткий план дій та розподілили ролі кожного у вчиненні злочину.
ІНФОРМАЦІЯ_4 приблизно о 18:00 ОСОБА_3 відповідно до заздалегідь узгодженого розподілу ролей, під приводом вступу в статевий зв`язок, шляхом обману запросила ОСОБА_5 до дачного будинку АДРЕСА_4, де в приміщенні літньої душової кабіни ховались ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . У процесі ігор сексуального характеру ОСОБА_3 прив`язала до крісла ОСОБА_5, чим позбавила його можливості захищатися і чинити опір, а також наділа йому на голову наволочку. Після цього відчинила двері будинку і подала своїм спільникам умовний сигнал, а саме активувала музичну композицію на мобільному телефоні. Почувши вказаний сигнал, ОСОБА_2, тримаючи дерев`яну битку, та ОСОБА_4 - металеву кувалду, пройшли в приміщення будинку, підійшли до зв`язаного ОСОБА_5, якому ОСОБА_2 завдав одного удару по голові дерев`яною биткою, а ОСОБА_4 - приблизно три удари металевою кувалдою в голову, внаслідок чого потерпілий втратив свідомість і впав на підлогу. Потім ОСОБА_4, побачивши, що ОСОБА_5 ворушиться і намагається підвестись, маючи на меті довести до кінця свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя потерпілого, металевою кувалдою вдарив останнього приблизно три рази у грудну клітку та голову, в результаті чого ОСОБА_5 припинив рухатись та подавати ознаки життя. Далі ОСОБА_4 вийшов з дачного будинку і поставив до відома своїх спільників про те, що він добив ОСОБА_5 . Після цього ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, реально усвідомлюючи, що вони виконали всі необхідні і можливі дії, спрямовані на умисне вбивство ОСОБА_5, вважаючи його мертвим, маючи на меті швидко зникнути з місця вчинення злочину, на автомобілі потерпілого поїхали до м. Звенигородки. Дорогою ОСОБА_4, усвідомивши, що в разі виявлення сторонніми особами трупа ОСОБА_5 вони будуть викриті, запропонував повернутись на місце вчинення злочину та заховати труп з метою знищення слідів злочину та уникнення кримінальної відповідальності, на що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, погодились. В цей час ОСОБА_4 не впорався з керуванням транспортним засобом і потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді рани підборіддя. Далі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у мобільному режимі викликали таксі, на якому доїхали до м. Ватутіне, де ОСОБА_2, реально усвідомлюючи, що він виконав усі дії, які вважав необхідними для протиправного позбавлення життя ОСОБА_5, і вважаючи останнього мертвим, вийшов із салону автомобіля та пішов додому, а інші двоє повернулись до дачного будинку, де ОСОБА_4, побачивши, що потерпілий подає ознаки життя, з метою довести свій злочинний умисел до кінця, металевою кувалдою умисно завдав останньому приблизно три удари по голові. Далі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з метою приховання знаряддя злочину викинули кувалду в лісі, а речі ОСОБА_5 на смітник.
Внаслідок таких дій спільників потерпілий ОСОБА_5 помер на місці.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_4, приблизно о 20:00 ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_4, маючи спільний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, попередньо заволодівши автомобільним ключем від замка запалювання цього автомобіля, умисно, з корисливих спонукань, незаконно заволоділи належним ОСОБА_5 автомобілем "Volkswagen Passat В-6" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), чим спричинили потерпілому матеріальної шкоди на суму 152 510 грн.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 19 квітня 2021 року змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Пом`якшив ОСОБА_4 покарання, призначене за ч. 1 ст. 185 КК, у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Виключив з вироку місцевого суду рішення про призначення ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Апеляційний суд постановив уважати засудженимидо покарання: ОСОБА_2 - за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 12 років, ч. 2 ст. 289 КК - у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна;
ОСОБА_3 - за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням п. 5 ч. 3 ст. 102 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 13 років;
ОСОБА_4 - за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 12 років, ч. 2 ст. 289 КК - у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, ч. 1 ст. 185 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік; ч. 1 ст. 357 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком (Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 грудня 2012 року) й остаточно ОСОБА_4 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього майна. На підставі ч. 5 ст. 72 КК період попереднього ув`язнення з 19 квітня 2013 року до 20 липня 2018 року та з 10 жовтня 2019 року по 19 квітня 2021 року зараховано ОСОБА_4 у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та заперечення інших учасників провадження
У поданій касаційній скарзі захисник Сухомудренко Б. В., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів захисника зводиться до посилань про порушення права ОСОБА_2 на захист, покладення в основу винуватості останнього недопустимих доказів та недотримання апеляційним судом вимог статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку.
Щодо порушення права на захист ОСОБА_6 зазначає, що судові засідання від 01 вересня та 30 листопада 2015 року були проведені без захисника, тоді як участь останнього в цьому кримінальному провадженні є обов`язковою, а також що повний текст ухвали апеляційного суду не вручався його підзахисному, що позбавило останнього ознайомитися з мотивами постановленого судового рішення та оскаржити його.
Також, звертає увагу про незабезпечення судами участі в судових засіданнях законного представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 .
У частині недопустимості доказів, покладених в основу винуватості його підзахисного ОСОБА_6, указує на те, що такі докази були зібрані слідчими, які не мали повноважень здійснювати досудове розслідування, оскільки в матеріалах справи відсутні процесуальні рішення, які б підтверджували повноваження слідчих на початок і здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні та стороні захисту такі рішення, в порядку ст. 290 КПК, не відкривались. При цьому, за міркуваннями захисника, долучена прокурором під час апеляційного перегляду копія постанови про створення групи слідчих є неналежною, оскільки унеможливлює перевірку на предмет її достовірності та всупереч ч. 11 ст. 290 КПК стороні захисту не надавалась, що, на його думку, виключає можливість посилання на неї при прийнятті рішення.
Також, захисник вважає недопустимим як доказ протокол огляду дорожньо-транспортної пригоди від 17 квітня 2013 року, з підстав того, що під час проведення цієї слідчої дії ні власник автомобіля, ні будь-хто з його володільців залучений не був та не надавав дозвіл на проникнення до автомобіля, а слідчий після його проведення не звертався до слідчого судді для отримання дозволу на обшук автомобіля. Вказане, за твердженням захисника, свідчить про недопустимість результатів огляду та вилучених під час його проведення слідів та предметів.
Крім того, протокол огляду та затримання транспортного засобу від 17 квітня 2013 року складений неуповноваженою особою, оскільки відсутнє доручення слідчого на проведення цієї слідчої дії ІДПС ОСОБА_7 .
Також, на думку ОСОБА_6, вилучені під час проведення огляду автомобіля від 18 квітня 2013 року сліди здобуті з порушенням норм КПК, тому, що на місці зберігання автомобіль не був опечатаний, а слідчий, як до його проникнення так і після, не звернувся з відповідним клопотанням до слідчого судді.
Недопустимим доказом, на думку захисника, є і висновок судово-медичного експерта від 08 жовтня 2013 року № 54/78, оскільки під час проведення цієї експертизи був використаний протокол слідчого експерименту, який складений слідчим, який не мав повноважень на проведення цієї слідчої дії у кримінальному провадженні.
Зазначає про те, що суди, оцінюючи як доказ протокол огляду місця події від 19 квітня 2013 року, не звернули уваги на те, що в заяві ОСОБА_4 надає дозвіл на проведення огляду дачної ділянки в районі озера "Голубе". Разом з тим матеріали кримінального провадження не містять будь-яких документів, які б надавали засудженому право на володіння або користування цією ділянкою. Також відсутня ухвала слідчого судді, яка б давала право на проникнення до вказаного житла. Крім того, суди не зважили і на те, що дозвіл на огляд володіння був наданий слідчому Довгалю О. В., а провів цю слідчу дію слідчий Шпильовий Є. С.
Вказує про недопустимість висновку експерта від 19 квітня 2013 року № 54 через те, що згідно з наявним у матеріалах справи листом, труп ОСОБА_5 до моргу був доставлений на підставі направлення від 19 квітня 2013 року, складеного слідчим Яровенком Р. А., яке до матеріалів кримінального провадження не долучене. Наголошує, що експерт під час судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_5 вилучив відповідні матеріали без відповідного на те доручення уповноваженої особи, а складені за результатами досліджень цих матеріалів акт судово-медичного дослідження трупа та акт судово-токсикологічного дослідження крові трупа потерпілого ОСОБА_5, не долучено до матеріалів кримінального провадження та не відкрито стороні захисту.
Також захисник зазначає, що у висновку експерта № 90 міститься посилання про те, що експерту надані в конвертах зрізи нігтів трупа ОСОБА_5, відібрані під час огляду місця події від 19 квітня 2013 року в с. Багачівка Звенигородського району, однак протокол вказаної слідчої дії до матеріалів кримінального провадження не долучався і стороні захисту не відкривався.
З цих же підстав, захисник ставить під сумнів висновок експерта від 15 серпня 2013 року № 1/603 та висновок судової молекулярно-генетичної експертизи, оскільки при їх проведенні використовувались речові докази, які мають невідоме походження.
Крім того, зазначає, що під час призначення судово-імунологічної експертизи слідчий указав про факт вилучення подушок безпеки на автодорозі, однак відповідно до протоколу огляду ДТП від 17 квітня 2013 року вказані предмети не вилучались.
Також, вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні процесуальні рішення про відібрання у ОСОБА_2 зразків крові та слідів пальців рук, що виключає допустимість складених за результатом їх дослідження висновків експерта, зокрема, судової дактилоскопічної експертизи від 08 жовтня 2013 року № 1/985.
Стверджує, що в протоколах про надання доступу до матеріалів досудового розслідування відсутні дані щодо надання його підзахисному доступу для ознайомлення з речовими доказами, а також відсутні відомості про застосування технічних засобів, які б підтверджували факт його ознайомлення з відеоматеріалами отриманими під час досудового розслідування.
Як вважає ОСОБА_6, апеляційний суд безпідставно призначив експертизу щодо дослідження показань ОСОБА_4, не допитавши останнього в судовому засіданні та використавши інформацію з матеріалів кримінального провадження без їх дослідження в межах апеляційного розгляду.
Також, на думку захисника, апеляційний суд не розглянув доводів наведених в його апеляційній скарзі, належним чином не перевірив їх, мотивованих і обґрунтованих відповідей на їх спростування у своєму рішенні не навів, внаслідок чого постановив ухвалу з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Законний представник засудженої ОСОБА_3 - ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість, просить змінити постановлені щодо засудженої судові рішення, перекваліфікувати її дії з п. 12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 396 КК, закрити кримінальне провадження щодо неї на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності та ухвалити щодо ОСОБА_3 - в частині обвинувачення за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК виправдувальний вирок.
Вказує, що докази, покладені в основу обвинувачення ОСОБА_3, не підтверджують її винуватості, а деякі з них суперечать вимогам КПК, оскільки складені особами, які не мали повноважень на проведення слідчих дій. Зокрема, на її думку, такими доказами є протоколи огляду місця події та проведення слідчого експерименту від 19 квітня 2013 року за участі ОСОБА_4 .
Крім того, зазначає, що суди не звернули уваги на те, що обвинувальний акт складено формально, всупереч ст. 291 КПК він не містить викладу фактичних обставин вчинення інкримінованого засудженим кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення кожному засудженому.
За твердженням ОСОБА_1, під час надання доступу до матеріалів досудового розслідування засудженій не було надано доступу до магнітних носіїв інформації, що є порушенням ч. 2 ст. 290 КПК.
На думку законного представника, суди не звернули уваги на те, що в рішенні місцевого суду вказано два різні місця вчинення злочину.
Також зазначає, що досудове розслідування проведено неуповноваженими особами, оскільки кримінальне провадження щодо неповнолітньої ОСОБА_3 здійснено не спеціально уповноваженими керівниками органу досудового розслідування на здійснення досудового розслідування щодо неповнолітніх.
Стверджує, що місцевий суд порушив вимоги ст. 103 КК, не допитав законного представника, вихователів та інших осіб, які б зазначили про умови життя ОСОБА_3, вплив ОСОБА_5, особливості особи засудженої, її емоційний та психологічний стан, через що призначив суворе покарання засудженій, без врахування її виховання та тривалого сексуального насильства, якого вона зазнала в неповнолітньому віці.
ОСОБА_1 вказує, що у ОСОБА_3 був відсутній умисел на позбавлення життя потерпілого і в її діях наявні ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 КК та ч. 1 ст. 396 КК.
Захисник Яровенко Ю. М., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_3 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Як указує захисник, винуватість його підзахисної підтверджується одним і тим же масивом матеріалів, що і інших засуджених, незважаючи на їх різний об`єм.
Стверджує, що не здобуто достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_3 .
Зазначає про відсутність у підзахисної умислу на позбавлення життя потерпілого. На думку захисника, у її діях є ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 КК та ч. 1 ст. 396 КК.
Вважає, що наявні в матеріалах кримінального провадження процесуальні документи щодо призначення слідчих, оперативних уповноважених не містять даних про спеціальне уповноваження їх на здійснення досудового розслідування стосовно неповнолітніх, що свідчить про порушення права на захист ОСОБА_3 .
Також захисник указує, що суди попередніх інстанцій не забезпечили участі законного представника засудженої.
За його твердженням, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 419 КПК, оскільки належним чином не розглянув доводів його апеляційної скарги, вмотивованих відповідей на них не дав та не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими.
У письмових запереченнях на касаційні скарги захисників та законного представника прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просить залишити їх без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Засуджені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, захисники Сухомудренко Б. В., Яровенко Ю. М., Кобринський В. О. та законний представник ОСОБА_1 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор Швець І. В., надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційних скарг захисників та законного представника, просила постановлені щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 судові рішення залишити без зміни.
Представник служби у справа дітей Звенигородської райдержадміністрації Жмурко О. С. при розгляді касаційних скарг захисників Сухомудренка Б. В., Яровенка Ю. М. і законного представника ОСОБА_1 покладається на розсуд суду.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновків, що подана захисником Сухомудренком Б. В. касаційна скарга не підлягає задоволенню, а касаційні скарги захисника Яровенка Ю. М. та законного представника ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, зазначених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Аргументи захисників і представника потерпілої, викладені з метою оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин із висуванням власної версії подій, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції.
За результатами перевірки судових рішень не з`ясовано обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК, та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання:
ОСОБА_4, який визнав повністю винуватість та пояснив, що вони зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, попередньо домовившись про вбивство ОСОБА_5, приїхали до дачного будинку, який належить батькам ОСОБА_4 . ОСОБА_3, зустрівши потерпілого, разом із ним зайшла в будинок, а він зі ОСОБА_2 очікували від неї сигналу. Коли ОСОБА_3 включила музику на телефоні та відкрила двері, вони зайшли в кімнату і побачили на кріслі зв`язаного потерпілого. ОСОБА_2 макогоном завдав удару першим, а він - другим, б`ючи два чи три рази кувалдою, від чого ОСОБА_5 утратив свідомість. Вони зібрали речі потерпілого, гроші, ключі від машини і вийшли на вулицю. Повернувшись через кілька хвилин до будинку, він завдав ще кілька ударів потерпілому, від яких той сповз із крісла і почав важко дихати. Узявши машину ОСОБА_5, всі разом поїхали до м. Ватутіного. Автомобіль, яким він керував, під час виконання маневру злетів із дороги, і неможливо було відновити його рух. Вони викликали таксі і добрались на ньому до м. Ватутіного. ОСОБА_2 вийшов із таксі і пішов до дядька, а вони з ОСОБА_3 повернулися на дачу. Потерпілий не подавав ознак життя, тому, закривши будинок вони пішли до готельного комплексу, де відпочивали. Зранку до ОСОБА_3 зателефонувала ОСОБА_8 і повідомила, що зник ОСОБА_5 . Разом з ОСОБА_3 вони пішли до магазину, де купили ганчірки і мийні засоби, щоб прибрати сліди злочину, а тіло винесли і закопали в лісі;
ОСОБА_2, який не визнав винуватості та вказав, що коли вони втрьох приїхали до дачного будинку, щоб зустрітися з потерпілим, він із ОСОБА_4 заховався, а ОСОБА_3, зустрівши ОСОБА_5, пішла з ним до будинку. Коли остання подала сигнал, включивши музику на телефоні, ОСОБА_4 зайшов до будинку, а він сів у бесідці при вході до будинку. Згодом вийшла ОСОБА_3, а за нею ОСОБА_4 . Останній сказав, що побив потерпілого і йому потрібна медична допомога. Вони всі разом сіли в машину і поїхали, однак попали в ДТП, тому викликали таксі. Він поїхав зустрітися з дядьком;
ОСОБА_3, яка винуватість не визнала та пояснила, що просила в ОСОБА_4, щоб той поговорив із ОСОБА_5, на що він погодився. Потерпілий приїхав на дачу, і вона зайшла з ним до будинку. Коли він почав до неї приставати, прив`язала його до стільця, щоб ОСОБА_4 міг поговорити з ним, сама пішла на кухню. ОСОБА_4 зайшов до будинку, а вона, злякавшись, вийшла на вулицю, де за столиком сидів ОСОБА_2 . Чула, як у будинку кричали ОСОБА_4 і потерпілий. ОСОБА_4 вийшов, та запропонував відвезти потерпілого до лікарні, бо вдарив його. Вона запропонувала привезти знайомого медика. Їдучи машиною, вони потрапили в аварію, після якої вона нічого не пам`ятає;
свідка ОСОБА_9, який пояснив, що товаришує з ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У кінці лютого чи на початку березня, під час відпочинку ОСОБА_4 почав розмову про те, що остання може отримати гроші у спадок через смерть її діда ОСОБА_5 . Якось йому зателефонував ОСОБА_2 і повідомив, що заплановане вони виконали і ОСОБА_4 затримали працівники поліції, а він планує тікати, а тому зателефонував йому, щоб попрощатися. Інші обставини стали йому відомі від ОСОБА_3, з якою він переписувався у соціальній мережі. Не пригадує, хто саме - чи ОСОБА_4 чи ОСОБА_3 говорили йому, що наступного дня після вчиненого злочину ховали сліди;
свідка ОСОБА_10, яка вказала, що, коли сина затримали, до них додому приходили ОСОБА_3 зі ОСОБА_2 та запитували її, які саме показання давав її син, оскільки хотіли теж дати аналогічні показання.
А також суд узяв до уваги письмові докази:
протоколи слідчих дій, а саме: огляду місця ДТП від 17 квітня 2013 року зі схемою та фототаблицями; огляду транспортного засобу від 18 квітня 2013 року з фототаблицею, відповідно до якого з автомобіля "Volkswagen Passat В-6" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) вилучено 12 слідів капілярних візерунків, гребінець, дев`ять мікронакладень, аркуш паперу з речовиною бурого кольору, зріз тканини з речовиною бурого кольору, змиви речовини бурого кольору, аркуш паперу з кулькою, дві автомобільні подушки безпеки захисту; огляду місця події від 19 квітня 2013 року з фототаблицями за участю ОСОБА_4, згідно з яким оглянуто будинок АДРЕСА_5, розташований на території дачного кооперативу "Дружба" біля м. Ватутіного у напрямку м. Звенигородки, та вилучено сліди пальців рук і нашарування рідини бурого кольору; слідчого експерименту від 19 квітня 2013 року з фототаблицями за участю ОСОБА_4 та диском, на якому зафіксовано слідчу дію, відповідно до якої виявлено і направлено на дослідження труп ОСОБА_5 ; огляду речей від 20 травня 2013 року з фототаблицею, згідно з яким у присутності понятих та за допомогою цифрової камери "НТС" оглянуто речі вилучені під час огляду місця події та транспортного засобу;
висновки експертів: від 19 квітня 2013 року № 54, згідно з яким причиною смерті потерпілого ОСОБА_5 є черепно-мозкова травма у виді переломів кісток основи та склепіння черепа, крововиливу під м`які мозкові оболонки головного мозку та мозочка, забій головного мозку; від 19 квітня 2013 року № 72, відповідно до якого на тілі ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження, які належать до легких і утворилися за 3-4 доби до обстеження;
судово-цитологічних експертиз від 05 липня 2013 року № 89 із таблицею, згідно з якою виявлені на поверхні цеберка сліди крові, можуть походити від потерпілого, домішки крові не виключаються від ОСОБА_4 та ОСОБА_3, № 90 з таблицею, відповідно до якої виявлені сліди крові в піднігтьовому вмісті рук ОСОБА_5, домішки крові не виключаються від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; судово-імунологічної експертизи від 09 липня 2013 року № 150 з таблицею, згідно з якою, сліди крові на марлевих тампонах виявлені на вирізці з ковдри та вилучені під час огляду місця події, можуть походити від потерпілого, домішки крові не виключаються від ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ;
акти амбулаторних судово-психіатричних експертиз від 18 вересня 2013 року № 414 щодо ОСОБА_2 та від 19 червня 2013 року № 266 стосовно ОСОБА_3 , відповідно до яких ці особи в період часу, коли було скоєно інкриміновані їм дії будь-якого хронічного психічного захворювання, недоумства, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки не виявляли і не виявляють, здатні усвідомлювати власні дії та керувати ними.
З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував їх дії за п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК та за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК відповідно.
Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи захисників і представника потерпілої про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними.
Апеляційний суд перевірив ці висновки в частині доведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, визнав їх обґрунтованими і належним чином умотивованими.
Крім того, під час апеляційного розгляду у зв`язку з відмовою ОСОБА_4 від визнавальних та викривальних показань, наданих ним у ході досудового розслідування і судового розгляду, щодо вчинення за попередньою змовою зі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, за клопотанням прокурора апеляційний суд призначив судово-психологічну експертизу. Висновки зазначеної експертизи суд, діючи в межах своїх повноважень, безпосередньо дослідив і поклав в основу перевірки достовірності показань ОСОБА_4, позицію якого розцінив як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та пом`якшення покарання для ОСОБА_4 .
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині доведеності винуватості засуджених, а доводи у касаційних скаргах вважає неспроможними з огляду на таке.
Щодо доводів касаційної скарги законного представника ОСОБА_1 про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК
Відповідно до ч. 5 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити, у тому числі, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Всупереч твердженням законного представника, указані вимоги закону стороною обвинувачення було дотримано.
Так, в обвинувальному акті зазначено формулювання обвинувачення, яке прокурор вважав установленим кожному обвинуваченому, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, форма вини і мотиви вчинення злочину, а також диспозиція статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувались ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Як установлено в ході перевірки матеріалів кримінального провадження, клопотань про визнання обвинувального акта таким, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК, сторона захисту не заявляла, а навпаки в підготовчому судовому засіданні не заперечувала стосовно призначення справи до судового розгляду, що підтверджується журналом судового засідання місцевого суду від 20 серпня 2015 року та відповідною ухвалою цього суду про призначення справи за обвинуваченням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до судового розгляду.
На цих підставах Верховний Суд вважає, що зазначені доводи законного представника не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Щодо доводів касаційних скарг про здійснення досудового розслідування слідчими, які не мали на це повноважень, та відповідно про недопустимість зібраних у справі доказів
Згідно з положеннями статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні обвинувального судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє додержання, передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання. При цьому в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень у слідчих і прокурорів, котрі здійснювали досудове розслідування та процесуальне керівництво ним.
За змістом статей 37, 38, 39 КПК прокурори й слідчі у кримінальному провадженні визначаються керівником органу прокуратури та органу досудового розслідування відповідно.
Згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою особою.
З матеріалів кримінального провадження видно, що на спростування доводів захисника Сухомудренка Б. В. про здійснення досудового розслідування щодо його підзахисного неуповноваженими особами прокурор в судовому засіданні 09 вересня 2020 року надав суду апеляційної інстанції копію постанови про створення слідчої групи від 19 квітня 2013 року у кримінальному провадженні № 12013250140000360, до якої входили, зокрема: старший слідчий відділу розслідувань злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи СУ УМВС України в Черкаській області Довгаль О. В., начальник СВ Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області Яровенко Р. А., старший слідчий Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області Шпильовий Є. С., слідчий Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області Бочаров О. М., яку було приєднано до матеріалів справи.