Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 537/1118/20
провадження № 61-16306св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позов обґрунтований тим, що згідно з договором позики від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти в розмірі 25 000,00 євро, про що складена розписка, відповідно до якої відповідач зобов`язався повернути цю суму до 28 жовтня 2017 року. Розписка написана відповідачем власноручно та без будь-якого примусу.
З метою досудового врегулювання спору відповідачу надіслано письмову претензію від 17 вересня 2019 року рекомендованим листом, яку вручено особисто 20 вересня 2019 року. Відповіді відповідач не надав.
Просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 27 жовтня 2016 року у розмірі 25 000,00 євро, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 1 822,60 євро.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що він дійсно написав вказану розписку під психічним тиском та погрозами розправою щодо нього з боку ОСОБА_1 та його сина внаслідок трудового конфлікту. Грошових коштів він не отримував.
Просив суд визнати недійсним договір позики.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 березня 2021 року у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір позики від 27 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з часу його укладання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовивши у первісному позові та задовольнивши зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем коштів та отримання їх відповідачем. ОСОБА_1 не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Наявність у наданій позивачем розписці зобов`язань щодо повернення боргу у грошовій сумі не підтверджує факт укладення між сторонами договору позики, а також передання позивачем відповідачу коштів, оскільки цей борг міг виникнути на підставі інших правовідносин.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану через адвоката Байдуж Ю. С., задоволено. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 березня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення первісного позову. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 жовтня 2016 року у розмірі 25 000,00 євро та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 822,60 євро. У зустрічному позові відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольнивши первісний позов та відмовивши у зустрічному позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт передачі коштів підтверджується розпискою (борговою розпискою) від 27 жовтня 2016 року, докази щодо повернення грошових коштів позичальника позикодавцю відсутні. Після написання розписки від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання вказаного договору позики недійсним, а подав зустрічний позов лише у червні 2020 року, після звернення до суду ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Позивач за зустрічним позовом не довів належними та допустимими доказами факт, що під час написання розписки він перебував у такому емоційному стані, в якому не зміг зберігати свідому реалізацію та мотивацію її написання, чи не міг контролювати свої дії, прогнозувати їх наслідки, не міг відмовитися від вчинення таких дій, оскільки це могло спричинити шкоду його законним інтересам. У матеріалах справи відсутні переконливі докази того, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вчинив неправомірні дії, які б здійснили безпосередній вплив на формування волі ОСОБА_2 щодо укладення договору та написання боргової розписки від 27 жовтня 2016 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, просив її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив дійсну правову природу правовідносин, які виникли внаслідок трудової діяльності ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, провадження № 61-21701св19, у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, провадження № 12-18гс20, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, провадження № 12-16гс18, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, провадження № 12-41гс18, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц.
Суд апеляційної інстанції не дослідив докази, які мають значення для правильного вирішення справи, безпідставно відхилив процесуальні документи кримінального провадження, внаслідок чого неправильно встановив обставини справи.
Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив текстову роздруківку звукозапису розмови між ним та ОСОБА_1
ОСОБА_1 відмовився надати зразки свого голосу на експертизу під час проведення досудового слідства, не брав участь у судових засіданнях, хоча суд першої інстанції визнав її обовʼязковою.
Суд апеляційної інстанції не дослідив усі докази у справі, не навів мотиви їх прийняття чи відхилення.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, відмовивши у первісному та задовольнивши зустрічний позови.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1, поданий через адвоката Байдуж Ю. С., на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції належним чином дослідив обставини справи, докази надані сторонами у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку, що факт передання коштів ОСОБА_2 підтверджується підписаною ним особисто розпискою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року відмовлено.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 рокуклопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи.
Ухвалою Верховного Судувід 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 553/1268/15-ц, провадження № 61-2458св19, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, провадження № 61-21701св19, Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, провадження № 12-18гс20, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, провадження № 12-16гс18, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, провадження № 12-41гс18, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, провадження № 14-285цс18, не дослідив докази, які мають значення для правильного вирішення справи.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у матеріалах справи наявна боргова розписка від 27 жовтня 2016 року, згідно з якою ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 25 000,00 євро, що еквівалентно 700 000,00 грн, терміном на 12 місяців з дня написання цієї розписки. У розписці зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути грошові кошти до 28 жовтня 2017 року.
Суд апеляяцйної інстанції встановив, що кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201670110001872 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 189 КК України, що підтверджується копією постанови Кременчуцького ВП Відділення поліції № 1 ГУ НП в Полтавській області від 11 лютого 2021 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Спір між сторонами за первісним позовом стосується стягнення заборгованості за договором позики, трьох процентів річних за час прострочення виконання зобов`язання за договором позики, та за зустрічним позовом - визнання договору позики недійсним з тієї підстави, що він укладений під психічним тиском та погрозами розправою з боку відповідача та його сина.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦКУкраїни зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, провадження № 61-33115св18, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, провадження № 61-20376св18, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, провадження №61-42076св18, від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, провадження № 61-47793св18.
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.
Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.