ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/6251/20 (904/316/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника - адвокат Пономарьов В.Д.
позивача - адвокат Смолов К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції через Центральний апеляційний господарський суд та поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Повіланського О. О.
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
від 22.02.2022
та на рішення господарського суду Дніпропетровської області
від 09.08.2021
у справі № 904/6251/20 (904/316/21)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин"
до 1. Фізичної особи-підприємця Повіланського О. О.; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Адаман трейд"
про визнання недійсним правочину,-
ВСТАНОВИВ:
1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2020 відкрито провадження у справі № 904/6251/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Адаман трейд".
2. В межах справи про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин" 21.01.2021 звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - 1: Фізичної особи-підприємця Повіланського Олександра Олександровича, відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Адаман трейд" про визнання недійсним договору № 1/06 від 30.06.2015.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021 позов задоволено.
4. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, фізична особа - підприємець Повіланський Олександр Олександрович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2022 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Рух касаційної скарги
6. 06.05.2022 Фізична особа-підприємець Повіланський О.О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 05.05.2022 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021 у справі № 904/6251/20(904/316/21), підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Повіланського О.О. у справі № 904/6251/20(904/316/21) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2022.
8. Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2022 відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Повіланського О. О. від 05.05.2022 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021 у справі № 904/6251/20 (904/316/21), повернення касаційної скарги без розгляду або залишення касаційної скарги без руху, до надходження оригіналів матеріалів справи № 904/6251/20 (904/316/21) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області, Центрального апеляційного господарського суду оригінали матеріалів справи № 904/6251/20 (904/316/21).
9. 31.05.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли матеріали справи № 904/6251/20 (904/316/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин" до 1. Фізичної особи-підприємця Повіланського О.О.; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Адаман трейд" про визнання недійсним правочину.
10. Ухвалою Верховного Суду від 06.06.2022, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 904/6251/20 (904/316/21) за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Повіланського О.О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021; призначено розгляд касаційної скарги на 19.07.2022 о 10:00 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
11. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, фізичною особою - підприємцем Повіланським Олександром Олександровичем подано касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким в позові відмовити.
12. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
12.1 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що на момент подання позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин" не було ні стороною правочину, ні учасником справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Адаман трейд", а тому судом першої інстанції було помилково відкрито провадження у справі № 904/6251/20 (904/316/21). При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 27.04.2021 у справі № 917/670/20, від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20, від 13.07.2021 у справі № 917/781/20.
12.2 Суди попередніх інстанцій не були наділені повноваженнями перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 812/9439/13-а, від 04.06.2020 у справі № 340/422/19, від 21.07.2020 у справі № 816/191/17.
12.3 Судами попередніх інстанцій не враховано, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі не встановлена, а з первинної документації, оригінали якої містяться в матеріалах справи про банкрутство № 904/6251/20, вбачається, що вона має всі необхідні реквізити та з неї можна встановити суть господарської операції.
12.4 Судом апеляційної інстанції помилково не було взято до уваги посилання апелянта на підтвердження реальності господарської операції між Свинаренко Ю.В. та ТОВ "Адаман Трейд" за аналогічним договором під час розгляду адміністративної справи № 804/7990/16.
12.5 Судом апеляційної інстанції помилково не було розглянуто заяву розпорядника майна ТОВ "Адаман Трейд" про застосування позовної давності.
12.6 Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у ФОП Повіланського О.О. матеріально - технічних ресурсів для вчинення спірних господарських операцій. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а, від 07.08.2018 у справі № 808/760/16, від 22.10.2019 у справі № 822/5413/15, від 15.04.2020 у справі № 826/13929/17, від 16.04.2020 у справі № 520/7467/19.
12.7 Суд апеляційної інстанції помилково відхилив доводи апелянта щодо неможливості виконання ним вимог ухвал суду першої інстанції від 12.03.2021 та від 12.05.2021, через невідповідність кількості питань вимогам статті 90 Господарського процесуального кодексу України.
12.8 Суд першої інстанції не надав оцінку частині зібраних доказів, не взяв до уваги докази, які могли суттєво вплинути на висновки суду, та не відобразив в повному обсязі обставини справи.
12.9 Судами попередніх інстанцій не враховано, що оспорюваний договір не підпадає під кваліфікацію фраудаторного. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц та від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17.
13. Представник скаржника в судовому засіданні 19.07.2022 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
14. Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин" подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
15. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин" в судовому засіданні 19.07.2022 заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.
Позиція Верховного Суду
16. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
17. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
18. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
19. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
19.1 30.06.2015 між ТОВ "Атлантіс", найменування якого в подальшому було змінено на ТОВ "Адаман трейд" (Замовник) та ФОП Повіланським О.О. (Виконавець) було укладено Договір №1/06 про надання послуг (надалі - Договір №1/06).
19.2 Відповідно до пункту 1.1. Договору №1/06 Виконавець зобов`язується надати комплекс послуг щодо аналізу та оцінки роботи компанії, а Замовник прийняти та оплатити вказані послуги.
19.3 У Розділі "Визначення термінів" Договору №1/06 зазначається, що: Технічне завдання - документ, в якому міститься замовлення Замовника на проведення комплекса послуг чи на конкретний вид послуг із комплекса послуг з аналізу та оцінки роботи компанії. Звіт - документ, в якому відображається коротка характеристика компанії, тенденція її розвитку, а також способи збільшення конкурентноспроможності компанії.
19.4 Відповідно до п. 1.2. Договору №1/06 надання послуг здійснюється Виконавцем у відповідності до Технічних завдань на надання послуг, які є невід`ємною частиною цього Договору. У Технічному завданні вказується перелік послуг, строки виконання, а також вартість послуг та спосіб оплати.
19.5 Згідно з п. 3.1 Договору №1/06, вартість робіт/послуг зазначених в п.1.1. договору визначається сторонами в Технічному завданні на надання послуг, які є невід`ємною частиною цього договору.
19.6 Пунктом 3.2. Договору №1/06 визначено, що загальна сума цього договору визначається шляхом розрахунку вартості всіх наданих послуг по цьому Договору відповідно до підписаних Сторонами актів надання послуг.
19.7 Відповідно до п. 4.2 Договору №1/06 оплата Замовником отриманих послуг здійснюється протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання акту наданих послуг.
19.8 В матеріалах справи містяться акти наданих послуг до Договору №1/06 за період з 31.10.2018 по 30.09.2019 на загальну суму 2 185 000 грн.
20. Позивач вважає, що Договір № 1/06 про надання послуг від 30.06.2015 укладений лише з метою нарощування фіктивної кредиторської заборгованості ТОВ "Адаман трейд", внаслідок чого було завдано шкоди іншим кредиторам, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
21. Аргументи скаржника (пункт 12.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
21.1 З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
21.2 Протягом розгляду господарським судом справи про банкрутство може змінюватися кількість та склад учасників процесу, їх статус, встановлюється особливий порядок представництва і волевиявлення осіб у судовому процесі, а прийняті під час процедур банкрутства судові акти вирішують не лише питання руху судової справи, а в багатьох випадках є остаточними судовими рішеннями з питань, віднесених до компетенції господарського суду під час процедур банкрутства, або з визначення судом строку виконання тієї чи іншої дії сторонами, іншими учасниками провадження у праві про банкрутство.
21.3 Для регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.
21.4 Перш за все, наведений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.
21.5 Надаючи оцінку подібності правовідносин у справах № 812/9439/13-а, № 340/422/19, № 816/191/17 та у справі, що розглядається № 904/6251/20 (904/316/21), колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
21.6 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала свої правові висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" при застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
21.7 Зокрема, оцінюючи подібність справ № 812/9439/13-а, № 340/422/19, № 816/191/17 та справи, що розглядається № 904/6251/20 (904/316/21), колегія суддів зазначає наступне.
21.8 У справах № 812/9439/13-а, № 340/422/19, № 816/191/17 предметом розгляду були позовні заяви про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
21.9 Отже, предмет спору у наведених справах № 812/9439/13-а, № 340/422/19, № 816/191/17 та у справі, що розглядається № 904/6251/20 (904/316/21) не є подібним. Окрім того, підстави позову та зміст правовідносин у вказаних справах не є подібним до підстав позову та змісту правовідносин у справі № 904/6251/20 (904/316/21).
21.10 З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для врахування у даній справі висновків викладених у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 812/9439/13-а, від 04.06.2020 у справі № 340/422/19, від 21.07.2020 у справі № 816/191/17 щодо застосування норм права, оскільки правовідносини у цих справах та у справі, що розглядається № 904/6251/20 (904/316/21) не є подібними.
22. Аргументи скаржника (пункти 12.3, 12.4, 12.6, 12.8, 12.9 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
22.1 Обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство. Поняття правової презумпції сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника розкрито у правових висновках Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).
22.2 Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.
22.3 Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
22.4 Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
22.5 Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.
22.6 Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
22.7 Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
22.8 Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
22.9 За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.
22.10 Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.
22.11 Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
22.12 Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
22.13 У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
22.14 Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
22.15 Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
22.16 Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
22.17 Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
22.18 Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі вказує, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
22.19 Проте боржники не лише за допомогою фіктивних правочинів унеможливлюють звернення стягнення на своє майно. Недоброчесні боржники використовують різноманітні механізми, і протистояти відповідним зловживанням лише за допомогою конструкції фіктивного правочину навряд чи можливо. Отже, виникає сумнів у кваліфікації фіктивного правочину або правочину, що порушує публічний порядок, як видів фраудаторного.
22.20 Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина третя статті 234 Цивільного кодексу України).
22.21 Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
22.22 Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
22.23 Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).
22.24 Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.
22.25 Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).
22.26 Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
22.27 Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
22.28 Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
22.29 Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
22.30 Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
22.31 Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
22.32 Слід звернути увагу, в контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16: "Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
22.33 Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
22.34 Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.
22.35 У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, безпідставно переданого іншим особам.
22.36 Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України.
22.37 У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
22.38 Аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) від 24.11.2021.
22.39 Аналіз приписів частин першої, другої статті 3 та частини першої статті 6 Господарського кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що господарська діяльність як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, здійснюється, зокрема, у формі підприємництва для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку за принципом вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України.
22.40 Положеннями частини першої статті 19 та частин першої, другої статті 67 Господарського кодексу України, визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
22.41 Отже, господарське зобов`язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб`єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об`єктами відповідної господарської операції.
22.42 Для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Особливість послуги як об`єкта господарської операції полягає у наступному.
22.43 Так, за змістом статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
22.44 За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.
22.45 Послугам обов`язково властиві щонайменше дві ознаки: 1) надання послуги невіддільне від діяльності особи-послугонадавача; 2) корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, а полягає в самому процесі надання послуги. Разом з тим, такий корисний ефект від надання послуги має впливати на результати господарської діяльності обох учасників господарської операції: для надавача послуги такий економічний ефект характеризується отриманням прибутку від надання послуги, а для отримувача послуги - збільшенням вартості реалізованої продукції та відповідно отримання сукупного чистого доходу з урахуванням використання результатів послуги у власній господарській діяльності.
22.46 Послугу, можна визначити як різновид об`єктів цивільних правовідносин, що виражається у вигляді певної правомірної операції, тобто у вигляді ряду дій виконавця або у діяльності, що являється об`єктом зобов`язання, яка має нематеріальний ефект, нестійкий речовий результат або уречевлений результат, пов`язаний з іншими договірними відносинами, і яка характеризується властивостями здійсненності, невіддільності від джерела, моментальною споживністю, неформалізованістю якості.
22.47 З огляду на специфіку послуги як об`єкта господарської операції, судам слід з`ясовувати технічну можливість її надання з урахуванням наявного персоналу, кваліфікації, часу та місця її здійснення, обладнання, сировини та матеріалів, необхідних для виконання такої операції, та найголовніше - використання результатів наданих послуг отримувачем у власній господарській діяльності, що створює для останнього позитивний економічний результат, а також інші суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
22.48 Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
22.49 Водночас, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
22.50 Правочин - поняття, яке охоплює поняття договору. Кожний договір - є правочином, але не кожний правочин є договором.
22.51 Вчинення господарських операцій опосередковує виконання господарського договору, а відтак місце та час вчинення господарської операції, реальна можливість її вчинення з урахуванням наявних матеріально-трудових ресурсів тощо, має вирішальне значення в контексті надання оцінки дійсності правочину, на виконання якого вчинено відповідні господарські операції, та відповідно його кваліфікації з точки зору сумнівності.