У Х В А Л А
20 липня 2022 року
м. Київ
Справа № 306/701/20
Провадження № 14-57цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року у складі судді Жиганської Н. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 березня 2022 року у складі колегії суддів Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю., Мацунича М. В.,
УСТАНОВИЛА:
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року, що набрала законної сили (у справі № 306/1225/16-к) прийнято відмову прокурора Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області від підтримання державного обвинувачення відносно нього у кримінальному провадженні № 1201307010000093. Цією самою ухвалою суду кримінальне провадження за його, ОСОБА_1, обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України), щодо потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 закрито у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Продовжено судовий розгляд по кримінальному провадженні за його, ОСОБА_1, обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185 КК України, щодо потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2017 року в справі № 306/1225/16-к, що набрала законної сили, кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_17 закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2017 року в справі № 306/1225/16-к, що набрала законної сили, кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_18 закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.
Позивач уважав, що вказані судові рішення, що набрали законної сили, у кримінальному провадженні дають йому право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Вказував, що всупереч вимогам національного та міжнародного законодавства, основоположних прав і свобод людини, нормам моралі та справедливості він протиправно перебував під слідством понад 4 роки, з яких понад 7 місяців - під вартою, та двічі був незаконно засуджений. За весь цей час він піддавався психологічному насильству з боку правоохоронних органів, був незаконно позбавлений права вільного пересування, права на приватне життя через застосування відносно нього негласних слідчих дій. Він та його мати ОСОБА_19, яка є пенсіонеркою, зазнали суттєвих втрат, а саме фізичного та психологічного характеру, а також майнових втрат у зв`язку з необхідністю прибуття до суду (понад 80 судових засідань), а тому він має право на відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач зазначив, що з дитинства ріс без батька, його виховувала лише мати ОСОБА_19 . Їх матеріально-побутові умови проживання були та є незадовільними і потребують покращення. До 2013 року він працював на сезонних роботах, їздив за кордон на заробітки. Проте 01 квітня 2013 року працівниками Свалявського районного відділу (з обслуговування Свалявського та Воловецького районів) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області без законних на те підстав, а саме без санкції суду, під час будинку було проведено обшук, у ході проведення якого він піддався психологічному насильству з боку правоохоронних органів, а його матері було завдано тілесних ушкоджень. При цьому під час незаконного обшуку було викрадено його особисті речі та майно, а також пенсію матері. Його незаконно було затримано та перевезено до відділу поліції, де він перебував без їжі та води, відмовлено в наданні медичної допомоги. Крім того, оскільки працівники правоохоронних органів протягом 72 годин не встигли звернутися до суду з клопотанням щодо застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вони шляхом обману 04 квітня 2013 року випустили його з відділу поліції та одразу знову затримали до розгляду в суді питання щодо обрання відносно нього запобіжного заходу.
Усі дії працівників правоохоронних органів були спрямовані на його незаконну ізоляцію, створення хибних та спотворених доказів його вини.
04 квітня 2013 року суд обрав відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, він перебував у слідчому ізоляторі. У цей час його мати почала важко хворіти, на нервовому ґрунті у неї ускладнилися хвороби, за нею нікому було доглядати. Вона змушена була найняти адвоката, оплату якому здійснювала за кредитні кошти (погашала зі своєї мінімальної пенсії). Він утримувався під вартою (від часу фактичного затримання) 235 днів, за період яких погіршився його стан здоров`я, про що свідчать надані ним медичні довідки, а під домашнім арештом перебував 302 дні, під час яких не міг нормально вести приватне життя, виїхати на заробітки.
Його двічі незаконно було визнано винним за обвинувальними вироками Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2013 року у справі № 306/1459/16-к та від 15 липня 2015 року у справі № 306/3223/13-к, які ухвалами Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2013 року та від 09 грудня 2015 року були скасовані. Він брав участь у понад 80 судових засіданнях. Перебував під слідством з 01 квітня 2013 року по 06 червня 2017 року, що становить 51 місяць, а тому вважав, що має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 млн грн, які є співмірними розміру завданих йому збитків. Разом з тим виходячи із засад розумності вважав, що на його користь підлягає стягненню з держави на відшкодування моральної шкоди 3 млн грн.
Просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 3 млн грн.
07 травня 2021 року рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 тис. грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебував під слідством протягом 50 місяців, унаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду зазнав моральних страждань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір моральної шкоди суд визначив з урахуванням вимог розумності та справедливості, положень статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР), Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX"Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі - Закон № 1082-IX), виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а саме з 01 квітня 2013 року по 01 червня 2017 року, що становить 50 місяців. При цьому суд врахував, що розмір мінімальної заробітної плати у 2021 році (6 тис. грн) значно (майже втричі) перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Натомість протягом 2013 - 2017 років, період за який позивач просить відшкодувати моральну шкоду, розмір мінімальної заробітної плати встановлювався на рівні прожиткового мінімуму. Таким чином, суд вважав, що саме такий визначений розмір моральної шкоди у сумі 300 тис. грн буде справедливим, адекватним заподіяним стражданням позивача (з урахуванням способу його життя до його затримання) та достатнім для відновлення організації його життя і здоров`я.
Щодо доводів про приниження честі та гідності позивача, а також погіршення його стану здоров`я за час перебування під слідством і судом, то таких вимог позивачем не доведено. Посилання позивача на моральні страждання його матері - ОСОБА_19 є безпідставними, оскільки вона має право самостійно звернутися до суду з позовною заявою.
09 березня 2022 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_20 залишено без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд вказав, що, врахувавши вимоги розумності та справедливості, характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, беручи до уваги тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, інші негативні наслідки, пов`язані з необхідністю докласти додаткових зусиль для відновлення та організації життя, з посиланням на Закон № 1082-IX, яким розмір мінімальної заробітної плати встановлено у 6 тис. грн, враховуючи те, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 01 квітня 2013 року по 01 червня 2017 року, тобто 50 місяців, суд першої інстанції правильно визначив розмір суми на відшкодування моральної шкоди у 300 тис. грн. Суд також зазначив, що інші учасники справи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржили.
У квітні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 березня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення змінити, ухваливши нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Також просив постановити окрему ухвалу щодо судді суду першої інстанції за проявлену упередженість при розгляді справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що позивач оцінював завдану йому моральну шкоду органами досудового розслідування, прокуратури і суду у розмірі 10 млн грн, проте врахував засади розумності та просив суд стягнути на свою користь лише 3 млн грн. Зазначена сума є справедливою та адекватною заподіяним йому стражданням, достатньою для відновлення його нормального життя.
Суди в достатній мірі не врахували, що позивача було незаконно притягнено до кримінальної відповідальності за 17 епізодами за частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, він перебував під слідством понад 4 роки, тобто 51 місяць, а не 50 місяців, як помилково вказали суди, з них вісім місяців утримувався під вартою, де йому не надавалося належної медичної допомоги, нормального харчування. Його двічі було незаконно засуджено вироками суду, які в подальшому були скасовані апеляційним судом.
Також не було враховано протиправне втручання у його приватне житло, проведення незаконного обшуку, під час якого він піддавався психологічному насильству з боку правоохоронних органів, а його матері було завдано тілесних ушкоджень. При цьому під час обшуку його було незаконно позбавлено особистого майна (68 позицій), яке до цього часу не повернуто. Дії працівників правоохоронних органів були спрямовані на його протиправну ізоляцію, створення хибних та спотворених доказів його вини. Крім того, суди взагалі не надали оцінки доводам позивача про приниження його честі та гідності, погіршення його стану здоров`я за час перебування під слідством і судом, а також розміщення публікацій у газеті, викрадення коштів матері та завдання шкоди її здоров`ю.
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Закарпатської обласної прокуратури за підписом виконуючого обов`язки керівника обласної прокуратури на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Суди зробили правильний висновок про те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, суму відшкодування якої, враховуючи конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки, визначено в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць незаконного перебування під слідством та судом. Інших доводів позивачем не наведено.
У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відповідь на відзив, у якому не погоджується з доводами відзиву прокурора на касаційну скаргу, просить задовольнити касаційну скаргу. У додатку надано відповідь Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 жовтня 2021 року про отримання заяви, датовану 30 травня 2021 року, про прийняття заяви та присвоєння відповідного номера.
26 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
06 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
06 липня 2022 року ухвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою передбачено, щосуд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів керувалася тим, що в цій справі виключною правовою проблемо є два питання: 1) застосування Закону № 266/94-ВР до так званих нейтральних (формальних) підстав застосування цього Закону, крім реабілітуючих і нереабілітуючих; 2) через відсутність у процесуальному законодавстві аналогії процесу можливість виходу за межі доводів касаційної скарги у зв`язку з порушенням норм матеріального, а не процесуального права.
Вважає, що практика ЄСПЛ свідчить про те, що на основі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року(далі - Конвенція) створюється самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі № 266/94-ВР та статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.
Відповідно до Закону № 266/94-ВРправо на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав. Натомість пункт 5 статті 5 Конвенції передбачає право кожного, "хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті", на отримання відшкодування.
Отже, Закон № 266/94-ВРпов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Тобто право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).
Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування Закону № 266/94-ВРпов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/ обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.