Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 757/32690/20-ц
провадження № 61-1355св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції
(м. Київ) в інтересах ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської у м. Києві державної адміністрації, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії та зобов`язання вчинити дії.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Престон, графство Ланкашир, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії.
Дитина з моменту народження до виїзду в Україну постійно проживала в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії.
Відповідно до постанови Сімейного суду м. Ліверпуль від 06 лютого
2018 року постанова цього суду від 21 грудня 2017 року про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем набрала чинності 06 лютого
2018 року.
09 вересня 2018 року відповідач з дитиною без письмового дозволу позивача чи судового дозволу поїхала в Україну, де знаходяться дотепер.
Відповідач самостійно в порушення постанов Сімейного суду м. Блекберн та батьківських прав позивача змінила місце проживання спільної дитини і визначила її нове місце проживання в Україні, чим також порушила право дитини на належне виховання обома батьками.
Крім того, відповідач переховує дитину на території України, не повідомляє позивачу місце знаходження дитини і чинить перешкоди батьку
у спілкуванні з його дочкою.
31 січня 2020 року, 12 лютого 2020 року та 22 червня 2020 року на адресу відповідачки, яку було отримано від Національної поліції України, направлено листи-запрошення з проханням з`явитися до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з метою проведення співбесіди та врегулювання питання добровільного повернення дитини, проте станом на 17 липня 2020 року вона не з`явилася та жодним іншим способом не зв`язалася зі співробітниками Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для мирного врегулювання зазначеного питання.
Позивач вважає, що відповідач здійснює незаконне утримання дитини на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV (далі - Гаазька Конвенція).
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяло Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) просив суд:
- визнати незаконним вивезення та утримування ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- повернути малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в державу постійного проживання - Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії;
- якщо рішення не буде виконано добровільно, зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , передати малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України батьку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії;
- покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, на ОСОБА_1 ;
- допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, позов Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що дитина прижилася у новому середовищі, відвідує навчальний заклад, різноманітні гуртки, має належне виховання та утримання, про неї піклуються та забезпечують усім необхідним, за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки із членами родини, дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, а тому задоволення заяви про повернення дитини матиме наслідком її вилучення із соціального середовища, в якому вона розвивається та адаптувалася, що не сприятиме стабільності її соціального життя та не забезпечить найкращих інтересів дитини. Також виходячи із віку дитини, а також враховуючи її психоемоційний зв`язок із матір`ю, суд взяв до уваги ту обставину, що за час перебування ще на території Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії іноземний суд визначив місце проживання дитини разом із матір`ю на час вирішення сімейних спорів,
а батько дитини був обмежений у спілкуванні з відповідачем, у зв`язку
із застосуванням щодо останньої фізичного насильства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року Міністерство юстиції України в інтересах ОСОБА_1 подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 755/12339/17 (провадження № 61-32770св18),
від 15 серпня 2018 року у справі № 201/3664/17 (провадження
№ 61-19473св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 2-4237/12 (провадження № 61-18331св18), від 24 жовтня 2018 року у справі
№ 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 24 жовтня 2018 року
у справі № 344/12248/16-ц (провадження № 61-12975св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 405/2584/17 (провадження № 61-37343св18),
від 17 грудня 2018 року у справі № 461/4678/17 (провадження
№ 61-46304св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 757/25106/16 (провадження № 61-49007св18), від 10 квітня 2019 року у справі
№ 757/51046/17-ц (провадження № 61-14573св18), від 12 червня 2019 року
у справі № 234/17176/17 (провадження № 61-61св19), від 05 лютого
2020 року у справі № 521/16839/18 (провадження № 61-5573св19),
від 15 жовтня 2020 року у справі № 161/6458/19 (провадження
№ 61-23047св19).
Суди не врахували, що за установленими у цій справі обставинами наявні всі умови, визначені у статтях 3, 4, 35 Гаазької Конвенції, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину в державу її постійного проживання.
При дослідженні фактичних обставин справи суди попередніх інстанцій не зробили висновків щодо того, чи було переміщення дитини неправомірним, чи є утримання неправомірним, з якого часу за умовами правомірного переміщення дитини таке утримання стало неправомірним, чи було утримання за згодою заявника (активною або мовчазною), чи вимагав заявник повернення дитини до країни постійного проживання до звернення із заявою, які мотиви спонукали заявника на звернення до суду про повернення дитини, чи були мотиви добросовісними.
Суди безпідставно застосували до спірних правовідносин частину другу статті 12 Гаазької Конвенції.
У справі, що розглядається, відповідні процедури, в межах яких ініційовано повернення дитини до Сполученого Королівства, розпочаті заявником до спливу одного року з дати незаконного переміщення або утримування дитини.
Так, заява позивача від 26 вересня 2018 про сприяння поверненню дитини до місця її постійного проживання у Сполученому Королівстві надійшла до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Гаазької Конвенції через Центральний орган Сполученого Королівства 28 грудня 2018 року.
При цьому суд не надав належної оцінки доказам, наданим стороною позивача, що свідчать про умисне переховування відповідачкою дитини в Україні більше одного року, у зв`язку з чим позовну заяву про повернення дитини до місця постійного проживання було подано до суду України лише
у липні 2020 року.
У даному випадку відповідачка свідомо зловживала своїми правами щодо малолітньої дитини, у тому числі правом на виховання дитини та визначення її місця проживання, переховуючи дитину від позивача та органів державної влади, внаслідок чого виникли підстави для застосування винятку, передбаченого статтею 12 Гаазької Конвенції.
Оскільки позивач звернувся до Міністерства юстиції України ще 26 вересня 2018 року, тобто до спливу річного терміну з дня незаконного переміщення та утримування дитини на території України, то положення абзацу другого статті 12 Гаазької Конвенції є такими, що не підлягають застосуванню до правовідносин, що розглядаються у цій справі, оскільки справа не містять виключних обставин, які стосуються випадку в разі, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення дитини.
Положення абзацу другого статті 12 Гаазької Конвенції є виключними обставинами лише в разі, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення дитини.
Переміщення дитини відбулось 09 вересня 2018 року, позов про повернення дитини подано до суду у липні 2020 року. При цьому суд не взяв до уваги, що заява позивача від 26 вересня 2018 року надійшла в Міністерство юстиції України 28 грудня 2018 року і з того часу і до січня 2020 року вживались заходи, спрямовані на встановлення місцезнаходження відповідачки та дитини в Україні з метою врегулювання питання про повернення незаконно утримуваної дитини в позасудовому порядку.
Суд першої інстанції невиправдано застосував абзац другий статті 12 Гаазької Конвенції, оскільки у цій справі судові процедури були розпочаті після сплину річного терміну у зв`язку з умисними діями відповідача, спрямованими на переховування свого та дитини місцезнаходження в Україні.
Обмежившись посиланнями на те, що дитина прижилась у своєму новому середовищі, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували тієї обставини, що зазначені факти необхідно оцінювати в сукупності з дотриманням інтересів дитини як на цей час, так і в майбутньому, балансу інтересів та прав батьків, думки дитини, якщо вона досягла такого віку
й рівня зрілості, тощо.
При розгляді даної справи судами не надано належної оцінки тому факту, що розгляд справи в Сімейному суді м. Блекберна не було завершено
06 червня 2018 року. Зокрема, судами зазначено, що при ухваленні рішення береться до уваги той факт, що іноземний суд визначив місце проживання дитини разом з матір`ю на час вирішення сімейних спорів, а батько дитини був обмежений у спілкуванні з відповідачем. Проте останнє засідання було призначено на 20 листопада 2018 року, при цьому спочатку повинно було розглянуте питання про покарання, включаючи можливе короткострокове ув`язнення відповідачки за повторне порушення судових ордерів
м. Блекберна (перше порушення було розглянуто 06 червня 2018 року, де було зроблено попередження, що у разі повторного порушення послідує серйозне покарання, включаючи тюремне ув`язнення).
При розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили дійсні обставини справи, не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами права, які їх регулюють, не дали належної правової оцінки доказам (рішенням іноземних судів) та, навпаки, встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
У цій справі відсутні обставини, передбачені статтею 13 Гаазької Конвенції, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до держави постійного проживання, а навпаки доведено наявність всіх умов, визначених статтями 3, 4, 35 Гаазької Конвенції, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину до держави її постійного проживання.
Враховуючи найкращі інтереси дитини, установивши, що постійним місцем проживання дитини було Сполучене Королівство, утримання дитини на території України здійснене матір`ю без згоди батька та порушує право батька на піклування дитиною, у зв`язку з чим є незаконним. Відповідачка не довела факту наявності підстав для відмови в поверненні дитини, суд першої інстанції мав усі підстави для висновку, що дитина має бути повернута за місцем постійного проживання, а саме до Сполученого Королівства.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Престон,
графство Ланкашир, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії (а.с. 43 т. 1).
Обмежувальним ордером Престонського Королівського суду від 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 забороняється контактувати з ОСОБА_2 прямо або побічно, включаючи через всі види соціальних мереж, окрім як через адвоката для цілей розгляду сімейних справ, наближатися до ОСОБА_2 в межах 100 метрів, відповідачу забороняється відвідувати ті місця, де проживає або які відвідує ОСОБА_2 (а.с. 192-193 т.1).
Відповідно до постанови Сімейного суду м. Ліверпуль від 06 лютого
2018 року постанова цього суду від 21 грудня 2017 року про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем набрала чинності 06 лютого
2018 року (82-83 т.1).
20 квітня 2018 року Сімейний суд м. Блекберн постановив, що матері заборонено вивозити дитину за межі Сполученого Королівства без дозволу Суду (а.с. 113-115 т. 1).
06 червня 2018 року Сімейний суд м. Блекберн постановив, що ОСОБА_3 мешкатиме із матір`ю та проводитиме час із батьком згідно графіку Матері, ОСОБА_2 дозволено повезти ОСОБА_3 в Україну
у відпустку на два тижні у серпні 2018 року (а.с. 74-81 т. 1).
Також встановлено, що 09 вересня 2018 року відповідач разом із донькою ОСОБА_3 покинули Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії.
28 грудня 2018 року до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Сполученого Королівства надійшла заява ОСОБА_1 від 26 вересня 2018 року про сприяння поверненню дитини до місця ЇЇ постійного проживання у Сполученому Королівстві.
З наданих відповідачем доказів установлено, що ОСОБА_3 ,
є громадянкою України з 22 вересня 2013 року, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України від 12 травня
2020 року № 882/20 (а.с. 175 т. 1).
Згідно з довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕНІТ» від 11 листопада 2020 року № 69 ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_3 , 2013 року народження, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у квартирі, яка їй належить на праві власності (а. с. 177 т.1). Відповідач та її донька значаться також зареєстрованими у цій квартирі.
У характеристиці спеціалізованої школи № 80 Печерського району м. Києва від 07 грудня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 навчається
у спеціалізованій школі № 80 з 2019 року. Дитина завжди ходить до школи охайна, чиста, має все необхідне для навчального процесу. ОСОБА_3 оволоділа високим рівнем навчальних досягнень, відвідує гурток з малювання та займається бальними танцями (а.с. 182 т. 1).
Згідно із довідкою Київського Палацу дітей та юнацтва від 20 лютого
2020 року № 01-07/101, ОСОБА_3 , 2013 року народження, навчається з вересня 2019 року в народному колективі ансамблю спортивного бального танцю «Фаворит» відділу художньої творчості Київського Палацу дітей та юнацтва. ОСОБА_3 старанно навчається та бере участь у змаганнях зі спортивного бального танцю міського та всеукраїнського значення
(а. с. 185 т. 1).
Згідно з висновком спеціаліста від 18 серпня 2021 року за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримані у процесі взаємодії з ОСОБА_3 дані, свідчать про те, що у дитини існує усталене усвідомлення щодо процесів, які відбуваються у сім`ї. З мамою почуває себе впевнено і спокійно, виявляє бажання жити разом з нею, навчатися і їздити на відпочинок за кордон. Фігура батька для ОСОБА_3 є фруструючою, викликає бажання дистанціюватись від нього, оскільки в існуючому конфлікті дівчинка повністю на боці матері. Контакти з батьком викликають тривогу, страх, відчуття напруги, образи та стрес, що може травмувати дитячу психіку (а.с. 51-55 т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.