Постанова
Іменем України
19 липня 2022 року
м. Київ
справа № 161/8568/20
провадження № 61-2773св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції у Волинській області, прокуратура Волинської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Волинської обласної прокуратури на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), Головного управління Національної поліції у Волинській області, прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що згідно з наказом управління охорони здоров`я Волинської обласної державної адміністрації від 03 грудня
2014 року він був призначений на посаду генерального директора Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання на контрактній основі з 01 грудня 2014 року до 01 грудня
2017 року.
Маючи науковий ступінь доктора медичних наук зі спеціальності «фтизіатрія», у вказаний період працював за сумісництвом викладачем у Львівському національному університеті ім. Д. Галицького (Волинська філія), Східноєвропейському національному університеті ім. Л. Українки і Луцькому базовому медичному коледжі.
Позивач вказував, що 22 січня 2016 року працівником ГУНП у Волинській області за матеріалами, що надійшли з управління СБУ у Волинській області було зареєстровано щодо нього в ЄДРДР кримінальне провадження №12016030000000012 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
26 січня 2016 року в його робочому кабінеті за основним місцем роботи слідчою групою було незаконно проведено огляд місця події, його особистий обшук, а також в цей день йому було вручено повідомлення про підозру та о 18:10 год. він був затриманий і поміщений в камеру попереднього ув`язнення Луцького МВ ГУНП у Волинській області.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 січня
2016 року його було відсторонено від роботи на посаді керівника Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання терміном на 2 місяці.
Крім того, за поданням слідчого був накладений арешт на належне йому рухоме і нерухоме майно.
26 лютого 2016 року йому було пред`явлена остаточна підозра за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та в подальшому, після ознайомлення з матеріалами справи, матеріали досудового розслідування з обвинувальним висновком були направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області для розгляду по суті.
Згідно з ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 11 квітня 2016 року його надалі було відсторонено від посади строком на 60 днів, у зв`язку з чим з 11 квітня до 08 червня 2016 року він працював лише лікарем-ординатором.
Вказує, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 05 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 08 квітня 2020 року, його було виправдано в інкримінованому йому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України за недоведеністю його вини.
ОСОБА_1 зазначає, що за вказаний період незаконними діями працівників досудового слідства, прокурорів, що здійснювали нагляд за розслідуванням справи та підтримували обвинувачення, він тривалий час, упродовж понад 50 місяців, перебував під постійним стресом і його здоров`я значно погіршилось, внаслідок чого йому було встановлено третю групу інвалідності.
Під час проведення за його участю огляду місця події - службового кабінету, особистого обшуку, освідування, пред`явлення підозри і затримання 26 січня 2016 року він переніс великий стрес, внаслідок якого у нього стався серцевий напад.
Зазначає, що у подальшому, після обрання йому запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту і відсторонення від займаної посади, був порушений його звичний спосіб життя і змінилися у негативну сторону його життєві зв`язки.
Через відсторонення від посади він працював у якості лікаря-ординатора і змушений був постійно пояснювати підлеглим і знайомим, що інформація про підозру безпідставна, а всі дії - провокація.
Також через проведення слідства він не міг брати участь у конкурсі на зайняття посади керівника медичного закладу, оскільки його звинувачували у хабарництві.
Вказує, що усі зазначені дії призвели до погіршення його самопочуття та здоров`я, він відчував страждання у вигляді образи та приниження, щодо нього обиралися запобіжні заходи, застосовано відсторонення від роботи, принижено його честь, гідність та ділову репутацію, тривалий час він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд стягнути з Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та 5 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом понад 3 роки. Позивача вироком суду визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю вини, у зв`язку з чим у нього виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад виваженості, розумності та справедливості.
Постановою Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року змінено, виключено з другого та третього абзаців його резолютивної частини слова: «Державної казначейської служби України за рахунок коштів». В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд правильно визначив розмір моральної шкоди, яку заподіяно позивачу у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, однак помилково стягнув кошти з Казначейства, яке лише виконує рішення про стягнення коштів з державного бюджету, а тому зазначення цього органу у резолютивній частині рішення суду є помилковим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
До Верховного Суду 17 лютого 2022 року Волинська обласна прокуратура подала касаційну скаргу на ці судові рішення, у якій просила їх змінити шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до суми 270 000,00 грн, виходячи із розрахунку 45 місяців здійснення кримінального переслідування, не передаючи справи на новий судовий розгляд.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що визначений судами розмір моральної шкоди є значно завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості. Наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому, ніж визначено положеннями статті 13 Закону, розмірі належними та допустимими доказами не доведено.
Відзив на касаційну скаргу
У травні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 згідно з наказом управління охорони здоров`я Волинської державної адміністрації №463-ос від 03 грудня 2014 року був призначений на посаду генерального директора Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання на контрактній основі
з 01 грудня 2014 року до 01 грудня 2017 року.
Крім того, маючи науковий ступінь доктора медичних наук зі спеціальності «фтизіатрія», ОСОБА_1 у вказаний період працював за сумісництвом викладачем у Львівському національному університеті ім. Д. Галицького (Волинська філія), Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки і Луцькому базовому медичному коледжі.
22 січня 2016 року працівником ГУНП у Волинській області за матеріалами, що надійшли з Управління СБУ у Волинській області, було зареєстровано щодо позивача в ЄДРДР кримінальне провадження №12016030000000012 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
26 січня 2016 року в робочому кабінеті позивача за основним місцем роботи слідчою групою було проведено огляд місця події, особистий обшук ОСОБА_1 , а також в цей день йому було вручено повідомлення про підозру та він був затриманий і поміщений в камеру попереднього ув`язнення Луцького МВ ГУНП у Волинській області.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 січня
2016 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на посаді генерального директора - головного лікаря Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання терміном на 2 місяці та обрано запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт.
В подальшому, за поданням слідчого був накладений арешт на належне позивачу рухоме і нерухоме майно.
26 лютого 2016 року позивачу було пред`явлена остаточна підозра за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та в подальшому, матеріали досудового розслідування з обвинувальним висновком були направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області для розгляду по суті.
11 квітня 2016 року ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання. Відсторонення від посади було продовжено
до 08 червня 2016 року.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2017 року ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України виправдано за недоведеністю його вини.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 жовтня 2017 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня
2017 року залишено без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
від 13 березня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Волинської області
від 19 жовтня 2017 року скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2017 року залишено без змін.
Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 28 травня
2021 року розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди становить
749 100 грн (а. с.152-160, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).