Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 350/934/17
провадження № 61-4767св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перегінська селищна рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного судуу складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О., від 18 квітня 2022 року.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перегінська селищна рада, про несумісність спільного проживання у будинку.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що йому на підставі договору дарування від 15 серпня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Рожнятівської нотаріальної контори, належить будинковолодіння АДРЕСА_1 . Вказував, що 10 січня 1998 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, який був розірваний рішенням суду 05 серпня 2008 року. У шлюбі в них народилось двоє дітей, які разом з колишньою дружиною після розлучення проживають окремо. Повідомляв, що у суді знаходиться справа про вселення відповідачів у будинок.
Позивач посилався на те, що 28 грудня 2014 року його побили власний син ОСОБА_4, а також ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з приводу чого він звертався до Рожнятівського відділу поліції. Крім того він звертався до органів поліції 17 серпня 2016 року через проникнення вказаних вище осіб до його житла та вчинення хуліганських дій. Проте останнє звернення не було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не було розпочато розслідування.
Позивач стверджував, що спільне проживання відповідачів разом з ним та його престарілою матір`ю є неприпустимим через їх негативну поведінку, сварки тощо. Просив визнати несумісним спільне проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з ним в будинковолодінні АДРЕСА_1 .
Крім того, у жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, та ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Послався на те, що його колишня дружина та діти проживали у його будинку до 01 липня 2017 року, коли у присутності працівників Рожнятівського відділу поліції забрали свої речі, побутову техніку та переїхали у будинковолодіння по АДРЕСА_2 . Там вони забезпечені житлом. Відповідачі вибули з житлового будинку, більше двох років не проживають у будинку, не беруть участі в оплаті за комунальні послуги, не сплачують кошти за користування майном, що свідчить про відсутність між сторонами будь-яких домовленостей щодо користування майном.
Пославшись на положення частини другої статті 405 Цивільного кодексу України, відповідно до якої член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, ОСОБА_1 просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житлом.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Бейка А. М. від 03 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконує рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року про вселення відповідачів до житлового будинку.
Причиною непроживання відповідачів у житловому будинку АДРЕСА_1 є неприязні стосунки позивача з відповідачами, внаслідок чого останні позбавлені можливості вільно та безперешкодно вселитися у спірний житловий будинок та належним чином користуватися ним. Позивач фактично позбавив як колишню дружину ОСОБА_7, так і своїх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_10 можливості доступу до спірного житлового будинку та проживання у ньому.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що непроживання відповідачів в будинку ОСОБА_1 зумовлене його неправомірною поведінкою, яка проявилася у створенні для відповідачів перешкод в користуванні спірним житлом, що підтверджено рішенням Рожнятівського районного суду від 11 липня 2017 року, яке ОСОБА_1 не виконується.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту відсутності відповідачів у спірному будинку більше одного року без поважних причин, втрати інтересу до житла. Позивач також не довів, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 систематично руйнують чи псують житлове приміщення; використовують його не за призначенням; систематичного порушують правила співжиття, що робить неможливим для позивача та його матері проживання з ними у будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Між сторонами склались неприязні стосунки, проте це не є підставою для висновку втрату права на житло.
Узагальнені доводи касаційної скарги
25 травня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 759/19394/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суди залишили поза увагою клопотання про виклик свідків, не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник вказує, що відповідачі 01 липня 2016 року з власної волі покинули домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить йому на праві приватної власності. Рішення покинути зазначене житло було прийнято ОСОБА_7, яка діяла у свої інтересах та інтересах їх спільних неповнолітніх дітей. Факт припинення сімейних відносин визнається відповідачами та підтверджується матеріалами справи. Відповідачі уже понад шість років не проживають у спірному житловому будинку. Заявник вказує на те, що відповідачі вчиняють протиправні дії, які обмежують його право на користування належним йому будинком на власний розсуд. Відповідачі мають окреме житло. Позивач заперечує проти того, що відповідачі є членами його сім`ї, особливо ОСОБА_7, оскільки вони не пов`язані спільним побутом, не мають взаємних прав і обов`язків, не ведуть спільного господарства. ОСОБА_7 спільно із їхнім повнолітнім сином ОСОБА_4 та іншими особами уже неодноразово намагалися завдати йому шкоди.
Згідно з доводами позивача відповідачі, переїхавши до іншого місця проживання, не беруть участі в оплаті комунальних послуг, не сплачують йому коштів за користування спірним майном, що свідчить про відсутність будь-яких домовленостей щодо подальшого користування відповідачами спірним житловим приміщенням на договірних засадах.
Також заявником засобами поштового зв`язку було подано до Верховного Суду заяву про долучення до матеріалів справи доказів, однак подана заява до задоволення не підлягає, оскільки у відповідності до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 350/934/17.
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2022 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перегінська селищна рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_7 - ОСОБА_6 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені при повному та всебічному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що саме позивач створив умови, які перешкоджають відповідачам користуватися спірним житлом, він не бажає їх вселяти всупереч рішенню Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у справі № 350/566/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1, що підтверджено договором дарування від 15 серпня 2008 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 10 січня 1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2016 року у справі № 350/907/16-ц. Під час спільного сімейного життя у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3, 2005 року народження, та ОСОБА_4, 1999 року народження, яких відповідно до вказаного рішення суду залишено проживати з матір`ю.
Відповідачі зареєстровані у належному позивачеві будинку і їх вселення відбулося зі згоди власника та згоди інших членів його сім`ї.
Відповідно до довідки виконкому Ясенської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області № 367 від 17 лютого 2020 року відповідачі фактично проживають по АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_12 .
Рішенням Рожнятівського районного суду від 11 липня 2017 року у справі № 350/566/17, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 червня 2019 року, вселено ОСОБА_4, ОСОБА_7 та неповнолітню ОСОБА_3 у житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
Судами у справі № 350/566/17 встановлено, що унаслідок конфліктних ситуацій, що стались між колишнім подружжям, ОСОБА_7 разом з дітьми змушена тимчасово проживати у житловому будинку своїх батьків. Відповідач чинить перешкоди ОСОБА_7 та дітям сторін у користуванні житловим будинком. Врахувавши те, що ОСОБА_7, ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_3 зареєстровані та проживали у житловому будинку допоки ОСОБА_1 не створив їм перешкоди у користуванні житлом, суд задовольнив позов про вселення їх у спірний будинок.
У відповідності до довідки № 12.9-29/75 від 02 березня 2020 року, виданої начальником Рожнятівського районного відділу ДВС, та акту державного виконавця від 14 липня 2020 року позивач рішення суду про вселення не виконує та чинить перешкоди, а саме: погрожує завдати шкоди здоров`ю та життю стягувача та не допускає до вхідних дверей будинку.
Висновком органу опіки та піклування Рожнятівської РДА № 348/04-16 від 20 жовтня 2020 року встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_7 та старшим братом ОСОБА_4 проживають в одній кімнаті літньої кухні.
Орган опіки та піклування вважав, що визнання неповнолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом по АДРЕСА_1, є недоцільним, оскільки суперечить інтересам дитини та призведе до порушення її майнових прав. Висновок щодо недоцільності визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житлом, було ухвалено також на комісії з питань захисту прав дитини Перегінської селищної ради, яка відбулась 14 липня 2021 року.