ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2022 року
м. Київ
справа №160/4187/19
адміністративне провадження №К/9901/1504/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» про стягнення господарсько-адміністративних санкцій, за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Семененка Я.В., Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. від 10.12.2019,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2019 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також відділення Фонду, відповідач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» (далі також ТОВ «Ливарно-механічний завод», Товариство, відповідач), у якому просило стягнути з ТОВ «Ливарно-механічний завод» адміністративно-господарські санкції у розмірі 3355143,74 гривень.
2. У позовній заяві наводились аргументи про те, що середньооблікова кількість штатних робітників, що працювали у ТОВ «Ливарно-механічний завод» у 2018 році становила 1380 осіб, у зв`язку з чим, відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача складає 55 робочих місця.
3. Позивач вказував, що зі звіту форми 10-ПІ вбачається, що фактично у 2018 році на підприємстві відповідача була працевлаштовані 29 осіб, якім відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Враховуючи середньорічну заробітну плату на підприємстві відповідача, позивачем розраховано суму штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Розмір адміністративно-господарських санкцій дорівнює 3355143,74 грн., які і просив стягнути позивач з відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 позов задоволено.
5. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок підприємства стосовно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
6. Суд першої інстанції також підкреслював, що норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» покладають на підприємство лише обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
7. Розглядаючи справу, суд першої інстанції установив, що відповідачем неналежно виконано покладені на нього обов`язки щодо подачі до державної служби вказаної інформації, а саме - підприємством подано до служби зайнятості звіти за формою 3-ПН, але не подано наказу про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, надані відповідачем докази не дозволяли встановити фактичну кількість працевлаштованих осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
8. Окрім цього, суд першої інстанції врахував, що 31.05.2018 на підприємстві звільнено одну особу з інвалідністю, однак звіт за формою 3-ПН подано лише у вересні 2018.
9. Такі обставини, на переконання суду першої інстанції, свідчили про наявність передбачених законом підстав для стягнення з Товариства спірних адміністративно - господарських санкцій, а отже й для задоволення цього позову.
10. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
11. У мотивувальній частині вищевказаного судового рішення зазначалось про те, що в силу приписів частини 3 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
12. Виходячи з аналізу норм вищевказаного Закону суд апеляційної інстанції підкреслив, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
13. За висновками апеляційного суду, обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.
14. Суд апеляційної інстанції звертав увагу на те, що порядок подання інформації про наявність вакансій для працевлаштування, у тому числі, осіб, яким встановлено інвалідність, врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».
15. Апеляційний суд підкреслив, що вказаним вище наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.
16. Під час апеляційного перегляду цієї справи враховано встановлені судом першої інстанції обставини справи, які свідчать про те, що відповідачем до служби зайнятості подавалися звіти за формою №3-ПН.
17. У оскаржуваній у касаційному порядку постанові апеляційного суду визнано помилковими твердження суду першої інстанції про неналежність виконання відповідачем покладених на нього обов`язків щодо подачі до державної служби вказаної інформації з огляду на неподання наказу про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
18. З приводу таких висновків суду першої інстанції апеляційний суд зазначав про те, що чинне законодавство не передбачає обов`язку роботодавця подавати до служби зайнятості, окрім звітності за формою 3-ПН, накази про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
19. Необґрунтованими апеляційний суд вважав й викладені судом першої інстанції мотиви про те, що надані відповідачем докази не дозволяють встановити фактичну кількість працевлаштованих осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, оскільки у матеріалах справи наявні копії наказів, трудових книжок щодо працевлаштування у 2018 році 42 осіб, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність.
20. Окрім цього, даючи оцінку вищенаведеним висновкам суду першої інстанції, апеляційним судом звернуто увагу на те, що підставою для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, визначено недотримання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (згідно із звітом за формою 10-ПІ), а не надання доказів щодо фактичної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю.
21. Критично оцінив апеляційний суд й викладені у рішенні суду першої інстанції висновки про недотримання відповідачем обов`язку щодо подання звітів до служби зайнятості, зокрема, стосовно факту звільнення 31.05.2018 на підприємстві однієї особи з інвалідністю й поданням звіту за формою 3-ПН лише у вересні 2018.
22. З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначав, що встановлені обставини справи свідчать про те, що 31.05.2018 на підприємстві дійсно звільнено одну особу з інвалідністю - ОСОБА_1 , який був прийнятий на посаду слюсаря, але вказана посада не створювалася для працевлаштування особи з інвалідністю, у зв`язку з чим після звільнення ОСОБА_1 у підприємства не виникло обов`язку подавати звіт за формою №3-ПН.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» покладено обов`язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
25. 28.01.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, в якому зазначено про створення 55 робочих місць для інвалідів.
26. За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 1 380 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - « 29» осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 55 осіб.
27. У рядку 6 звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів у сумі 0 грн., тобто адміністративно-господарські санкції на підприємство нараховуватись не повинні.
28. Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод», останнім не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 3355143,74 грн. за не працевлаштування 26 інвалідів в 2018 році.
29. Відповідачем вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів сплачено не було, у зв`язку з чим відділення Фонду звернулось до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
30. У касаційній скарзі позивач висловлює позицію про те, що роботодавець не звільняється від обов`язку сплачувати штрафні санкції на підставі статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», оскільки, на думку відділення Фонду, зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких особа, якій встановлено інвалідність, не працює на підприємстві.
31. Скаржник вважає, що частина друга статті 19 вищевказаного Закону, окрім обов`язку самостійно розрахувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, покладає на підприємство й обов`язок забезпечити працевлаштування цих осіб, а виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній законом, вважається працевлаштуванням інвалідів. На думку скаржника невиконання такого нормативу зумовлює накладення адміністративно - господарських санкцій.
32. Позивач, з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, акцентує увагу й на тому, що періодичність подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.
33. Касаційна скарга містить посилання й на викладену у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №804/8007/16 правову позицію про те, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у встановленому законом порядку.
34. Зважаючи на те, що 31.08.2018 на підприємстві було звільнено одну особу, якій встановлено інвалідність, однак звіт за формою 3-ПН було подано лише 06.09.2018, позивач наполягає на тому, що Товариством допущено порушення вимог законодавства стосовно інформування про це органів зайнятості населення у триденний строк з дня відкриття відповідної вакансії.
35. Оцінку таких обставин і висновки щодо застосування судом апеляційної інстанції норм права позивач вважає помилковими і необґрунтованими, а тому вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.
36. Відповідач з викладеними позивачем аргументами не погоджується й у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що положеннями Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
37. Відповідач також звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, відповідно до якої якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
38. Відзначає відповідач і те, що згідно з висновком Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеним у постановах від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16 та від 13.06.2018 у справі №819/639/17, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
39. Також відповідач, наводить у відзиві на касаційну скаргу й висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, у якій вказано, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.
40. Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги встановлені апеляційним судом обставини цієї справи, якими підтверджено виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, відповідач вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з нього спірних адміністративно - господарських санкцій, у зв`язку з чим просить залишити це судове рішення без змін.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
41. Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій застосували такі норми права.
42. Частини перша - третя Закону України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
43. Частина третя статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
44. Частини перша- третя, п`ята, восьма, десята статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
45. Частини перша, четверта, дев`ята статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.