ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 917/373/18(917/1878/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,
за участю секретаря судового засідання Громак В.О.
за участю представника АТ "Державний експортно-імпортний банк України" - адвоката Пасацької В.В.
розглянув у відкритому судовому касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2022
та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 17.09.2021
у справі № 917/373/18 (917/1878/20)
за заявою Публічного акціонерного товариства "Полтавський автоагрегатний завод"
до Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит"
про визнання правочину недійсним,
в межах справи № 917/373/18
про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Полтавський автоагрегатний завод",-
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 порушено провадження у справі № 917/373/18 про банкрутство ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод".
Постановою Господарського суду Полтавської області від 15.01.2019 ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Авраменка І.М.
25.11.2020 ліквідатор ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" - арбітражний керуючий Авраменко І.М. звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки єдиного майнового комплексу № 317ЦИК/0415 від 30.04.2015, укладеного між ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо передачі в заставу єдиного майнового комплексу підприємства за адресою: м. Полтава, вул. Зінківська, 57.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.09.2021 у справі № 917/373/18 (917/1878/20) (суддя Іванко Л.А.) відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" - арбітражного керуючого Авраменка І.М. про визнання правочину недійсним.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 (колегія суддів: Зубченко І.В. - головуючий, Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.) ухвалу господарського суду Полтавської області від 17.09.2021 у справі № 917/373/18 (917/1878/20) залишено без змін.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, пославшись на норми ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі, керувався правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, згідно з якою підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину; приписи ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію цього Кодексу, тобто до 21.10.2019; до правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За висновком місцевого та апеляційного судів, у даному випадку за темпоральним критерієм до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які встановлюють межі "підозрілого періоду" - один рік, що передував порушенню справи про банкрутство.
Проте, у межах цієї справи оспорюваний арбітражним керуючим правочин укладений 30.04.2015, тобто за три роки до порушення 24.04.2018 провадження у справі № 917/373/18 про банкрутство ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод".
Водночас, суди встановили, що інших правових підстав для визнання договору іпотеки № 3717ЦИК/0415 від 30.04.2015 недійсним, окрім визначених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підстав, ліквідатором банкрута у заяві не наведено, а відтак, відсутні визначені заявником підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину.
Не погодившись із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, АТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: 1) скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 17.09.2021 у справі № 917/373/18 (917/1878/20); 2) ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" - арбітражного керуючого Авраменка І.М.; визнати недійсним договір іпотеки єдиного майнового комплексу №317ЦИК/0415 від 30.04.2015, укладений між ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо передачі в заставу єдиного майнового комплексу підприємства за адресою: м. Полтава, вул. Зінківська, 57, що складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торгівельну марку та інші права, які належать ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод".
Підставою касаційного оскарження АТ "Державний експортно-імпортний банк України" зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Заявник касаційної скарги наголошує, що суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
При цьому скаржник зазначає про неврахування судами у цій справі висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), про те, що "саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".
Разом з цим, АТ "Державний експортно-імпортний банк України" посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15 щодо застосування під час вирішення спору про визнання правочину недійсним загальних положень ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України.
При цьому, заявник касаційної скарги вважає, що оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали про визнання недійсним спірного договору іпотеки, тобто суті позовних вимог, апеляційний суд мав би врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо критеріїв фраудаторності правочину.
Разом з цим, як зазначає скаржник, апеляційним судом не було враховано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі Ks 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).
Відзиви на касаційну скаргу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходили.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника АТ "Державний експортно-імпортний банк України", перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Предметом судового розгляду у цій справі є заява ліквідатора банкрута про визнання недійсним договору іпотеки єдиного майнового комплексу № 317ЦИК/0415 від 30.04.2015, укладеного між ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо передачі в заставу єдиного майнового комплексу підприємства за адресою: м. Полтава, вул. Зінківська, 57, що складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торгівельну марку та інші права, які належать ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" (повний перелік наведено в тексті договору та додатках).
Так, посилаючись на норми ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, позивач зазначає, що Договір іпотеки єдиного майнового комплексу № 3717ЦИК/0415 між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" укладено 30.04.2015, тобто в межах трьох років, які передували відкриттю провадження у справі № 917/373/18 про банкрутство ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" (провадження порушено 24.04.2018), що на думку ліквідатора, відповідно законодавчих приписів дає право на оспорення цього правочину.
Зазначена заява обґрунтована тим, що оскільки за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить нормам ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства щодо прийняття на себе боржником до відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" зобов`язань, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим саме через взяття боржником заставних зобов`язань для забезпечення виконання грошових вимог перед АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і при цьому Договір іпотеки єдиного майнового комплексу № 3717ЦИК/0415 укладено із заінтересованою особою стосовно боржника, а тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.
До того ж, на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Темпоральним критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Правова позиція щодо застосування зазначених норм викладена Верховним Судом у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13.