Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 947/2949/20
провадження № 61-18260св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортов Ігор Олександрович,
треті особи: Дачно-садове товариство «Маяк-2», Комунальне підприємство «Агенція державної реєстрації»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року в складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Цюра Т. В., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» (далі - КП «Агенція державної реєстрації») Махортова І. О., треті особи: Дачно-садове товариство «Маяк-2» (далі - ДСТ «Маяк-2»), КП «Агенція державної реєстрації», в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І. О. про реєстрацію права власності на дачний будинок (з відкриттям розділу), індексний номер 43307417 від 02 жовтня 2018 року, на підставі якого у ОСОБА_2 виникло право власності на дачний будинок загальною площею 132,3 кв. м, житловою площею 48,1 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні вказаним дачним будинком, шляхом виселення ОСОБА_2 із цього будинку.
В обґрунтування позову зазначив, що 01 грудня 2002 року він прийнятий у члени Садового товариства «Маяк-2» (далі - СТ «Маяк-2», правонаступником якого є ДСТ «Маяк-2») та як член товариства набув право користування земельною ділянкою площею 249,0 кв. м на АДРЕСА_1 . Також він набув майнові права і на садовий будинок, який самовільно побудував колишній користувач земельної ділянки ОСОБА_4 та передав йому безоплатно одночасно із земельною ділянкою, оскільки не оформив його у свою власність. Земельна ділянка та садовий будинок знаходилися у його володінні та користуванні на законних підставах більше 15 років, на які він набув майнові права, і як користувач земельної ділянки набув право прийняти будинок в експлуатацію. У червні 2019 року він випадково дізнався, що право власності на вказаний дачний будинок зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43307417, прийнятого державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Махортовим І. О. 02 жовтня 2018 року. Зазначав, що оскаржуване рішення порушує його майнові права на будинок, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_2 надала державному реєстратору документи, які не підтверджують її право як заявника, що має право на спірний будинок, а виготовлений на її замовлення 21 вересня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Строй ЛТД» технічний паспорт на дачний будинок та довідка не можуть підтверджувати, що вона побудувала цей будинок до 05 серпня 1992 року, оскільки на цю дату їй було лише 8 років; надала державному реєстратору документи, які не передбачені законодавством в якості підстави виникненням у неї права власності на будинок, і не підтверджують набуття нею права власності, та стосуються інших осіб, а не ОСОБА_2 , а державний реєстратор прийняв рішення без належного встановлення відповідності заявлених ОСОБА_2 прав поданим нею документам, а саме: за заявою особи, яка не мала права звертатися із заявою про державну реєстрацію права власності, та на підставі документів, що відповідно до законодавства не підтверджують набуття нею як заявником права власності на цей будинок. Зокрема, норми законодавства, на які послався державний реєстратор у рішенні, не визначають перелік документів для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому з рішення державного реєстратора Махортова І. О. неможливо встановити, з яких міркувань ОСОБА_2 була визначена державним реєстратором як належний заявник для проведення державної реєстрації права власності, чим він керувався, приймаючи надані відповідачкою ОСОБА_2 документи в якості підстави для реєстрації набуття нею права власності на дачний будинок. Рішення про прийняття ОСОБА_2 у члени СТ «Маяк-2» не приймало.
Вимогу про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення з нього відповідачки обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 проживає у ньому як власник, але визнання судом рішення державного реєстратора незаконним та його скасування має наслідком припинення її права власності на спірний будинок, а він має право вимагати від неї усунення перешкод у володінні та користуванні спірним будинком шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала. Свої заперечення обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 не був членом ДСТ «Маяк-2», а таким членом була її мати ОСОБА_5 , яка сплачувала внески, пайові внески, утримувала садовий будинок та споруді в належному технічному стані за власний рахунок, збудувала на земельній ділянці новий дачний будинок, який відповідає Державним будівельним нормам. Одночасно з цим стверджувала, що саме вона особисто побудувала спірний дім.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43307417 від 02 жовтня 2018 року, на підставі якого право власності зареєстровано за ОСОБА_2 на дачний будинок загальною площею 132,3 кв. м, житловою площею 48,1 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 . У задоволенні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні нерухомістю шляхом виселення ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним, оскільки державний реєстратор у рішенні не навів правових підстав з посиланням на законодавство, що дають можливість встановити відповідність заявленого ОСОБА_2 для реєстрації права власності на дачний будинок на АДРЕСА_1 поданим нею на підтвердження цього права документам, за заявою особи, яка не має право звертатися із заявою про державну реєстрацію права власності, та на підставі документів, що відповідно до законодавства не підтверджують набуття нею як заявником права власності на цей будинок.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомістю шляхом виселення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 в спірному будинку не проживає.
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що звертаючись до державного реєстратора заявник виконала всі вимоги чинного законодавства та надала всі необхідні документи, які підтверджують набуття саме нею права власності на спірний дачний будинок;
- не звернули увагу на те, що позивач не виконав всі визначені статутом СТ «Маяк-2» процедури для вступу до товариства, а тому не може бути його членом;
- проігнорували наявні у справі докази того, що ОСОБА_2 самостійно здійснила будівництво спірного дачного будинку на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- проігнорували те, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 має право на користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований спірний дачний будинок;
- не надали можливості ознайомитись з оригіналами документів на які посилався позивач у своєму позові та не здійснили їх перевірку;
- не звернули увагу на те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, оскільки належним способом захисту права позивача може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію;
- не врахували, що позивач не застосував механізм оскарження рішення (дії) державного реєстратора до комісії з питань розгляду скарг в сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, а звернувся відразу до суду;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верхового Суду 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 823/750/16, від 29 жовтня 2019 року у справі № 911/2755/18, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20.
Також у касацій скарзі заявник послався на те, що наведений в оскаржувані постанові апеляційного суду зміст положень підпунктів 3, 4 частини першої статті 3, частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» не відповідає дійсності.
Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомістю шляхом виселення, а тому оскаржувані судові рішення Верховним Судом в цій частині не перевіряються.
На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 листопада 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без руху для усунення недоліків. Зокрема, заявнику запропоновано сплатити судовий збір у розмірі 3 363,20 грн.
У строк, визначений в ухвалі, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків, а саме квитанцію від 07 грудня 2021 року № 0.0.2368671264.1 про сплату судового збору у розмірі 3 363,20 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Київського районного суду м. Одеси матеріали вищезазначеної цивільної справи № 947/2949/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
07 лютого 2022 року матеріали справи № 947/2949/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 серпня 2001 року ОСОБА_4 написав заяву про виключення його з СТ «Маяк-2» та передачу земельної ділянки у користування ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 02 серпня 2001 року написав заяву про прийняття його у члени СТ «Маяк-2», та одночасно подав свою заяву до правління СТ «Маяк-2» для прийняття відповідного рішення, оригінали яких зберігаються в архіві ДСТ «Маяк-2».
01 грудня 2002 року відбулося засідання правління СТ «Маяк-2», яке оформлено протоколом № 25, до повістки дня якого включено питання про розгляд заяв, в тому числі і ОСОБА_1 , на якому прийнято рішення про прийняття до товариства ОСОБА_1 , який отримав в користування від ОСОБА_4 земельну ділянку АДРЕСА_1 .
Разом з тим, у протоколі засідання правління СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року № 25 зазначено, що до товариства прийнято ОСОБА_5 (колишню дружину позивача), замість ОСОБА_1 .
20 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до правління ДСТ «Маяк-2», в якому просив розглянути питання підробки зазначеного протоколу.
07 листопада 2010 року відбулося засідання правління СТ «Маяк-2» на якому вирішено утворити комісію для перевірки факту підробки документів щодо членства ОСОБА_5 у СТ «Маяк-2». Рішення правління СТ «Маяк-2» оформлено протоколом № 104.
15 січня 2011 року утворена комісія склала довідку, в якій зафіксувала встановленні факти підробки протоколу правління від 01 грудня 2002 року № 25.
30 січня 2011 року відбулося засідання правління СТ «Маяк-2», рішення якого оформлено протоколом № 105, на якому правління ознайомлено з довідкою комісії, у зв`язку із чим прийнято рішення, щоб в протоколі від 01 грудня 2002 року № 25 вказати «Прийняти в члени товариства СТ «Маяк-2» замість « ОСОБА_5 - ОСОБА_1 ».
На замовлення ДСТ «Маяк-2» судовий експерт сектору почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку відділу криміналістичних видів досліджень Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Молчанова В. П. провела технічне дослідження оригіналу протоколу правління СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року № 25 та встановила виправлення рукописного запису « ОСОБА_1 » на наявний рукописний запис «Ольге Николаевне» із використанням корегуючої речовини білого кольору, про що склала висновок експертного дослідження від 13 липня 2020 року № 4-П.
Також судами встановлено, що 28 вересня 2018 року ОСОБА_2 , яка є дочкою ОСОБА_5 , подала до КП «Агенція державної реєстрації» заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка була зареєстрована за № 30376411.
02 жовтня 2018 року державний реєстратор Махортов І. О. розглянув заяву № 30376411 та документи, подані ОСОБА_2 для проведення державної реєстрації прав, прийняв рішення про проведення державної реєстрації права власності № 43307417, форма власності: приватна на дачний будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
02 жовтня 2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Махортов І. О. сформував витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 139939210.
Це рішення було прийнято державним реєстратором за заявою ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 28 вересня 2018 року, реєстраційний номер заяви 30376411 та на підставі наступних документів, які в розділі «Актуальна інформація про право власності» визначені як підстава виникнення права власності, а саме: довідки СТ «Маяк-2» від 02 серпня 2001 року № 8, яка стосується членства у садовому товаристві колишнього користувача земельної ділянки ОСОБА_4 ; довідки СТ «Маяк-2» від 15 вересня 2005 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є членом СТ «Маяк-2», ділянка НОМЕР_1 а на АДРЕСА_1 ; виписки СТ «Маяк-2» від 01 грудня 2002 року № 25, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є членом кооперативу, яка отримала від ОСОБА_4 ділянку АДРЕСА_1 ; довідки ДСТ «Маяк-2» від 16 вересня 2018 року, видавник, в якій зазначено, що ОСОБА_5 проживає в ДСТ «Маяк-2» на АДРЕСА_1 ; довідки СТ «Маяк-2», в якій зазначено, що ОСОБА_5 проживає в ДСТ «Маяк-2» на АДРЕСА_1 ; довідки ТОВ «Пром-Строй ЛТД» від 21 вересня 2018 року № 212715, в якій зазначено, що будинок побудований до 05 серпня 1992 року, а тому не є самочинним; технічного паспорта від 21 вересня 2018 року, виготовлений ТОВ «Пром-Строй ЛТД».
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлені судом.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.