Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 333/1368/15
провадження № 61-19814св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Кузьміновим Дмитром Валерійовичем, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у складі судді Стоматова Е. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
27 лютого 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Позов мотивовано тим, що 17 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CL-200/1280/2007, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 30 000 доларів США, а останній зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його до 17 травня 2012 року.
16 лютого 2009 року та 16 квітня 2010 року до вказаного договору між сторонами були укладені додаткові угоди.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором № CL-200/1280/2007 виникла заборгованість, яка складається з: 14 626,90 доларів США - сума заборгованості за тілом кредиту, 693,80 доларів США - сума заборгованості за процентами, 882 085,60 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, а всього - 1 123 752, 86 грн за курсом Національного банку України.
На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року в розмірі 1 123 752, 86 грн.
Крім того, 16 квітня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № РLL-200/001/2010, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі 17 152,22 грн, а останній зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його до 16 квітня 2013 року.
Відповідач свої обов`язки за кредитним договором № РLL-200/001/2010 не виконує, в зв`язку з чим виникла заборгованість, яка складається з: 15 046,44 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 3 735,79 грн - сума заборгованості за процентами, 68 555,14 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, а всього -87 337,37 грн, які позивач просив стягнути з відповідача.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») залучено до участі у справі як правонаступник позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал»:
- за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року:
67 165 гривень 60 копійок - заборгованість за кредитом,
5 543 гривень 46 копійок - заборгованість за процентами,
33 582 гривень 80 копійок - пеня за прострочення сплати кредиту, а всього -106 291 гривень 86 копійок.
- за кредитним договором № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року:
15 046 гривень 44 копійок - заборгованість за кредитом,
3 735 гривень 79 копійок - заборгованість за процентами,
7 523 гривень 22 копійок - пеня за прострочення сплати кредиту, а всього - 26 305 гривень 45 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора.
При цьому суд зазначив, що банком при розрахунку заборгованості не було враховано суму сплат, здійснених відповідачем за кредитним договором № CL-200/1280/2007 у загальному розмірі 1 058,09 доларів США.
Також суд вважав за можливе зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення, до половини суми заборгованості за договором CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, а саме - до 33 582 гривні 80 копійок, а за договором № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року - до 7 523,22 грн, оскільки розмір пені значно перевищує суму простроченого зобов`язання, зазначивши, що таке зменшення відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
Також суд відхилив доводи відповідача про застосування строку позовної давності, вказавши, що позивач не пропустив строк на звернення до суду, оскільки датою остаточного повернення боргу за кредитним договором № CL-200/1280/2007 є 17 травня 2012 року, а банк звернувся до суду з позовом 27 лютого 2015 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника - адвоката Кузьмінова Д. В.подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року в частині стягнення пені в розмірі 33 582,80 грн та 7 523,22 грн скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо стягнення пені, апеляційний суд виходив з того, що вказана пеня нарахована за період часу - після завершення дії кредитного договору, а тому таке стягнення не ґрунтується на вимогах закону.
В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
03 грудня 2021 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Кузьмінова Д. В. звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про залишення без задоволення у повному обсязі позовних вимог про стягнення заборгованості.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 cічня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
23 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 17 травня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-200/1280/2007, за яким банк надав позичальнику кредит на суму 30 000 доларів США для купівлі автомобіля, а позичальник зобов`язався повернути його до 17 травня 2012 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом.
Пунктом 1.5.1. договору встановлено, що повернення відповідної частини кредиту та сплати процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі платежу та не пізніше дати платежу.
Розміри щомісячних платежів та дати платежів визначені Додатком № 1 (графік платежів), що є невід`ємною частиною кредитного договору № CL-200/1280/2007.
16 лютого 2007 року, 16 квітня 2010 року між сторонами укладені додаткові угоди №№ 1, 2 до кредитного договору № CL-200/1280/2007, якими внесені зміни до графіку платежів погашення кредиту.
16 квітня 2010 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір № PLL-200/01/2010, за яким банк надав позичальнику кредит на суму 17 152,22 грн для погашення прострочених боргових зобов`язань за кредитним договором від 17 травня 2007 року, а позичальник зобов`язався повернути його до 16 квітня 2013 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 16% річних.
Пунктом 1.5.1. договору встановлено, що повернення відповідної частини кредиту та сплати процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку платежів.
Згідно з пунктом 1.9.1 кредитного договору № РLL-200/001/2010 від 16 квітня 2010 рокусторони узгодили між собою, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов`язань понад 30 (тридцять) календарних днів чи невиконання позичальником або третіми особами інших умов кредитного договору, документів забезпечення та/чи будь-яких умов договорів (правочинів) укладених між банком та позичальником, та/чи між банком та третіми особами, що існували на момент укладання кредитного договору чи таких, що будуть укладені в майбутньому, понад 30 (тридцять) календарних днів (надалі - «Строк порушення зобов`язань»), сторони домовились, що банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі (надалі - «Вимога»), а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та отримав вимогу банку, в зв`язку з чим позичальник зобов`язаний погасити боргові зобов`язання в повному розмірі протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів, що слідують за останнім днем строку порушення зобов`язань.
23 вересня 2011 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, у відповідності до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитними договорами, зокрема № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року,укладеними між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1
26 вересня 2018 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладеного договір факторингу, відповідно до якого до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, № PLL-200/01/2010 від 16 квітня 2010 року.
Відповідачем в суді першої інстанції було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 рокута постанова Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржена, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в цій частині не є предметом касаційного розгляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № CL-200/1280/2007 від 17 травня 2007 року, а саме: заборгованості за кредитом - 67 165,60 грн, заборгованості за процентами - 5 543,46 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з їх обґрунтованості та доведеності.