Постанова
Іменем України
19 липня 2022 року
м. Київ
справа № 754/15343/20
провадження № 61-20199св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»
третя особа - ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року в складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») та просила визнати припиненим договір іпотеки № 030.29-50/258-С, укладений 04 травня 2007 року між нею та АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору.
На обґрунтування вимог зазначала про те, що 04 травня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в межах ліміту заборгованості 35 000 доларів США з кінцевим строком повернення 03 травня 2022 року.
В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між вона уклала з банком договір іпотеки № 030.29-50/258-С, за умовами якого передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
14 березня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, відповідно до пункту 2 якого сторони домовились, що погашення частини заборгованості за кредитом в сумі 640 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 14 березня 2016 року, а також у пункті 3 погодили порядок погашення заборгованості.
14 березня 2016 року між вона уклала з банком договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 030.29-50/258-С, за умовами якого сторони домовились, що предмет іпотеки за іпотечним договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання позичальником ОСОБА_3 зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, комісії, неустойки тощо у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в договорі кредиту, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, які внесені на дату укладання цього договору про внесення змін або будуть внесені у майбутньому.
14 березня 2016 року банк уклав з ОСОБА_2 договір про внесення змін № 2 до договору № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, відповідно до якого сторони дійшли згоди щодо зміни валюти кредиту та переведення суми кредиту 20 390 доларів США разом з нарахованими процентами в сумі 5 037 доларів США у гривню. Зміна валюти заборгованості за договором кредиту здійснюється шляхом видачі кредиту в сумі 686 544, 93 грн з подальшим обміном у валюту зобов`язання та направленням на погашення наявної на дату укладення цього договору заборгованості за кредитом та нарахованими процентами.
Додаткову угоду до договору іпотеки про внесення змін щодо валюти кредиту сторони не укладали. У зв`язку з видачею нового гривневого кредиту, погашенням валютного кредиту, який був наданий відповідно до умов кредитного договору, основне зобов`язання, яке забезпечувалося іпотекою, фактично припинилося.
Посилаючись на те, що первинне кредитне зобов`язання між сторонами припинено внаслідок новації, додаткова угода щодо внесення змін до договору іпотеки не укладалася, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що укладаючи договір про внесення змін № 2 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, сторони фактично змінили валюту зобов`язання та передбачили порядок здійснення цієї процедури, відтак основне зобов`язання за кредитним договором не припинено, оскільки відбулась лише його зміна, тому відсутні підстави для припинення іпотеки, передбачені Законом України «Про іпотеку».
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва віл 22 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 609/67/18 (провадження № 61-43444св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказувала, що пунктом 2.3 кредитного договору сторони визначили, що моментом повернення траншу кредиту вважається день його зарахування на позичковий рахунок кредитора. Банк видав новий кредит у гривні, за рахунок якого придбав на міжбанківському валютному ринку долари США та погасив заборгованість за кредитом та процентами. За таких обставин заборгованість за основним зобов'язанням, у забезпечення якого укладений договір іпотеки, погашено, у зв'язку з цим іпотека припинена.
Сторони кредитного договору шляхом підписання договору про внесення змін № 2 узгодили заміну зобов'язання (новацію), однак жодних змін до договору іпотеки щодо нового зобов'язання не внесли.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.
22 лютого 2022 року справа № 754/15343/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.