ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2022 року
м. Київ
справа №640/13975/20
адміністративне провадження № К/9901/9521/21, №К/9901/8422/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Вищого антикорупційного суду на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року (суддя Шевченко Н. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року (судді: Мєзєнцев Є.І., Земляна Г.В., Файдюк В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Вищого антикорупційного суду (далі - відповідач, ВАКС), в якому просив:
зобов`язати Вищий Антикорупційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII суддівську винагороду: за період з 23 квітня 2019 року по 05 вересня 2019 року з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та доплати за вислугу років в розмірі 20%;
за періоди з 19 серпня 2019 року по 23 серпня 2019 року та з 11 листопада 2019 року по 29 листопада 2019 року - без застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, та з урахуванням пункту 1 позовних вимог;
за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року без застосування неконституційного обмеження, встановленого статтею 29 Закону України Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" № 553-ІХ.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем протиправно зменшено розмір його суддівської винагороди.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Зобов`язано Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за періоди перебування у додатковій оплачуваній відпустці у зв`язку з навчанням з 19 серпня 2019 року по 23 серпня 2019 року та з 11 листопада 2019 року по 29 листопада 2019 року відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з урахуванням виплачених сум.
Зобов`язано Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу суддівську винагороду, оскільки ОСОБА_1 мав додаткову відпустку у зв`язку з навчанням в аспірантурі, тому з урахуванням статті 217 КЗпП України за працівником, за основним місцем роботи, зберігається середня заробітна плата. Таким чином, застосування відповідачем Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), є помилковим.
Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач діяв всупереч статті 130 Конституції України та Закону України "Про судоустрій та статус суддів", що призвело до протиправного зменшення розміру нарахованої та виплаченої позивачу суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
В частині позовних вимог про зобов`язання Вищого Антикорупційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII суддівську винагороду: за період з 23 квітня 2019 року по 05 вересня 2019 року з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та доплати за вислугу років в розмірі 20%, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на те, що у спірний період з 23 квітня 2019 року по 05 вересня 2019 року позивач не здійснював правосуддя, тому відповідно до частини десятої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" не має права на доплати до посадового окладу, зокрема регіонального коефіцієнту 1,25 та доплати за вислугу років в розмірі 20%.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі ВАКС указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
ВАКС рішення судів попередніх інстанцій оскаржує відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальної шкоди у вигляді неотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, завданої правовим актом, визнаним неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.
Відсутній і висновок Верховного Суду щодо питання застосування відповідних норм права судами, які здійснюють функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Порядку №100, у правовідносинах щодо надання й оплати суддям додаткових відпусток у зв`язку з навчання.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Верховний Суд не приймає до уваги посилання ВАКС на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, зважаючи на те, що касаційна скарга не містить мотивів та обґрунтувань порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, визначених у частинах другій-третій статті 353 КАС України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання застосування частин четвертої та десятої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "про судоустрій і статус суддів", а зокрема щодо можливості застосування регіонального коефіцієнту до посадового окладу судді, який не має повноваження на здійснення правосуддя, а також права судді, який не здійснює правосуддя, на отримання доплат до посадового окладу.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній позивачем частині залишити без змін.
Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вищого антикорупційного суду на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 липня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Указом Президента України "Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду" від 11 квітня 2019 року №128/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Наказом виконуючого обов`язки голови ВАКС від 23 квітня 2019 року №26/к позивача зараховано до штату ВАКС на посаду судді й визнано таким, що приступив до виконання обов`язків судді 23 квітня 2019 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Рішенням зборів суддів ВАКС від 07 травня 2019 року №6 визначена дата початку роботи суду 05 вересня 2019 року, до цієї дати відповідачем нарахована та виплачена позивачу суддівська винагорода в сумі базового розміру посадового окладу судді - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року (без врахування регіонального коефіцієнту 1,25 як судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб та доплати за вислугу років в розмірі 20%, що передбачені як складові частини суддівської винагороди частинами четвертою і п`ятою статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів").
Наказом голови ВАКС від 09 вересня 2019 року №276/к позивачу установлено з 05 вересня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу як такому, стаж роботи на посаді судді якого становить більше 5 років.
Відповідно до наказу голови ВАКС від 14 серпня 2019 року №59/в у період з 19 серпня 2019 року по 23 серпня 2019 року та відповідно до наказу голови ВАКС від 22 жовтня 2019 року №125/в у період з 11 листопада 2019 року по 29 листопада 2019 року позивач перебував у додаткових оплачуваних відпустках у зв`язку із підготовкою та складанням вступних іспитів до аспірантури Львівського державного університету внутрішніх справ, складання заліків та іспитів, та за ці періоди відповідачем нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду із застосуванням для визначення її розміру Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Також, починаючи з 01 січня 2020 року по 17 квітня 2020 року, позивачу нарахована та виплачена відповідачем суддівська винагорода відповідно до статті 135 Закону України №1402-УІІІ в розмірі посадового окладу (50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року) із застосуванням регіонального коефіцієнта 1,25 та доплати за стаж роботи на посаді судді в розмірі 20% посадового окладу.
Проте, починаючи з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, відповідачем нараховувалась та виплачувалась (з вирахуванням податків та зборів) позивачу суддівська винагорода лише в розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553- IX.
Не погоджуючись із такими виплатами суддівської винагороди за відповідні періоди, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, другою статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частин першої та другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно із пунктами 1 та 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частинами п`ятою, восьмою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Статтею 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Відповідно до частин першої, шостої статті 151 Закону № 1402-VIII державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Положення про Державну судову адміністрацію України та типове положення про її територіальне управління затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України.
Рішенням від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (далі - Положення).
Згідно із підпунктом 2 пункту 6 Положення ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційних скарг, перегляд оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій здійснюється Верховним Судом в межах цих скарг.
У касаційній скарзі позивач посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування частин четвертої та десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, зокрема стосовно можливості застосування регіонального коефіцієнту до посадового окладу судді, який не має повноваження на здійснення правосуддя, а також права судді, який не здійснює правосуддя, на отримання доплат до посадового окладу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з дня зарахування до штату ВАКС судді ОСОБА_1 нараховувалася і виплачувалася суддівська винагорода відповідно до Закону №1402-VІІІ.
Так, рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 05 травня 2019 року №6 визначено, що днем початку роботи Вищого антикорупційного суду є 05 вересня 2019 року.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
За змістом частин першої та другої статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;