Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 521/20764/20
провадження № 61-4665св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка І. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позову
10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк" банк) про стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк", має карткові рахунки. 13, 14 квітня 2019 року у м. Кишинів (республіка Молдова) з його валютних рахунків без його участі через банкомат були зняті 16 950 євро та 2 984 дол. США готівкових коштів.
Позивач стверджував, що зазначені транзакції він не ініціював, знаходився в Україні. 16 квітня 2019 року, дізнавшись через систему "Приват 24" про безпідставне зняття грошових коштів, він через банк заблокував картки.
18 квітня 2019 року ОСОБА_1 направив в банк лист з проханням поставити картки до СТОП-листа платіжної системи.
24 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до органів поліції з заявою про вчинення злочину.
15 травня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" листом відмовив позивачу у поверненні безпідставно знятих з рахунків коштів.
ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь
16 950 євро та 2 984 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси в складі судді: Маркарової С. В.,від 27 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 16 950 євро та 2 984 дол. США.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що листом № 20.1.0.0.0/7-190423/2692 від 15 травня 2019 року банк відмовив позивачу у поверненні спірних грошових коштів. Підставою відмов банк визначив правильне введення ПІН-коду карток. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року в справі № 521/7386/19 посадових осіб Малиновського ВП ГУНП в Одеській області зобов`язано внести до ЄРДР відомості, викладені в заяві ОСОБА_2 від 24 квітня 2019 року. Тягар доказування дії чи бездіяльність користувача, які призвели до втрати, незаконного використання пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції несе АТ КБ "ПриватБанк". При вирішенні спору суд приймає до уваги думку Верховного Суду України, викладену у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, з якої вбачається, що у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Зазначене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду від 08 лютого 2018 року (справа № 552/2819/16-ц, провадження № 61-1396св18), за якою суд дійшов висновку, що враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, слід виходити з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Суд першої інстанції вказав, що посилання банку на порушення позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, сприяння позивача незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій не доведені банком шляхом надання відповідних доказів, є припущеннями. Відповідачем не доведено вжиття банком всіх можливих заходів для запобігання порушенню прав позивача та їх поновлення, зокрема, щодо використання у банкоматах коректного введення ПІН-коду, здійснення СМС-інформування позивача про всі операції, сповіщення позивача через Приват24. Так само банком не надані докази, які безспірно доводять, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тому суд погодився із доводами позивача про несанкціоноване списання грошових коштів з його банківських рахунків та зазначив, що стягнення спірних коштів на користь позивача є ефективним засобом правового захисту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 рокуапеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2021 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення коштів відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9 764,43 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні даної справи підлягає застосуванню пункт 9 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин): користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тобто, обов`язок доводити, що дії/бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу покладається лише в тому випадку, якщо операція вчинена без фізичного пред`явлення платіжної картки. В даному випадку спірні транзакції вчинені із фізичним пред`явленням платіжної картки із введенням коректного ПІН-коду у банкоматі, що вбачається із виписки (первинного документу), а також не спростовано позивачем. З матеріалів справи чітко вбачається, що позивач не повідомив Банк своєчасно, у передбачений договором спосіб, про втрату такого засобу та вчинення спірних операцій.
Апеляційний суд вказав, що позивач про блокування карток звернувся до Банку лише через чотири дні (16 квітня 2019 року). Згідно із пунктом 2.1.1.2.20 Умов та правил Надання банківських послуг, клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з карткового рахунку третіми особами. Відповідно до пунктів 2.1.1.7.4 Умов та правил надання банківських послуг, держатель Картки несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на карті даних, до моменту звернення Держателя Картки до Банку та заяви про блокування коштів на Картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Карти в СТОП-ЛИСТ Платіжною системою. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач дійсно звернувся до Банку у передбачений законом та договором строк для повідомлення про втрату кредитної картки та оскарження операцій по його рахунку, а також блокування відповідних рахунків. Судом встановлено, що спірні операції вчинено через банкомати, тобто, з фізичним пред`явленням платіжної картки, а також із веденням коректного ПІН-коду. Враховуючи вищевказані норми права, а також умови договору, клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред`явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями Банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд зазначив, що АТ КБ "ПриватБанк" поніс та документально підтвердив сплату судового збору при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в сумі 9 764,43 (а. с. 81), тому у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне присудити на користь банку з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.
Аргументи учасників справи
24 травня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року, в якій просив: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду в повному обсязі; залишити в силі рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ця справа є повністю ідентичною справі № 6-71цс15, як за питанням права, так і за питанням факту. В обох справах грошові кошти з карток були зняті за допомогою банкоматів в інших країнах (за кордоном) при знаходженні власників рахунків в Україні. В обох справах банк не надав належних та допустимих доказів того, що власник рахунку втратив картку або передав її іншій особі чи повідомив кому-небудь її (картки) ПІН-код. Суд апеляційної Інстанції відступив від даної та численних інших (перелічені в тексті касаційної скарги) правових позицій Верховного Суду. Так, в рішенні суду апеляційної інстанції зазначено те, що пін-код був введений правильно, злочинці не схоплені, вироку не мається тощо. На думку суду апеляційної інстанції наведені обставини беззаперечно свідчать про те, що відповідач комусь-то розголосив пін-код та передав картку. Будь-яких доказів зазначених висновків суд не наводить. Доводить вищенаведені обставини виключно умоглядними міркуваннями, тобто припущеннями. Якщо банк не надав беззаперечних доказів, що спростовують доводи клієнта про те, що банківську картку він не втрачав, іншим особам не передавав, ПІН-коду нікому не повідомляв, банк зобов`язаний сплатити клієнту кошти, зняті під час неналежної операції (постанова Верховного суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15);
тягар доведення факту передачі банківської картки та/або повідомлення ПІН-коду власником рахунку іншій особі належить саме Банку. Такий факт не може доводиться абстрактними умовиводами (припущеннями). Для доведення потрібні саме докази (у розумінні норм процесуального Закону). Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (постанова ВС України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постанова ВС від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц);
у постанові ВС від 08 лютого 2018 року (справа № 552/2819/16-ц) зазначено, що сам по собі факт звернення власника картки до банку про скасування спірної транзакції вкупі зі зверненням до правоохоронних органів з приводу вчинених шахрайських дій беззаперечно свідчать про те, що у нього (власника рахунку) була відсутня воля на вчинення такого перерахування. В постанові ВС від 26 серпня 2020 року у справі № 766/19614/18 зазначено, що сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я фізичної особи, не є підставою для відмови у задоволенні позову. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц зроблено висновок про те, що наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх;
взагалі відсутні хоч будь-які докази того, що позивач банківську картку передав іншим особам (або була вкрадена) з повідомленням ПІН-коду;
позивач звільнений від сплати судового збору, як споживач банківських послуг, а апеляційний суд стягнув з позивача судові витрати, оскільки якщо рішення прийнято не на користь особи, яка звільнена від сплати судового збору, то такий (судовий збір) з неї не стягується.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року: вказано, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню; відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2022 рокупризначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 червня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16-ц; від 09 січня 2019 року у справі № 377/526/16-ц; від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц; від 16 жовтня 2019 року у справі № 676/2792/16-ц; від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц; від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц; від 26 серпня 2020 року у справі № 766/19614/18; від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц; від 26 липня 2021 року у справі № 752/15284/19, та постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15; від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 13 травня 2010 року є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк" за договором банківського обслуговування. Зазначені обставини визнані відповідачем.
Відповідно до виписки АТ КБ "Приватбанк" по картці/рахунку НОМЕР_1 позивача за період 13 квітня 2019 року - 16 квітня 2019 року на території Молдови, м. Кишинів відбулося зняття готівки в банкоматах на загальну суму 16 950,19 євро.
Згідно виписки АТ КБ "Приватбанк" по картці/рахунку НОМЕР_2 за період 13 квітня 2019 року - 16 квітня 2019 року на території Молдови, м. Кишинів відбулося зняття готівки в банкоматах на суму 2 984,70 дол. США.
Позивач стверджував, що зазначені транзакції він не ініціював, фізично знаходився в Україні.
Згідно інформації Головного центра обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 22 травня 2019 року № т184/К-6820 ОСОБА_1 12 квітня 2019 року перетнув державний кордон України на виїзд, пункт пропуску Маяки-Удобне та на в`їзд, пункт пропуску Старокозаче.
16 квітня 2019 року, дізнавшись через систему "Приват 24" про безпідставне зняття грошових коштів, ОСОБА_1 через банк заблокував картки.
Блокування карток підтверджується даними з електронного кабінету оператору телефонного мобільного зв`язку Київстар від 16 квітня 2019 року, за якими позивачем здійснено повідомлення на контактний телефоном 3700 АТ КБ "ПриватБанк".
16 квітня 2019 року о 12:42 та 12:44 спірні картки-рахунки - заблоковані (електронний кабінет АТ КБ "Приватбанк").
23 квітня 2019 року письмовою заявою ОСОБА_1 просив банк повернути безпідставно зняті з карток грошові кошти.
24 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення злочину.
Листом № 20.1.0.0.0/7-190423/2692 від 15 травня 2019 року банк відмовив позивачу у поверненні спірних грошових коштів. Підставою відмов банк визначив правильне введення ПІН-коду карток.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року в справі № 521/7386/19 посадових осіб Малиновського ВП ГУНП в Одеській області зобов`язано внести до ЄРДР відомості, викладені в заяві ОСОБА_2 від 24 квітня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
Щодо вирішення позову про стягнення коштів
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.