Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 138/930/16-ц
провадження № 61-7394св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком на АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що їй на праві приватної власності належить вказаний житловий будинок, у якому на момент звернення до суду із цим позовом зареєстровані ОСОБА_2 (її колишній чоловік) та ОСОБА_3 (сестра чоловіка).
20 січня 2016 року за рішенням суду розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2, який був укладений 25 грудня 2002 року.
Відповідачі не проживають та ніколи з часу їх реєстрації (2008 рік) не проживали у її будинку. Єдиний час, коли з ОСОБА_2 знаходився у будинку, це час його відпустки, якщо вона припадала на літо.
Вона ніколи не чинила перешкод відповідачам у користуванні житловим приміщенням, вони добровільно визначили собі інше місце проживання
і спірним житловим приміщенням не користуються без поважних причин.
ОСОБА_2 працює у місті Києві, має у власності дві квартири. ОСОБА_3
з народження проживає разом із матір`ю у Республіці Молдова.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від
18 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування належним позивачу будинком на підставі частини другої статті 405 ЦК України, оскільки доказів, які б свідчили, що відповідачі понад один рік відсутні за місцем реєстрації свого проживання без поважних причин позивачем суду не надано. Суд також встановив, що позивач створила перешкоди відповідачу у ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком.
Що стосується відповідача ОСОБА_3, то суд першої інстанції виходив також з відсутності підстав для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, так як на день розгляду справи місце проживання відповідача у спірному житловому приміщенні вже не зареєстроване.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком на АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не проживає в житловому будинку, який належить ОСОБА_1 без поважних причин понад один рік, має у власності інше житло, в якому і проживає, а тому він є таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що його непроживання за місцем реєстрації для нього є єдиним засобом уникнення домашнього насильства зі сторони дружини та збереження власного здоров`я, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вказані обставини не є предметом дослідження у цій справі.
Апеляційним судом також відхилено доводи ОСОБА_2 про те, що саме він добудовував належний позивачу будинок, вкладав у нього кошти та сили, оскільки ці питання вирішувалися при розгляді справи про поділ майна подружжя.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував
те, що:
триває процес щодо поділу спірного будинку;
припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів його сім`ї права користування займаним приміщенням;
втрата права на житло є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Аналіз вимог і доводів касаційної скарги вказує на те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частинізадоволення позову до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 серпня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15, постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 грудня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням суду від
20 січня 2016 року.
ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 05 вересня 2008 року.
Назва вулиці "АДРЕСА_1" змінена на "АДРЕСА_3".
ОСОБА_2 зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки директора ТОВ "Комфорт-Таун" від 16 квітня 2015 року
№ 801 ОСОБА_2 згідно з актом про підтвердження фактичного проживання від 16 квітня 2015 року дійсно проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Плата за комунальні послуги стягується з 05 вересня 2012 року.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів доходить висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Як на правову підставу для задоволення позову позивач посилалася на норму частини другої статті 405 ЦК України, зазначаючи, що ОСОБА_2 з часу реєстрації (2008 рік) не проживав у належному їй житловому будинку, добровільно визначив собі інше місце проживання, має у власності інше нерухоме майно.
Задовольняючи позов про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком, суд апеляційної інстанції виходив з того, що він визнав, що не проживає в спірному житловому будинку, який належить ОСОБА_1, без поважних причин понад один рік, має у власності інше житло, в якому і проживає, а тому є таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з таких міркувань.
Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (стаття 405 ЦК України).
Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним
у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням(частини перша та четверта статті 156 ЖК України).
Відповідно до частини другої статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).