Постанова
іменем України
19 липня 2022 року
м. Київ
справа № 496/1486/18
провадження № 51-1602км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Костюка О.С.,
засудженої ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Бєжанової А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017161250001421, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Переможне Комінтернівського району Одеської області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 рокуОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
Визначено строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 27 грудня 2017 року, тобто з моменту затримання.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК, визнано її винною за ст. 118 КК та призначено покарання у виді двох років позбавлення волі.
Зараховано в строк відбування покарання перебування ОСОБА_1 під вартою
з 27 грудня 2017 року по 29 грудня 2020 року та звільнено її з-під варти негайно в зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 7-ій год 30 хв. у приміщенні кухні будинку АДРЕСА_2 під час конфлікту з ОСОБА_2 , діючи умисно, з мотивів явної неповаги до охоронюваних законом цінностей життя та здоров`я людини, переслідуючи умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_2 , взяла з ліжка, на якому перебувала, розкладний ніж та завдала цим ножем останньому два удари в область грудей зліва та один удар в область лівого ліктьового суглобу, в результаті чого ОСОБА_2 від отриманих поранень помер на місці.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що висновки апеляційного суду про перевищення обвинуваченою меж необхідної оборони внаслідок протиправного посягання з боку потерпілого, перебування її у безпорадному стані не відповідають вимогам закону України про кримінальну відповідальність та не підтверджуються доказами, дослідженими в ході апеляційного розгляду. Посилається на порушення апеляційним судом вимог статей 91, 94, 370, 419Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). На думку прокурора, при встановлені мотиву та спрямованості умислу на вчинення кримінального правопорушення суд апеляційної інстанції взяв в основу лише показання ОСОБА_1 , але не оцінив сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Крім того, вказує на те, що всупереч вимогам ч. 4 ст. 95 КПК та принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не допитав експерта, свідків, проте надав цим доказам іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції. Також апеляційним судом не досліджено відеозапис та протокол обшуку
від 27 грудня 2017 року, не наведено в ухвалі належного мотивування встановлених обставин. З огляду на викладене, прокурор вважає, що ухвалене апеляційним судом рішення призвело до призначення ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої.
Засуджена ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу прокурора та просила залишити його касаційну скаргу без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Костюк О.С. вважав касаційну скаргу обґрунтованою, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджена ОСОБА_1 і захисник Бєжанова А.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги та просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Костюка О.С., засудженої ОСОБА_1 та захисника Бєжанової А.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
При цьому відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дотримався вимог статей 91, 94, 95, 370, 404, 405 КПК та обґрунтовано перекваліфікував дії обвинуваченої з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК.
Це рішення апеляційного суду ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, яким надано оцінку за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції, безпосередньо дослідивши показання обвинуваченої та письмові докази, проаналізував всі зібрані в кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дійОСОБА_1 за ст. 118 КК колегія суддів не може визнати слушними, виходячи з наступного.
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 цього Кодексу, є мотив діяння -захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування мотиву та спрямованості умислу ОСОБА_1 на вчинення кримінального правопорушення.
Так, у судовому засіданні апеляційного суду обвинувачена ОСОБА_1 пояснювала, що наміру позбавляти ОСОБА_2 життя вона не мала, а тільки захищалася від його насильницьких дій. Зокрема, вона показала, що розважалася та вживала спиртні напої з подругами в клубі «Приторія» в м. Одесі. Вона перебувала в стані сильного алкогольного сп`яніння і після останнього коктейлю, яким її пригостили, в неї виникли провали в пам`яті, в зв`язку з чим вона не пам`ятає, як раніше незнайомий їй ОСОБА_2 вивів її з клубу та привіз до свого будинку в с. Латівка Біляївського району Одеської області. Опритомніла лише в будинку, де ОСОБА_2 всупереч її волі двічі зґвалтував, потім потягнув в кухню, кинув на диван, сів на неї зверху, примушував втретє вступити в статеві зносини неприродним способом. Вона благала відпустити її, але той почав погрожувати. Захищаючись від дій ОСОБА_2 , відштовхнула потерпілого ногами, випадково знайшла під подушкою ніж та взяла його. Механізм та локалізацію нанесення ударів ножем ОСОБА_2 вона не пам`ятає, однак підтверджує, що всі три удари ножем завдала йому саме вона, так як інших осіб в будинку не було.