ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2022 року
м. Київ
справа № 712/12977/20
провадження № 51-5166км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Карпенка Д.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12020251010003702 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у
АДРЕСА_1 ), проживаючого у
АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останній раз -
29 вересня 2014 року вироком Соснівського районного суду м. Черкаси за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки та приєднано невідбуту частину покарання терміном 6 місяців за попереднім вироком,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Вступ
28 жовтня 2020 року приблизно о 16:30, ОСОБА_1 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, відкрито, умисно, з корисливих мотивів, дістав ніж та став ним погрожувати потерпілому заподіянням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я останнього та в подальшому заподіяв йому легкі тілесне ушкодження, після чого заволодів майном, що належить потерпілому, з вказаним майном з місця вчинення злочину зник та в подальшому ним розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 7 500, 00 грн.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_1 за ч. 2
ст. 187 КК України.
Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку, вирок залишив без зміни.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо
ОСОБА_1 на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 284 КПК України.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Стосовно наявності підстав для закриття кримінального провадження на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 284 КПК України;
- Про доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушеннях належними та допустимими доказами;
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2021 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 3 місяці з конфіскацією всього належного засудженому майна. Цим же вироком вирішено питання щодо долі речових доказів у даному кримінальному провадженні.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 28 жовтня 2020 року, приблизно о 16:30, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, перебуваючи поблизу авто- кооперативу «Супутник», що розташований на вул. Смілянській, 123/3 у
м. Черкаси, де поряд з ним був потерпілий ОСОБА_2 , відкрито, умисно, з корисливих мотивів, дістав ніж та став ним погрожувати потерпілому заподіянням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я останнього, та в подальшому заподіяв йому легкі тілесне ушкодження, після чого заволодів майном, що належить потерпілому, з вказаним майном з місця вчинення злочину зник та в подальшому ним розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 7 500, 00 грн.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, безпідставну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України, просить оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі того, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості останнього і вичерпані можливості їх отримання та у зв`язку з відсутністю в діях засудженого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні захисник стверджує, що у діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки засуджений не здійснював нападу на потерпілого, не погрожував останньому застосувати ніж з метою заволодіти його майном, а тілесні ушкодження, які отримав потерпілий у результаті сутички між ними, не є небезпечними для його життя і здоров`я, що дає підстави суду не кваліфікувати дії засудженого як розбій.
Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім цього, на думку захисника, висновки суду щодо винуватості засудженого ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема, протоколі прийняття усної заяви про вчинення кримінального правопорушення від 28 жовтня
2020 року; протоколі огляду місця події від 28 жовтня 2020 року з фототаблицями до нього, протоколі огляду предметів від 30 листопада
2020 року, оскільки дані цих протоколів не підтверджують вчинення
ОСОБА_1 відкритого викрадення майна потерпілого, поєднаного з погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Також на думку сторони захисту, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 жовтня 2020 року за участю свідка ОСОБА_3 є недопустимим доказом, оскільки дана слідча дія була проведена слідчим, який не мав на це повноважень. При цьому стороною обвинувачення зазначений доказ на підтвердження винуватості засудженого суду не надавався.
Разом з цим, захисник наполягає на тому, що всі без виключення протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками у даному кримінальному провадженні є недопустимими доказами, оскільки такі слідчі дії як впізнання особи проводились не безпосередньо з особою, а за фотознімками.
Також захисник зазначає про недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту від 12 грудня 2020 року за участю потерпілого у зв`язку з тим, що у даному протоколі відсутні дані про технічний пристрій, яким здійснювалась відеофіксація зазначеної слідчої дії, та дані про спеціаліста, якого було залучено для відповідної фіксації слідчого експерименту, тобто протокол за результатами проведення слідчого експерименту був складений з порушенням норм КПК України.
Крім цього, захисник вважає, у зв`язку з тим, що судом було визнано недопустимими як докази протокол огляду місця події від 30 жовтня 2020 року та протокол огляду предметів від 30 листопада 2020 року, протокол огляду місця події від 20 листопада 2020 року, а тому відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева» висновок експерта № 8/1124 від 23 листопада 2020 року є недопустимим доказом.
Водночас захисник вказує на те, що суд першої інстанції при ухваленні свого рішення не звернув уваги на правдивість показань свідка ОСОБА_3 щодо пропозиції засудженого придбати у нього мобільний телефон потерпілого, оскільки такий телефон не пред`являвся для впізнання свідку та самому потерпілому, що ставить під сумнів факт незаконного заволодіння засудженим належного потерпілому мобільного телефону.
Також захисник стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення, допущені судом першої інстанції уваги не звернув та прийняв рішення, що
не відповідає вимогам КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У заперечені на касаційну скаргу прокурор наводить доводи на спростування тверджень касаційної скарги захисника.
У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
У касаційній скарзі захисник порушує питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.
Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Мотивуючи свою касаційну скаргу, захисник оспорює зазначені обставини та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлено судове рішення, що, на його думку, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, застосування закону, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка в силу
ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Про відсутність у даному кримінальному провадженні достатніх доказів для доведення винуватості засудженого і вичерпання можливості отримання таких доказів та недоведеність вини останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення та якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в частини третій статті 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, висновки експертів.
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Стосовно матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає те, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, з урахуванням того, що цим судом було визнано недопустимими як докази винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення протокол огляду місця події від 30 жовтня 2020 року та фототаблиці до нього, згідно якого оглянутий службовий кабінет № 305, Смілянського відділу поліції, в якому перебував ОСОБА_1 , який в ході огляду видав мобільний телефон, сім-картку, предмет ззовні схожий на ніж, протокол огляду предметів від 30 листопада 2020 року, предметом огляду був ніж саморобного виготовлення, протокол огляду місця події від 20 листопада 2020 року та фототаблицями до нього, предметом огляду є мобільний телефон, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого ОСОБА_2 , отримані безпосередньо в суді, про те, що за встановлених судом місця та часу засуджений ОСОБА_1 взяв телефон потерпілого з метою здійснення дзвінку. В свою чергу, потерпілий попросив повернути йому телефон, на що засуджений відповів, що потім його поверне і пішов до вбиральні. Після чого, потерпілий пішов за ним та просив віддати йому телефон, відтак між ними почалася сутичка, у результаті якої засуджений дістав ножа і наніс потерпілому тілесні ушкодження у вигляді подряпини правого променево-зап`ястного суглобу.
Разом з цим, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду показав, що самої події він не бачив, проте знає, що обікрали людину і засуджений пропонував йому купити телефон чорного кольору.
Слід зазначити, що допит потерпілого та свідка місцевим судом було проведено у відповідності до вимог КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілого та свідка на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, з чим погоджується і колегія суддів.
Водночас посилання захисника на те, що викрадений телефон не пред`являвся для впізнання потерпілому та свідку, не ставить під сумнів факт незаконного заволодіння засудженим належного саме потерпілому мобільного телефону, оскільки показання зазначених осіб є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими доказами на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.