Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
місто Київ
справа № 0417/11962/2012
провадження № 61-15576св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року, постановлене суддею Жуковською О. Ю., та постанову Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Шевчук Л. Я., Киці С. І., Данилюк В. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 56 297, 85 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 28 серпня 2012 року еквівалентно 439 819, 81 грн; стягнути з ПАТ «Акцент-Банк» як солідарного боржника 10 000, 00 грн.
Свої вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовувало тим, що 28 квітня 2007 року банк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0704/92, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 29 000, 00 дол. США зі сплатою 15, 00 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном його повернення 25 квітня 2012року.
На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 20 жовтня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» уклали договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов`язань за кредитним договорому межах суми 10 000, 00 грн.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 28 серпня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 56 297, 85 дол. США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 370, 24 дол. США, заборгованість за процентами за користування кредитом- 20 138, 00 дол. США, пеня - 12 078, 96 дол. США, штраф (фіксована частина) - 31, 29 дол. США, штраф (процентна складова) - 2 679, 36 дол. США.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Заочним рішенням від 27 вересня 2012 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 56 297, 85 дол. США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 439 819, 81 грн.
Стягнув з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 000, 00 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Ухвалою від 12 квітня 2018 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2012 року скасував, справу призначив до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 15 травня 2018 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості закрив. Справу передав до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області за встановленою підсудністю.
Рішенням від 03 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2010 року у справі № 2- 98/2010 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на заставне майно, відомостей про реалізацію якого немає. Стягнення з відповідача зазначеної у позові заборгованості призведе до подвійної відповідальності боржника за одне й те ж порушення умов кредитного договору, що суперечить положенням статті 61 Конституції України, а тому позовні вимоги банку не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що рішенням про звернення стягнення на заставне майно змінено умови основного зобов`язання щодо строку дії кредитного договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Відповідно банк не має права на повторне стягнення заборгованості за тілом кредиту, яка вже стягнута рішенням від 03 червня 2010 року, а також процентів та неустойки після закінчення строку дії кредитного договору. Вимог про застосування наслідків прострочення виконання зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, банк не заявив.
Постановою від 17 лютого 2021 року Верховний Суд скасував постанову Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд звернув увагу на те, що, перевіряючи обґрунтованість розміру заборгованості, визначеного банком до стягнення з позичальника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не перевірив, чи виконано рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2010 року у справі № 2-98/2010 та чи повністю задоволені вимоги кредитора за рахунок реалізованого предмета застави.
Постановою від 17 серпня 2021 року Волинський апеляційний суд скасував рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 872, 91 дол. США.
Постанову суду апеляційної інстанції обґрунтовується тим, що у рішенні Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2010 року у справі за позовом про звернення стягнення на заставне майно, суд встановив, що у ОСОБА_1 є заборгованість за кредитом у розмірі 31 872, 91 дол. США. Зазначене рішення відповідач не оскаржувала, тому встановлені у цьому судовому рішенні обставини щодо наявності заборгованості позичальника та її розміру мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи про стягнення заборгованості. Відповідач не надала до суду доказів на підтвердження того, чи реалізовано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором заставне майно і за яку вартість.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ КБ «ПриватБанк» 15 вересня 2021 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року повністю та постанову Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року в частині висновків про незадоволення позову, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
АТ КБ «ПриватБанк», наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило, що:
- рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 176/2251/18 (провадження № 61-10420св19), щодо права позивача вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів;
- суд апеляційної інстанції неналежно (неповно) застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц(провадження
№ 14-154цс18). Відповідно до зазначеного висновку у разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, що отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу банку від ОСОБА_1 до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 27 вересня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргоюАТ КБ «ПриватБанк».
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 28 квітня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк»
(далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0704/92, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 29 000, 00 дол. США зі сплатою 15, 00 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 25 квітня 2012 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 28 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір застави автотранспорту № 0704/92/ТЗ, за умовами якого ОСОБА_2 передав у заставу банку належне йому на праві власності рухоме майно, а саме напівпричіп KRONE (модель SDP27, рік випуску 2000, № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ).
07 листопада 2008 року банк направив ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, зокрема за договором від 28 квітня 2007 року № 0704/92 у 7-денний строк з моменту отримання позичальником зазначеного попередження.
Рішенням від 03 червня 2010 року у справі № 2-98/2010 Дубенський міськрайонний суд Рівненської області звернув стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором станом на 11 травня 2010 року у розмірі 31 872 ,91 дол. США.
З наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 28 серпня 2012 року розмір заборгованості за кредитним договором становить 56 297, 85 дол. США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 370, 24 дол. США, заборгованість за процентами за користування кредитом- 20 138, 00 дол. США, пеня - 12 078, 96 дол. США, штраф (фіксована частина) - 31, 29 дол. США, штраф (процентна складова) - 2 679, 36 дол. США.