Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
місто Київ
справа № 758/14320/14-ц
провадження № 61-18380св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович,
заінтересована особа - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року, постановлену суддею Захарчук С. С., та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 у липні 2019 року звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. (далі - приватний виконавець) про передачу будинку АДРЕСА_1 у виконавчому проваджені № 58813610 стягувачу Акціонерному товариству «Універсал Банк»
(далі - АТ «Універсал Банк») та скасувати постанову про передачу цього майна стягувачу у рахунок погашення боргу, акт про передачу майна від 19 червня 2019 року ВП 58740361.
ОСОБА_1 обґрунтовувала заяву тим, що приватний виконавець неправомірно ухвалив постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та склав акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні ВП 58813610 за виконавчим листом № 758/14320/14-ц, оскільки стягувач пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, що є істотним порушенням, і таке виконавче провадження не може бути відкрите, а відкрите підлягає закриттю.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Приватний виконавець заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 16 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, Подільський районний суд міста Києва у задоволенні скарги відмовив.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що стягувач не пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 10 листопада 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:
- суд першої інстанції всупереч висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження
№ 61-1125св17), розглянув скаргу за відсутності заявника та доказів на підтвердження її належного повідомлення;
- суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про долучення доказів до справи, а саме технічного паспорта на будинок, довідки про осіб, зареєстрованих у зазначеному житловому приміщенні, зокрема й малолітньої особи; не врахував поважність причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції;
- суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 303/3043/19 (провадження № 61-8347св20), щодо необхідності отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Приватний виконавець у січні 2022 року із застосуванням поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 14 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27 березня 2019 року Подільський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 758/14320/14-ц про звернення стягнення на житловий будинок, що належав на праві власності ОСОБА_1 та розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «Універсал Банк».
У цьому виконавчому листі зазначено, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року набрало законної сили 17 березня 2017 року. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - три роки.
05 квітня 2019 року приватний виконавець відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 758/14320/14-ц, виданого Подільським районним судом міста Києва 27 березня 2019 року.
19 червня 2019 року приватний виконавець ухвалив постанову про передачу стягувачу - АТ «Універсал Банк» - житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, на погашення заборгованості.
19 червня 2019 року приватний виконавець склав акт про передачу зазначеного майна стягувачу на погашення заборгованості.
Право, застосоване судом
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.