Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
місто Київ
справа № 662/2401/20
провадження № 61-17108св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Сиваська селищна рада Новотроїцького району Херсонської області,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 13 квітня 2021 року, постановлене суддею Решетовим В. В., та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом до Сиваської селищної ради Новотроїцького району Херсонської області (далі - Сиваська селищна рада, селищна рада) про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що за життя, 11 квітня 2001 року, ОСОБА_4 склала заповіт на його ім`я, яким заповіла йому земельну частку (пай), яка розташована на території Іванівського району Херсонської області.
ОСОБА_4 на момент смерті була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_1 .
Стверджував, що про заповіт дізнався наприкінці лютого 2020 року і 05 березня 2020 року звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину до приватного нотаріуса Новотроїцького районного нотаріального округу Єпур Надії Вікторівни, у цьому йому відмовлено у зв`язку з пропуском шестимісячного строку на подання такої заяви.
Позивач зазначав, що він пропустив строк звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини у зв`язку з тим, що не знав про існування заповіту, оскільки ОСОБА_4 не є його родичкою і про заповіт не повідомляла. Станом на 05 березня 2020 року ніхто зі спадкоємців першої черги померлої ОСОБА_4 до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини не звертався.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Сиваська селищна рада не заперечувала проти задоволення позову.
ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову, зазначив, що рішенням від 05 серпня 2020 року у справі № 662/722/20 Новотроїцький районний суд Херсонської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Доводи позивача про те, що з ОСОБА_4 на момент смерті ніхто не проживав, третя особа спростовувала інформацією Сиваської селищної ради, відповідно до якої на момент смерті з ОСОБА_4 проживав її син ОСОБА_3 , який вже тривалий час перебуває у місцях позбавлення волі. Зазначив, що він ( ОСОБА_2 ), як спадкоємець першої черги, оскільки є сином померлої ОСОБА_4 , пред`явив свої права на отримання спадщини після смерті матері.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, Новотроїцький районний суд Херсонської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що не приймає доводи позивача про те, що він не був обізнаний про наявність заповіту, складеного на його ім`я ОСОБА_4 11 квітня 2001 року, що стало перешкодою для своєчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки позивач не довів достатніми та належними доказами, що про існування заповіту він дізнався саме в кінці лютого 2020 року, суд не встановив, а позивач не надав пояснень, за яких саме обставин позивач дізнався про заповіт саме у зазначений ним період.
Також суд вважав спростованими твердження позивача про відсутність у спадкодавця інших спадкоємців на момент звернення до нотаріуса 05 березня 2020 року. Суд першої інстанції врахував, що позивач не надав до суду сертифікат серії ХС № 0162440, виданий на підставі рішення Іванівської районної державної адміністрації від 24 червня 1997 року № 170, який є предметом заповіту, складеного ОСОБА_4 11 квітня 2001 року.
Апеляційний суд додатково зазначив, що про обставини, за яких спадкоємець дізнався про існування заповіту, позивач не зазначив і в апеляційній скарзі. Взявши до уваги цей факт, а також те, що позивач, звертаючись до суду з першим позовом у квітні 2020 року, не зазначав про свою необізнаність щодо існування заповіту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим. Аргументи заявника про те, що суд при постановленні рішення не врахував правові висновки Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах, апеляційний суд відхилив, оскільки позивач не довів факт його необізнаності про існування заповіту, що є вирішальним у такій категорії справ. Також апеляційний суд зазначив, що є такими, що не ґрунтуються на законі, твердження заявника про те, що відсутність заперечень з боку відповідача звільняє позивача від доказування.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 18 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 13 квітня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження
№ 61-22510св18), від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18),від 07 серпня 2019 року у справі № 629/1886/18 (провадження № 61-11600св19), від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц (провадження № 61-49121св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 209/1795/18 (провадження № 61-14842св19), від 21 листопада 2019 року у справі № 626/2539/18-ц (провадження
№ 61-17906св19), від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18ц (провадження № 61-5609св19), від 26 березня 2020 року у справі № 517/82/19 (провадження № 61-1340св20), від 09 квітня 2020 року у справі № 648/703/17 (провадження № 61-41669св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18 (провадження № 61-41455св18), від 10 червня 2020 року у справі № 640/13714/17 (провадження № 61-44478св18), від 01 липня 2020 року у справі № 131/192/19 (провадження № 61-22639св19), від 24 липня 2020 року у справі № 729/559/18 (провадження № 61-1099св19), від 07 вересня 2020 року у справі № 389/3108/18 (провадження № 61-17050св19). У наведених справах Верховний Суд зазначив, що необізнаність спадкоємця про заповіт є поважною причиною пропуску строку, передбаченого законом, на звернення із заявою про прийняття спадщини;
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц (провадження № 61-4313св19), щодо обов`язку надання доказів на спростування твердження спадкоємця про необізнаність про існування заповіту;
- суди першої та апеляційної інстанцій, зробивши висновок про недоведеність незнання спадкоємцем про заповіт до лютого 2020 року, фактично констатували про обізнаність позивача щодо волі заповідача, а отже, встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі неіснуючих доказів;
- суд першої інстанції усупереч правилам частини другої статті 264 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та предмета доказування.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просить відмовити у її задоволенні. Зазначив, що існує рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Сиваської селищної ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після ОСОБА_4 . Також зазначив, що його брат ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину, і він особисто також виявив намір прийняти спадщину після смерті матері.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 28 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 6, 10 га, яка розташована на території Воскресенської сільської ради Іванівського району Херсонської області.
Згідно з заповітом від 11 квітня 2001 року ОСОБА_4 заповіла земельну ділянку ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 05 березня 2020 року № 59720439 спадкову справу після померлої ОСОБА_4 заведено, але спадщину ніхто не прийняв.
Постановою від 11 березня 2020 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину) приватний нотаріус Новотроїцького районного нотаріального округу Єпур Н. В. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з пропуском шестимісячного строку та через брак зазначеного в заповіті майна.