Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
місто Київ
справа № 569/18379/19
провадження № 61-15247св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Торговий центр - Д»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року, постановлене суддею Тимощуком О. Я., та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Торговий центр - Д» (далі - ПП «Торговий центр - Д», приватне підприємство) про визнання протиправним та скасування накладеного на нього як працівника наказом від 25 червня 2019 року № 24 дисциплінарного стягнення у виді звільнення за прогул, визнання протиправними дій відповідача щодо застосування до працівника дисциплінарного стягнення у виді звільнення за прогул, визнання протиправними та скасування документів, виданих приватним підприємством у зв`язку з притягненням працівника до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення за прогул.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що працював у
ПП «Торговий центр - Д» юрисконсультом на умовах ненормованого робочого дня та підсумованого обліку робочого часу, а тому вважав, що звільнення з роботи за прогул є незаконним.
24 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову, у якій просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування до нього, юрисконсульта ОСОБА_1 , дисциплінарного стягнення у виді звільнення за прогул;
- визнати протиправним та скасувати наказ від 20 червня 2019 року № 99 «Про створення комісії щодо розслідування відсутності на роботі»;
- визнати протиправним і скасувати акт від 24 червня 2019 року (без номера) «Про результати службового розслідування причин відсутності працівника ОСОБА_1 , юрисконсульта ПП «Торговий центр - Д», на роботі.
Ухвалою від 27 лютого 2020 року Рівненський міський суд Рівненської області залишив без руху заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову.
На виконання вимог цієї ухвали суду позивач надав квитанцію про сплату судового збору.
За таких обставин, враховуючи, що суд не повернув заяву про зміну предмета позову, Верховний Суд вважає, що така заява прийнята судом першої інстанції до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 .
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог закону, а тому правових підстав для задоволення позову немає. Просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом місячного строку звернення до суду та за безпідставністю позовних вимог.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 08 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року, Рівненський міський суд Рівненської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок, що юрисконсульт ОСОБА_1 мав працювати на загальних підставах з п`ятиденним робочим тижнем (40 годин на тиждень). Суди відхилили доводи позивача про те, що для нього був визначений вільний режим робочого часу (він самостійно встановлював час початку роботи та час її закінчення), йому встановлений підсумований облік робочого часу, оскільки позивач не надав до суду доказів на підтвердження цих обставин.
Суд не врахував посилання позивача, що поведінка відповідача не відповідає попереднім заявам, адже відповідач тричі до звільнення складав акти про відсутність позивача на робочому місці, просив надати пояснення. Звільнення відбулося тоді, коли позивач вчетверте допустив прогул на роботі, а тому попередня поведінка відповідача однозначно доводила вимоги до позивача.
Також суди визнали безпідставними посилання ОСОБА_1 на статтю 58 Конституції України та застосування статей 21, 60 КЗпП України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»), оскільки зміни до цих статей Закону запроваджені значно пізніше оспорюваного звільнення. Цими нормами права не визначено відповідальність, вони не можуть мати зворотної дії в часі, а тому, враховуючи наведене, мають застосовуватися положення закону, які діяли на момент звільнення позивача.
Суди врахували, що позовна заява датована 26 вересня 2019 року та подана з пропуском місячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України. Позивач не навів будь-яких обставин щодо поважності причин пропуску місячного строку звернення до суду з таким позовом. Навпаки позивач в іншому провадженні оспорював в суді своє звільнення з тих підстав, що директору не належали повноваження звільняти працівників.
Ця обставина, за висновками апеляційного суду, доводить штучний характер цього позову та намагання позивача використати додаткові, не передбачені законом можливості для скасування наказу про його звільнення з роботи.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 10 вересня 2021 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що ці суди не застосували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), щодо дій особи, які суперечать її попередній поведінці; у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 705/6141/14-ц (провадження
№ 61-28438св18), у якій зазначено, що сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
Також заявник вважає, що у справі, яка переглядається, враховуючи пред`явлені позовні вимоги, він своєчасно звернувся до суду в межах тримісячного строку, оскільки позовні вимоги містять вимогу про вирішення трудового спору, а не містять питання про оцінку звільнення.
На переконання ОСОБА_1 , зміна графіка його роботи з ініціативи роботодавця не може відбуватися миттєво, відповідно до вимог статті 32 КЗпП України роботодавець мав повідомити працівника за 2 місяці, а тому такі зміни мали набрати чинності лише 30 липня 2019 року, а протягом червня та липня 2019 року позивач мав намір дотримуватися раніше встановленого графіка роботи - ненормований робочий день.
Суди першої та апеляційної інстанцій повинні були застосувати до спірних правовідносин правила статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі закону, а саме Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесено зміни до статей 21, 60 КЗпП України - вилучено положення щодо внутрішнього трудового розпорядку, а також введено поняття гнучкого робочого часу.
Додатково заявник зазначив, що суди не дослідили, чи дотримався відповідач процедури накладення дисциплінарного стягнення, не надали оцінку тому факту, що питання притягнення позивача до відповідальності не подавалося та не розглядалося на профспілковому комітеті, комісія з трудових спорів на підприємстві не створена, що підтверджено показаннями свідка. Суди не навели мотивів відхилення доводів позивача, незважаючи на посилання на порушені роботодавцем відповідних норм права.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ПП «Торговий центр - Д» надало відзив на касаційну скаргу, просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. На переконання відповідача, заявник не навів підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог статті 389 ЦПК України та скасування рішень із ухваленням нового відповідно до правил статті 412 ЦПК України.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 21 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 03 грудня 2012 року ОСОБА_1 написав заяву про прийняття його на роботу на посаду юрисконсульта у ПП «Торговий центр - Д» з ненормованим робочим днем.
Відповідно до наказу від 03 грудня 2012 року № 72 ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду юрисконсульта у ПП «Торговий центр - Д».
ОСОБА_1 був ознайомлений з колективним договором та посадовою інструкцією юрисконсульта підприємства. Зауважень до посадової інструкції не подавав.
20 червня 2019 року директор ПП «Торговий центр - Д» видав наказ № 99 про проведення службового розслідування за фактами відсутності ОСОБА_1 на робочому місці.
Роботодавцем 20, 21 та 24 червня 2019 року складено акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. Акти підписані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які в судовому засіданні підтвердили факти їх складання.
ОСОБА_2 повідомив суду, що позивач не мав окремого графіка роботи. Стосовно нього не вівся підсумковий облік робочого часу, не фіксувалися окремі години роботи позивача. У червні 2019 року стосовно ОСОБА_1 склали чотири акти про відсутність його на роботі понад три години поспіль. ОСОБА_1 пропонували щоразу надати пояснення з приводу поважності причин відсутності на роботі. Позивач такі пояснення відмовлявся надавати, про що складено відповідні акти.
Аналогічні показання надала свідок ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_4 повідомила суду про те, що у травні 2019 року відбулася розмова між засновниками ПП «Торговий центр - Д» та позивачем з приводу неналежного виконання ним своїх трудових обов`язків та з`явлення на роботі, коли йому заманеться. Позивач був попереджений про недопустимість такої поведінки та можливе звільнення з роботи, якщо збережеться таке ставлення до роботи. Цей свідок писала доповідні записки про відсутність позивача на роботі.
25 червня 2019 року на підставі наказу директора ПП «Торговий центр - Д» за № 24 ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул). Копія наказу вручена позивачу того ж дня.
Позивач не оспорював факт відсутності його на роботі понад три години; визнав самий факт своєї відсутності на роботі в ті години, які зафіксовані в актах. Ці ж обставини в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За іншим позовом позивача в цьому процесі рішенням від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, Рівненський міський суд Рівненської області у справі № 569/14283/19 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Торговий центр - Д» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення набрало законної сили.
ПП «Торговий центр - Д» не є безперервно діючим.
У колективному договорі підприємства запроваджений підсумований облік робочого часу для відповідних посад працівників.
Згідно з пунктом 4.1 колективного договору підприємства відповідно до статті 61 КЗпП України на підприємстві запроваджується підсумований облік робочого часу. При підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), що розроблені роботодавцем і погоджені з уповноваженим представником трудового колективу. Графіки роботи (змінності) розроблені таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період (місяць) не перевищувала нормальної кількості робочих годин, передбаченої чинним законодавством.
Підсумований облік робочого часу встановлювався для певних категорій працівників згідно з умовами виробництва.
Підсумований облік робочого часу для посади юрисконсульта, яку обіймав ОСОБА_1 , не встановлювався.
У пункті 4.2 колективного договору встановлений відповідний режим роботи, який є обов`язковим до виконання всіма працівниками.