Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 487/1448/20
провадження № 61-10512св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне агентство водних ресурсів України,
третя особа - Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Гунька Віталія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2021 року у складі судді Сухаревич З. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2021 року у складі колегії суддів Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства водних ресурсів України, за участю третьої особи - Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, про визнання недійсним контракту, визнання недійсним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивував тим, що з 19 березня 1997 року він працював на посаді начальника Миколаївського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства, яке з 16 червня 2011 року перейменовано в Миколаївське обласне управління водних ресурсів, з 16 листопада 2015 року - в Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів, а з 29 грудня 2018 року - в Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області.
Під час стаціонарного лікування його 31 січня 2020 року звільнили з посади начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області за закінченням терміну дії контракту, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та підпункту 1 пункту 21 Контракту, про що видано наказ від 30 січня 2020 року № 28-ос.
Позивач зазначив, що наказ Державного комітету України по водному господарству від 08 січня 2009 року № 3 «Про затвердження порядку укладання, переукладання та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного комітету по водному господарству», був скасований наказом Державного агентства водних ресурсів України від 16 травня 2011 року № 53 «Про затвердження порядку укладання, переукладання та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України», який є нормативно-правовим актом, що підлягає державній реєстрації, але не пройшов такої реєстрації, а тому є недійсним та не може бути застосований.
Вважає укладені з ним контракти від 02 лютого 2009 року № 11 та від 01 лютого 2018 року №11 недійсними, а трудовий договір із ним укладеним безстроково.
На обґрунтування недійсності контрактів позивач посилався на порушення відповідачем Постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818, якою затверджено Порядок погодження з Головою Ради міністрів Автономної республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, та зазначає, що у разі укладання контракту з працівником, що не належить до категорії працівників, з якими відповідно до законів може укладатися контракт, такий документ не набуває правового режиму контракту, може бути визнаний недійсним в частині , що погіршує становище працівника порівняно з чинним законодавством та має трансформуватися у звичайний трудовий договір, укладений на невизначений строк.
Позивач зазначав, що його звільнили під час тимчасової непрацездатності та без отримання погодження голови обласної державної адміністрації.
Просив визнати контракт від 01 лютого 2018 року № 11 недійсним, а трудовий договір таким, що укладено безстроково; визнати незаконним та скасувати наказ від 30 січня 2020 року № 28-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області з 01 лютого 2020 року; стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період роботи з 01 лютого 2020 року до дати постановлення рішення у цій справі; стягнути понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 05 лютого 2021 року Заводський районний суд міста Миколаєва позов задовольнив частково.
Змінив дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту від 01 лютого 2018 року № 11 з 31 січня 2020 року на 08 лютого 2020 року.
У решті позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що посада начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів та начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області підпадає під вимоги чинного законодавства для укладення трудового договору у вигляді письмового контракту.
Наказ Державного агентства водних ресурсів України від 16 травня 2011 року № 53 має відомчий характер та спрямований на організацію виконання рішень вищих органів, а тому не є нормативно-правовим актом у розумінні пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731.
Позивач з власної згоди уклав контракт від 02 лютого 2009 року № 11 з визначеним строком дії, про що свідчить його відповідна заява від 22 грудня 2008 року, надалі на підставі його заяв дія контракту продовжувалась.
Позивач виявив бажання на укладання саме строкового трудового договору та погодився на його умови, в тому числі і на його строковий характер.
Додаткова угода до контракту не є укладенням нового контракту, а є продовженням чинного контракту.
Звільнення позивача відбулось з підстав закінчення строку дії контракту, а необхідність подання заяви працівника про припинення контракту у такому випадку не вимагається, отже відсутні підстави для отримання погодження органу державної влади на звільнення керівника в зв`язку із закінченням строку дії контракту.
Оскільки власник не висловив своє бажання продовжувати трудові відносини із працівником після закінчення строку дії контракту, то звільнення ОСОБА_1 було проведено з додержанням вимог чинного законодавства у зв`язку з закінченням строку дії контракту.
Вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимог про визнання контракту недійсним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку.
ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 29 січня до 07 лютого 2020 року, стати до роботи мусив з 08 лютого 2020 року, а тому слід змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 31 січня 2020 року на 08 лютого 2020 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 24 травня 2021 року Миколаївський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що посада начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів та начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області підпадає під вимоги відповідно до чинного законодавства для укладення трудового договору у вигляді укладення контракту, в зв`язку з чим доводи позивача про відсутність підстав для укладання контракту з ОСОБА_1 є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Позивач з власної згоди уклав контракт від 02 лютого 2009 року № 11 з визначеним строком дії, про що свідчить його заява від 22 грудня 2008 року, в подальшому на підставі його заяв дія контракту продовжувалась. Таким чином, позивач виявив своє бажання на укладання саме строкового трудового договору та погодився на його умови, в тому числі і на його строковий термін. У подальшому позивач надав заяву, якою підтверджується його волевиявлення на продовження дії контракту на нових умовах, тобто додаткова угода до контракту не є укладенням нового контракту, а є продовженням чинного контракту.
Оскільки звільнення позивача відбулось з підстав закінчення строку дії контракту, а необхідність подання заяви працівника про припинення контракту у такому випадку не вимагається, відсутні підстави для отримання погодження органу державної влади на звільнення керівника в зв`язку із закінченням строку дії контракту.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Оскільки власник не висловив бажання продовжувати трудові відносини із працівником після закінчення строку дії контракту, то звільнення ОСОБА_1 проведено з додержанням вимог чинного законодавства за закінченням строку дії контракту.
Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Гунько В. С. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження адвокат Гунько В. С. в інтересах ОСОБА_1 зазначає неврахування висновку щодо необхідності дослідження контракту на предмет його змісту та умов, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16, щодо тягаря доказування та застосування до спірних правовідносин Конвенції Міжнародної організації праці №158, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 вересні 2019 року у справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 520/211/16-ц, щодо звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 297/377/18.
Адвокат Гунько В. С. в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу мотивував тим, що суди не зазначили, чому спірний контракт є дійсним; позивач був призначений на посаду за процедурою без укладення строкового трудового договору, в тому числі у контракту та протягом 11 років відповідач не ставив питання про невідповідність прийняття позивача на роботу та необхідності вчиненні дій з укладення контракту; чинним законодавством не передбачено підстав для укладення з позивачем строкового трудового договору; у трудовій книжці відсутнє підтвердження видання наказу на виконання пункту 6.4 контракту, а тому правовідносини продовжуються на тих умовах, які були у 1997 року; позивач обіймав одну і туж саму посаду, а змінювалася лише назва юридичної особи.
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких Державне агентство водних ресурсів України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 19 березня 1997 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Миколаївського облводгоспу, яке з 16 травня 2011 року перейменовано в Миколаївське обласне правління водних ресурсів.
На підставі наказу від 24 листопада 2008 року № 254 голова Державного комітету по водному господарству запровадив з 02 лютого 2009 року контрактну форму трудового договору з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сферу управління Державного комітету України по водному господарству.
ОСОБА_1 ознайомили цим наказом особисто 28 листопада 2008 року а в той же день ознайомили з повідомленням-попередженням, яке містить пропозицію укладання контракту, як з керівником Миколаївського облводгоспу терміном на 5 років.
Наказом від 08 січня 2009 року № 3 затверджено Порядок укладання, переукладання та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного комітету України по водному господарству.
Наказом від 15 січня 2009 року №50/5 Міністр юстиції України визнав наказ Державного комітету України по водному господарству від 08 січня 2009 року № 3, таким, що не підлягає державній реєстрації.
Зі змісту висновку, затвердженого 15 січня 2009 року заступником Міністра юстиції України, вбачається, що наказ від 08 січня 2009 року № 3 має відомчий характер та спрямований на організацію виконання рішень вищих органів, зокрема Постанов Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777, від 02 серпня 1995 року № 597, від 19 березня 1993 року № 203, а тому не підлягає державній реєстрації.
Заявою від 22 грудня 2008 року на ім`я голови Держводгоспу України ОСОБА_1 просив укласти з ним контракт, як з керівником Миколаївського облводгоспу з 02 лютого 2009 року терміном на 5 років.
02 лютого 2009 року Державний комітет України по водному господарству, на який покладено функції з управління майном, що перебуває у державній власності, в особі його Голови ОСОБА_3 , з одного боку та ОСОБА_1 , з другого боку, уклали контракт № 11, відповідно до якого останній здійснює керівництво Миколаївським обласним виробничим управлінням меліорації і водного господарства, як начальник цієї організації з 02 лютого 2009 року до 31 січня 2014 року включно. Контракт підписаний обома сторонами 02 лютого 2009 року.
Додатковою угодою № 1 до контракту від 02 лютого 2009 року № 11 внесено зміни до вказаного контракту, а саме у тексті контракту укладеного 02 лютого 2009 року № 11 слова «Державний комітет України по водному господарству» замінено словами «Державне агентство водних ресурсів України» у відповідному відмінку, слова «Миколаївське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства» замінено словами «Миколаївське обласне управління водних ресурсів» у відповідному відмінку. Угода діє до 31 січня 2014 року включно.
Додатковою угодою № 3 до контракту від 02 лютого 2009 року № 11, укладеною 20 листопада 2015 року, сторони внесли зміни до вказаного контракту, а саме у тексті контракту укладеного 02 лютого 2009 року № 11 слова «Миколаївське обласне управління водних ресурсів» замінили словами «Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів» у відповідному відмінку.
Угода діє до 31 січня 2017 року включно та підписана сторонами.
Додатковою угодою № 4 до контракту від 02 лютого 2009 року № 11, укладеною 19 січня 2017 року, сторони продовжили строк контракту від 02 лютого 2009 року № 11 з 01 лютого 2017 року до 31 січня 2018 року включно.
Угода діє до 31 січня 2018 року включно та підписана сторонами.
Наказом від 03 липня 2017 року № 85 Державне агентство водних ресурсів України затвердило Положення про Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів.
Заявою від 18 січня 2018 року на ім`я Голови Держводагентства України ОСОБА_1 просив продовжити дію укладеного контракту на нових умовах, як з начальником Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів.
01 лютого 2018 року Голова Державного агентства водних ресурсів України Овчаренко І. І., з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, уклали контракт № 11, відповідно до якого останнього призначили на посаду начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів.
Контракт діє з 01 лютого 2018 року до 31 січня 2019 року та підписаний сторонами 01 лютого 2018 року.
Наказом від 17 вересня 2018 року № 704 Голова Державного агентства водних ресурсів України перейменував Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів у Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області та затвердив Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 18 січня 2019 року, в. о. Голови Державного агентства водних ресурсів України Хорєв М. Ю. та ОСОБА_1 31 січня 2019 року уклали додаткову угоду № 1 до контракту від 01 лютого 2018 року № 11, предметом якої є продовження строку дії контракту від 01 лютого 2018 року № 11, а саме з 01 лютого 2019 року до 31 січня 2020 року.
Наказом від 30 січня 2020 року № 28-ос в.о. Голови Державного агентства водних ресурсів України Хорєв М. Ю. звільнив ОСОБА_1 з посади начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області з 31 січня 2020 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту та припинив дію контракту від 01 лютого 2018 року № 11.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що посада начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів та начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області підпадає під вимоги відповідно до чинного законодавства для укладення трудового договору у вигляді письмового укладення контракту, в зв`язку з чим доводи позивача про відсутність підстав для укладання контракту з ОСОБА_1 є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Позивач з власної згоди уклав контракт від 02 лютого 2009 року № 11 з визначеним строком дії, про що свідчить його заява від 22 грудня 2008 року, в подальшому на підставі його заяв дія контракту продовжувалась. Таким чином, позивач виявив своє бажання на укладання саме строкового трудового договору та погодився на його умови, в тому числі і на його строковий термін. В подальшому позивач надав заяву, якою підтверджується його волевиявлення на продовження дії контракту на нових умовах, тобто додаткова угода до контракту не є укладенням нового контракту, а є продовженням чинного контракту.
Оскільки звільнення позивача відбулось з підстав закінчення строку дії контракту, а необхідність подання заяви працівника про припинення контракту у такому випадку не вимагається, відсутні підстави для отримання погодження органу державної влади на звільнення керівника в зв`язку із закінченням строку дії контракту.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Оскільки власник не висловив бажання продовжити трудові відносини із працівником після закінчення строку дії контракту, то звільнення ОСОБА_1 проведено з додержанням вимог чинного законодавства у зв`язку з закінченням строку дії контракту.
Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.