Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 278/3424/18
провадження № 61-20312св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, про визнання недійсним наказу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є членом садово-городнього кооперативу «Ветеран».
Рішенням Житомирської обласної ради від 21 червня 1991 року «Про здійснення земельної реформи в області» їй надано у користування земельну ділянку площею 0,05 га, що розташована за межами населеного пункту Станишівської сільської ради Житомирського району, біля ЗАТ «Житомирський м`ясокомбінат», якою вона користується на даний час.
У 2016 році їй було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,050 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5191/14-17-СГ від 21 серпня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 , що є порушенням вимог земельного законодавства про передачу земельних ділянок.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5193/14-17-СГ від 21 серпня 2017 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, кадастровий номер 1822086800:04:000:0732, розташованої за межами населених пунктів Станишівської сільської ради Житомирського району, а також скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Силіної С. В. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та їх обмежень № 36869236 від 01 вересня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області
від 11 листопада 2020 року у складі судді Зубчук І. В. позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту членства у садовому кооперативі «Ветеран» та відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу їй у користування земельної ділянки для ведення городництва.
Рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,050 га, позивач не оскаржувала.
Наданий суду договір на право тимчасового користування землею від 14 березня 2000 року містить виправлення, а план тимчасового користування не дає змоги ідентифікувати земельну ділянку та місце її розташування, що позбавляє суд можливості дійти до висновку, що земельна ділянка, яка зі слів позивача, передана їй у тимчасове користування, в подальшому передана ОСОБА_2 .
Також суду не надано доказів про реєстрацію зазначеного договору, як це визначено положеннями статті 24 ЗК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області
від 11 листопада 2020 року та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5193/14-17-СГ від 21 серпня 2017 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, кадастровий номер 1822086800:04:000:0732, розташованої за межами населених пунктів Станишівської сільської ради Житомирського району.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Силіної С. В. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та їх обмежень № 36869236 від 01 вересня 2017 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки частина земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивача на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 14 березня 2000 року, апеляційний суд вважав, що наявні правові підстави для визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та їх обмежень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18.
Апеляційним судом не враховано, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, оскільки виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області з метою вирішення питання щодо затвердження проектів; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи та вичерпує дію після реєстрації права власності на земельні ділянки та не може бути визнаний недійсним.
Апеляційний суд у порушення вимог частини третьої статті 367 ЦПК України безпідставно прийняв новий доказ - висновок судової земельно-технічної експертизи, проведеної Центром будівельних та земельних експертиз, а позивачка не навела обґрунтувань поважності причин неможливості подання вказаного доказу під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Вважає, що апеляційний суд, беручи до уваги докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення, та здійснив це без встановлення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
21 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції та просить закрити касаційне провадження у справі, при цьому вказуючи, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району № 115 від 13 березня 2000 року «Про виділення земельних ділянок громадянам для ведення городництва» виділено громадянам огородникам товариства «Ветеран» із земель запасу, земельні ділянки для введення городництва в тимчасове користування га умовах оренди строком на 25 років з правом продовження в межах Житомира в районі біля м`ясокомбінату.
Відповідно до витягу з додатку до рішенням виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району № 115 від 13 березня 2000 року, а саме списку громадян, яким виділені земельні ділянки для ведення городництва в тимчасове користування (в тому числі на умовах оренди), позивачці виділено земельну ділянку площею 0, 0500 га.
За договором на право тимчасового користування землею, укладеного 14 березня 2000 року, Станишівська сільська рада Житомирського району надала ОСОБА_1 в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0500 га на умовах довгострокового користування строком на 25 років для городництва.
Вказаний договір укладений у письмовій формі та зареєстрований в книзі договорів на право тимчасового користування землею у Станишівській сільській раді 14 березня 2000 року за № 48. В зазначеному договорі міститься опис меж та план тимчасового землекористування.
Зазначений договір ніким не оспорений, в судовому порядку недійсним не визнавався.
03 листопада 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0500 га, оскільки відповідно до даних Публічної карти земельна ділянка, яку позивачка бажала отримати у власність, є частиною сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:04:000:0732.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № ДКУД від 15 червня 2017 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської об`єднаної територіальної громади ОСОБА_2 .
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № ДКУД від 21 серпня 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської об`єднаної територіальної громади та ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 1822086800:04:000:0732) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської об`єднаної територіальної громади.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що відведення земельної ділянки ОСОБА_2 здійснено з порушенням вимого земельного законодавства та без попереднього вилучення земельної ділянки площею 0, 0500 га з її користування.
Для встановлення обставин, чи має місце перетин та/або накладення земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ухвалою Житомирського апеляційного суду від 23 березня 2021 року за клопотанням ОСОБА_1 була призначена судова земельно-технічна експертиза.
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи, проведеної Центром будівельних та земельних експертиз № 325/09-2021 від 27 вересня 2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:04:000:0732, площею 2,0000 га, яка надана у власність ОСОБА_2 згідно з наказом від 21 серпня 2017 року № 6-5191/14-17-СГ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» та земельна ділянка площею 0,0500 га (500,0 кв. м), що перебуває в довгостроковому користуванні ОСОБА_1 за договором від 14 березня 2000 року на праві тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), частково накладаються в площині та утворюють пляму накладання, площею 0,04684 га (468,4 кв.м), що на рисунку № 7 (у дослідницькій частині) позначена під № 1 (зображена жовтим кольором із діагональним штрихуванням, яка проходить по точках: 3-4-5-6-3, зі сторонами: 10,17 м-46,76 м-9,95 м-46,4 м).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявниця вважає, що рішення апеляційним судом ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За частинами другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.