Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 943/2368/19
провадження № 61-11048св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, належне звільнення та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивував тим, що наказом від 13 липня 2015 року № 113/ос він прийнятий на роботу на посаду вантажника станції Красне Скнилівської дільниці відокремленого підрозділу «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», який з 01 грудня 2015 року реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Після тривалого лікування онкологічного захворювання та встановлення йому інвалідності, згідно з наказом від 30 серпня 2016 року № 65/ос позивача переведено з 31 серпня 2016 року на посаду сторожа станції Красне Скнилівської дільниці.
Попередженням МЧ-18/281 від 17 вересня 2019 року, яке він отримав 18 вересня 2019 року, його повідомили про майбутнє звільнення з роботи 06 грудня 2019 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
У листопаді 2019 року на вимогу помічника з кадрових питань ОСОБА_2 позивач надав належним чином засвідчену копію свого нового (після повторного призначення інвалідності) пенсійного посвідчення та довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 15 серпня 20019 року № 325010.
Проте його зобов`язали написати заяву про звільнення за власним бажанням на порожніх бланках формату А4, мотивуючи це тим, що саме написання заяви такого змісту дасть йому можливість зареєструватись в службі зайнятості для отримання державної допомоги.
29 листопада 2019 року позивач отримав оригінал трудової книжки, де під записом № 11 зазначено, що він звільнений з роботи 30 листопада 2019 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності на підставі статті 38 КЗпП України
За наказом від 29 листопада 2019 року № 103/ос, 05 грудня 2019 року він отримав 10 743,96 грн розрахунку.
Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», призначення та виплата допомоги по безробіттю особам, які звільнились з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, починається з 91-го календарного дня.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки у такий спосіб його позбавили гарантованої законом допомоги по безробіттю строком на 90 днів.
Звільнивши позивача за власним бажанням, відповідач позбавив його права на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку, яка виплачується у випадку звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Просив поновити його на роботі на посаді сторожа станції Красне Скнилівської дільниці у виробничому підрозділі «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця»; здійснити розрахунок та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення з вирахуванням обов`язкових платежів та зборів; зобов`язати відповідача внести відомості до трудової книжки про звільнення його (позивача) з роботи згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України в день ухвалення рішення суду відповідно до вимог законодавства; стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середньомісячного заробітку з вирахуванням обов`язкових платежів та зборів; стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних від суми заборгованості, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 07 грудня 2020 року Буський районний суд Львівської області позов задовольнив.
Поновив ОСОБА_1 на посаді сторожа станції Красне Скнилівської дільниці у Виборчому підрозділі «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 30 листопада 2019 року.
Зобов`язав здійснити розрахунок та стягнув з Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь позивача заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2019 року до дня винесення рішення, з яких нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
Зобов`язав Регіональну філію «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» змінити запис до трудової книжки від 23 грудня 1997 року серії № 0354193 ОСОБА_1 зі «звільнений за власним бажанням стаття 38 КЗпП України» на «звільнено з роботи згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України».
Стягнув з Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 розмір вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку, з яких нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; здійснити розрахунок та стягнув з Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь позивача індекс інфляції та 3 % річних від суми заборгованості;
Стягнув з Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь позивача 100 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Стягнув із Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» в дохід держави 5 044, 80 грн судового збору.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що звільнення позивача відбулось без дотриманням вимог трудового законодавства, а саме положень статті 49-2 КЗпП України, а тому наказ про звільнення позивача з займаної посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по інвалідності за статтею 38 КЗпП України є незаконним та підлягає скасуванню.
Позивач незаконно звільнений з роботи та втратив єдине джерело свого доходу, зазнав моральних страждань та душевних переживань.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 08 червня 2021 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» задовольнив.
Рішення Буського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову у позові.
Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що у своїй заяві позивач просив його звільнити з роботи з 30 листопада 2019 року, вказавши причину звільнення - вихід на пенсію у зв`язку з інвалідністю, у власника або уповноваженого ним органу не було підстав відмовляти позивачу в такому звільненні.
Виходив з того, що заява написана позивачем власноручно. Належні докази на підтвердження доводів позивача про те, що його змусили підписати пусті аркуші та/або написати таку заяву під примусом у справі відсутні.
Дійшов висновку про те, що позивач, після його попередження про наступне вивільнення з 06 грудня 2019 року з роботи, до закінчення цього строку подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що законом не заборонено.
Вважав, що підстави вважати незаконним його звільнення, як і підстави для зміни формулювання причин звільнення з роботи відсутні, отже вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Виходив з того, що місцевий суд в повній мірі не визначився з характером спірних правовідносин, не дав належної правової оцінки доводам сторін та доказам, які вони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень та дійшов помилкових і взаємовиключних висновків щодо наявності правових підстав як для поновлення позивача на роботі, так і, водночас, для зміни причин його звільнення з роботи: зі статті 38 на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, безпідставно стягнувши на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також застосував норму статті 625 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Дійшов висновку про те, що за відсутністю правових підстав для висновку про незаконність звільнення позивача з роботи, не підлягає задоволенню і його вимога про відшкодування моральної шкоди.
Звернув увагу на те, що позивач заявив свої вимоги до неналежного відповідача - Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», яка не є юридичною особою.
Належним відповідачем за позовними вимогами позивача є АТ «Українська залізниця», яке до участі у справі не залучалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суд першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування статті 38 КЗпП України у подібних правовідносинах, без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 752/12431/17 (провадження №61-42463св 18),статей 116, 117 КЗпП України у подібних правовідносинах, без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 503/610/16-ц (провадження N 61-10977св18), статті 237-1 КЗпП України у подібних правовідносинах, без урахування висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 335/13631/16-ц (провадження № 61-18369св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 682/1892/15-ц (провадження № 61-33022св18);
неврахування висновку про те, що при розгляді спору про виплату заборгованості із заробітної плати суд має встановити фактичні обставини щодо виплати позивачу заробітної плати та особу належного відповідача, який повинен був здійснити такі виплати, у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18).
ОСОБА_1 мотивував касаційну скаргу тим, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; при звільненні позивача не проведення повного розрахунку та не виплату всієї суми; з моменту звільнення до винесення рішення апеляційним судом позивач не зміг влаштуватися на жодну роботу, оскільки триває судовий розгляд трудового спору, не зареєстрований у центрі зайнятості та не отримував жодної допомоги з цих підстав. Безпідставним є посилання апеляційного суду, на те, що Регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», не наділена цивільною процесуальною правоздатністю та дієздатністю (відповідачем прийняв позивача на роботу та звільнив, здійснював виплату заробітної плати). Відповідач у відзиві на позов не просив замінити неналежного відповідача.
У серпні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому АТ «Українська залізниця» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що позивач працював на посаді сторожа станції Красне Скнилівської дільниці у виробничому підрозділі «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця».
Згідно з довідкою МСЕК від 15 серпня 2019 року № 325010 (а. с. 12), позивачу встановили третю групу інвалідності на строк до 01 вересня 2021 року, у зв`язку з чим йому 04 вересня 2019 року видали пенсійне посвідчення і призначили пенсію по інвалідності (а. с. 11).
18 вересня 2019 року позивача попередили про наступне вивільнення з 06 грудня 2019 року у зв`язку із скороченням його посади сторожа та звільнення з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України і роз`яснили про право на отримання вихідної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку на підставі статті 44 КЗпП України (а. с. 13).
29 листопада 2019 року позивач подав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням з 30 листопада 2019 року у зв`язку із виходом на пенсію по інвалідності (а. с. 41).
Наказом (розпорядженням) по виробничому підрозділі «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 29 листопада 2019 року № 103/ос позивача звільнили з посади сторожа станції Красне Скнилівської дільниці з 30 листопада 2019 року згідно зі статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по інвалідності (а. с. 40).
Цим наказом позивачу призначили компенсацію за 11 днів невикористаної відпустки та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку.
Остаточний розрахунок із виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач отримав у січні 2020 року.