Постанова
Іменем України
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 688/4026/18
провадження № 61-12217св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., Пʼєнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов мотивувала тим, що 12 грудня 2011 року, на підставі договору дарування частини будинку, мати ОСОБА_4 подарувала їй 34/100 частини житлового будинку і вона стала власником усього будинковолодіння АДРЕСА_1 . У будинку проживає разом з малолітньою донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім них, у будинку зареєстровані відповідачі, які не є членами її сім`ї. Наприкінці 2008 року її матір ОСОБА_4 на прохання ОСОБА_2, який мав намір оформити опікунство над неповнолітнім на той час ОСОБА_3, зареєструвала останніх у будинку.
ОСОБА_2 допомагав їм у перебудові будинку, проте часто перебував на заробітках. У період відсутності ОСОБА_2 . ОСОБА_3 на спірній житловій площі не проживав. Востаннє відповідачі залишили будинок у 2013 році.
На початку 2017 року ОСОБА_2 став вимагати половину будинку, з тих підстав, що вклав у будинок велику суму власних коштів та власну працю. У добровільному порядку відповідачі не бажають зніматися з реєстрації місця проживання.
Вона позбавлена можливості отримати від держави субсидію. Не проживання у будинку без поважних причин понад установлений законом строк є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Тому позивач, посилаючись на статті 71, 72 і частину 1 статті 163 ЖК Української РСР, просила визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 16 березня 2021 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області позов задовольнив.
Визнав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивував тим, що позивач як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.
Постановою від 23 червня 2021 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнив.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір по 528,60 грн кожному.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають у спірному будинку з поважних причин, не втратили інтерес до цього житлового приміщення як до місця проживання.
Отже правових підстав для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з підстав відсутності без поважних причин протягом строку, установленого законом, немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 28 липня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції: статей 64, 156, 405 ЖК Української РСР без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18; статей 16, 386, 391 ЦК Українибез урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 209/3302/13-ц; статті 406 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16; без урахування висновку щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 405 ЦК України, позивач є єдиним власником будинку, а тому вона обґрунтовано звернулась з вимогою усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим будинком. Відповідачі не є членами сім`ї позивача, а тому їх право користування підлягає припиненню на підставі статті 406 ЦК України. Суд зобов`язаний самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 (до реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 ) є власником будинку АДРЕСА_1 .
Позивач набула право спільної часткової власності з матір`ю ОСОБА_4 на 68/100 частини будинковолодіння згідно з рішенням Шепетівського міського суду Хмельницької області від 27 жовтня 1998 року, яким проведено розподіл спадкового майна - будинку АДРЕСА_1 .
Право спільної часткової власності ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на 68/100 частини будинковолодіння на АДРЕСА_2 у встановленому порядку зареєстровано Шепетівським БТІ 29 листопада 2001 року.
29 грудня 2004 року ОСОБА_7 відповідно до договору дарування частини будинку подарувала ОСОБА_6 32/100 частини будинку АДРЕСА_2 з належною частиною надвірних будівель.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 лютого 2005 року право власності ОСОБА_6 на 32/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_2 зареєстровано Шепетівським БТІ.
Згідно з договором дарування частини будинку від 12 грудня 2011 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 34/100 частини будинку АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 грудня 2012 року право власності ОСОБА_6 на 34/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_2 зареєстровано Шепетівським БТІ.
За відомостями із домової книги у будинку АДРЕСА_2 є зареєстрованим місце проживання ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_2 (з 23 жовтня 2008 року), ОСОБА_3 (з 30 грудня 2008 року до 10 грудня 2011 року, з 12 січня 2012 року).
Рішенням від 30 червня 2020 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 688/98/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину майна задовольнив частково. Встановив факт спільного проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 у період з серпня 2005 року до грудня 2014 року. У решті позову відмовив.
У період спільного проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 з серпня 2005 року до грудня 2014 року відповідачі набули право на проживання у будинку як члени сім`ї власника.
Відповідно до акта обстеження умов проживання при вирішенні питання встановлення опіки ОСОБА_2 над ОСОБА_3 комісією проводилося обстеження умов проживання малолітнього і встановлено, що для виховання та розвитку дитини у будинку на АДРЕСА_3 створено добрі умови, виділена окрема кімната у будинку з меблями, ведеться домашнє господарство. Стосунки у сім`ї доброзичливі, відносини побудовані на взаєморозумінні. Співмешканка ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_6 не заперечують проти встановлення опіки над ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що між сторонами склалися неприязні відносини.
Ухвалою від 23 березня 2017 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області відкрив провадження у справі № 688/759/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності, усунення перешкод у користуванні власністю, вселення та виділення Ѕ частки в натурі.
У судовому порядку вирішувався спір між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину майна (справа № 688/98/18).
З приводу вчинення позивачем і ОСОБА_4 перешкод у користуванні будинком ОСОБА_2 звертався до Шепетівського ВП ГУНП в Хмельницькій області у квітні 2017 року, у березні 2020 року.
Ухвалою від 09 липня 2020 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області відкрив провадження у справі № 688/681/20 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням на АДРЕСА_1 та вселення.
У засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 не заперечувала той факт, що відповідачі не мають ключа від вхідних дверей будинку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції: статей 64, 156, 405 ЖК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18; статей 16, 386, 391 ЦК Українибез урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 209/3302/13-ц; статті 406 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16; без урахування висновку щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.