Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 607/20039/19
провадження № 61-7790св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2020 року у складі судді Вийванко О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Парандюк Т. С., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
На обґрунтування позову посилалася на таке. 30 жовтня 2012 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики грошей, відповідно до умов якого вона передала в користування відповідача грошові кошти в розмірі 2 047 527,00 грн, що в еквіваленті на дату посвідчення договору становило 256 165,00 дол. США. Відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30 жовтня 2013 року.
Між сторонами також укладений договір позики грошей від 02 листопада 2012 року, відповідно до умов якого позивачка передала в користування відповідача грошові кошти у розмірі 1 279 223,00 грн, що в еквіваленті на дату посвідчення договору становило 160 103,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30 жовтня 2013 року.
Також 21 грудня 2012 року між сторонами укладений договір позики грошей, відповідно до умов якого вона передала в користування відповідача грошові кошти в розмірі 481 450,00 грн, що в еквіваленті на дату посвідчення договору становило 60 234,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30 жовтня 2013 року.
Посилаючись на невиконання відповідачем умов договорів позики, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в розмірі 150 684 313,35 грн, з яких: 12 065 817,35 грн - заборгованість за договорами позики грошей, що станом на 16 серпня 2019 року в еквіваленті становить 476 502,00 дол. США, 138 618 496,00 грн - пеня.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 22 065 817,35 грн та сплачений судовий збір у розмірі 9 680,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності того, що ОСОБА_2 свій обов`язок з повернення грошових коштів не виконав, а тому дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 12 065 817,35 грн - заборгованості за договорами позики грошей.
Також, суд першої інстанції, встановивши, що розмір заявленої позивачем пені значно перевищує розмір заборгованості за позикою, на яку ця пеня нарахована, дійшов висновку про необхідність її зменшення до 10 000 000,00 грн, - на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, що на думку суду відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій розглянули справу та ухвалили рішення за його відсутності, без належного повідомлення про розгляд справи.
Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали правової оцінки такому доказу, як відповідь на вимогу від 06 липня 2016 року, згідно з якою він визнав весь борг за договорами позики грошей і зобов`язався повернути його до 31 серпня 2019 року. Отже, відбулась зміна умов договорів позики щодо терміну повернення грошових коштів. Така зміна є недійсною, оскільки всі зміни до договорів, укладених у письмовій формі та нотаріально посвідчених, можуть вноситися у тій самій формі. Жодних угод щодо внесення змін до договорів укладено не було, тому твердження позивачки, що вона звернулася до суду в межах позовної давності, не відповідають обставинам справи та наявним доказам.
Судами не застосована стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
Також, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції стягнув на користь позивача судовий збір в повному обсязі, не здійснивши його розподілу пропорційно розміру задоволених вимог.
Судові рішення оскаржуються з підстав відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, розгляд справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, недослідження зібраних у справі доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, порушення норм процесуального права у питанні розподілу судових витрат.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої статті 411, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.
Суди встановили, що відповідно до договору позики грошей від 30 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній позичив без нарахування відсотків у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 047 527,00 грн, що в еквіваленті на дату посвідчення цього договору становило 256 165,00 дол. США та зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30 жовтня 2013 року.
Згідно з договором позики грошей від 02 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідач позичив без нарахування відсотків у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 279 223,00 грн, що в еквіваленті на дату посвідчення цього договору становило 160 103,00 дол. США та зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30 жовтня 2013 року.
Також встановлено, що відповідно до договору позики грошей від 21 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній позичив без нарахування відсотків у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 481 450,00 грн, що в еквіваленті на дату посвідчення цього договору становило 60 234,00 дол. США та зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30 жовтня 2013 року.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджують укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частин першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тому положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.