Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 442/5724/20
провадження № 61-17034св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 грудня 2020 року у складі судді Хомика А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради Львівської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради Львівської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані в будинку, що належить позивачу. Відповідачі на даний час не є членами його сім`ї, протягом тривалого терміну не проживають в будинку, не оплачують комунальні послуги, не доглядають за будинком, однак зніматись з реєстраційного обліку не бажають. Позивач сплачує додаткові кошти за житлово-комунальні послуги по житловому будинку з урахуванням реєстрації відповідачів, а також у нього відсутня можливість оформити субсидію на оплату житлово-комунальних послуг.
Позивач просив визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстраційного обліку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє відповідачів права користування займаним приміщенням.
Відповідачі не проживали у будинку з поважної причини, в ньому знаходиться їх особисте майно, іншого житла не мають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
09 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що заявник є співвласником спірного будинку і його право власності обмежено тим, що в будинку проживають відповідачі.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 лютого 2006 року, виданого нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Балог Р. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-461 (а. с. 13, 14).
Другим співвласником цього будинку є брат позивача - ОСОБА_6 .
Окрім позивача та його брата в будинку зареєстроване місце проживання відповідачів у справі, які були вселені в будинок зі згоди його власників, як члени сім`ї позивача (а. с. 15-18).
ОСОБА_2 з червня 2019 року проживає на АДРЕСА_2 .
Дочка позивача ОСОБА_3 у кінці червня 2019 року уклала шлюб з ОСОБА_7, після чого проживає за адресою місця проживання та реєстрації її чоловіка.
ОСОБА_4 після одруження проживає у чоловіка ОСОБА_8, від шлюбу у них народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року у справі № 442/7897/19, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який зареєстрований 27 січня 1994 року у Дрогобицькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 44.
Відповідно до акта № 12 КП "Управитель "ЖЕО" Дрогобицької міської ради Львівської області від 31 січня 2020 року, комісія встановила, а сусіди підтвердили, що відповідач ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5 не проживають за місцем реєстрації з 2005 року (а. с. 20).
Згідно із актом № 13 КП "Управитель "ЖЕО" Дрогобицької міської ради Львівської області від 31 січня 2020 року, комісія встановила, а сусіди підтвердили, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають за місцем реєстрації з червня 2019 року (а. с. 19).
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 березня 2020 року у справі № 442/31/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за заявою позивача залишено без розгляду.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 березня 2020 року у справі № 442/977/20 позов ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні будинком та вселення за заявою позивачів залишено без розгляду.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області вказаний орган заперечує щодо визнання таким, що втратив право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 145).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.