Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 539/1083/21
провадження №61-20552св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Лубнифарм",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Лубнифарм" на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів:Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року Акціонерне товариство "Лубнифарм" (далі - АТ "Лубнифарм", підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1, з наданням права користування іншим житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що АТ "Лубнифарм" є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене житлове приміщення підтверджується дублікатом договору купівлі-продажу від 05 липня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої лубенської державної нотаріальної контори Афанасівською В. І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1033, за умовами якого ОСОБА_2 продав, а Відкрите акціонерне товариство "Лубнифарм" (далі - ВАТ "Лубнифарм") в особі ОСОБА_3, що діяв на підставі доручення, придбало квартиру АДРЕСА_3 .
Представниками підприємства спільно з працівниками Національної поліції встановлено, що протягом тривалого часу в зазначеній квартирі без належних правових підстав проживає ОСОБА_1, 1949 року народження. Тобто, має місце самоправне зайняття відповідачем житлового приміщення, добровільно залишити спірне житло він відмовляється.
У ситуації, що склалася, позивач як законний власник майна, а саме спірної житлової квартири, фактично не може використовувати його для власних потреб і, поряд з цим, зобовʼязаний нести витрати на його утримання (сплату комунальних послуг спожитих особою, яка самочинно зайняла приміщення) та нести ризики спричинення шкоди іншим особам (власникам суміжних житлових приміщень), оскільки квартира та наявні у ній комунікації, знаходяться у занедбаному стані, потребують ремонту, а можливо, і повної заміни.
З метою забезпечення дотримання балансу між власними правами та інтересами, а також правами відповідача, ураховуючи обставини спору, поважний вік відповідача та складну життєву ситуацію, позивач пропонує надати у користування відповідача інше житлове приміщення - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, що відповідає вимогам Житлового кодексу України (далі - ЖК України), тобто, є придатним для постійного проживання.
Виселення ОСОБА_1 із самочинно занятого приміщення кватири АДРЕСА_4, з наданням йому права користування іншим житловим приміщенням, забезпечить ефективний захисту прав та інтересів позивача, і не спричинить порушення прав відповідача на житло в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року позов АТ "Лубнифарм" задоволено.
Усунуто перешкоди у здійснені права користування та розпорядження належним на праві власності АТ "Лубнифарм" майном, а саме квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1 з наданням права користування іншим житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на постійній основі. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ "Лубнифарм" є власником спірної квартири, а тому відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема шляхом виселення відповідача, у якого відсутні докази на підтвердження правомірності користування спірним житловим приміщенням. Зазначеного висновку суд дійшов установивши, що згідно з рішенням виконавчого комітету Лубенської міської Ради народних депутатів від 11 серпня 1994 року № 139 "Про дозвіл на будівництво підприємствам міста" обов`язок з відселення громадян з садиб на АДРЕСА_5, які підлягали знесенню, у зв`язку з будівництвом 144-х квартирного житлового будинку з прибудованим продовольчим магазином на АДРЕСА_5, переведено з хіміко-фармацевтичного заводу (правонаступником якого є позивач) на СМПК-285.
Урахувавши тривалість проживання відповідача у спірній квартирі, суд дійшов висновку, що дотримання балансу інтересів позивача та відповідача можливе за умови надання відповідачеві іншого житлового приміщення, а саме, належного на праві власності АТ "Лубнифарм" житлового будинку АДРЕСА_2, що знаходиться у межах Лубенського району Полтавської області, який є придатним для постійного проживання
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасовано рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з наданих ОСОБА_1 доказів, зокрема копії рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року № 2-317/1995 року встановлено, що відповідач був вселений у спірну квартиру на підставі рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року № 2-317/1995 року, у резолютивній частини якого зазначено про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_7, де він проживав, та його вселення до квартири АДРЕСА_1 . У спірній квартирі відповідач проживає понад 20 років та, як встановлено судом першої інстанції і не заперечується сторонами, іншого житла не має.
Ураховуючи наведене, а також положення статті 129-1 Конституції України, відповідно до якої судове рішення є обовʼязковим до виконання, позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалось на шкоду одній із сторін, суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 права користування спірним житловим приміщенням. Зауважив, що ЖК України передбачено виключний перелік випадків у зв`язку з якими виселення громадян відбувається з наданням іншого благоустроєного житлового приміщення, до яких не відносяться обставини, встановлені у цій справі.
Зазначив, що запропоноване позивачем переселення відповідача до житлового приміщення, яке географічно розташоване поза межами м. Лубни є нерівноцінним, оскільки згідно з технічним паспортом у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, відсутній водопровід, каналізація, газопровід є лише у приміщенні сараю.
Зважаючи на встановленій у справі обставини, вік відповідача, тривалий час (понад 20 років) його проживання у спірному помешканні, наявність судового рішення про вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1, відсутність у нього іншого житлового приміщення для проживання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не є такими, що самоправно вселився до спірного жилого приміщення, а тому вимога про його виселення з спірного житлового приміщення буде становити непропорційне втручання у право користування позивача житлом, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову АТ "Лубнифарм".
Рух справи у суді касаційної інстанції. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, аргументи інших учасників справи
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Лубнифарм", у якій заявник просив постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначав пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
Касаційна скарга АТ "Лубнифарм" у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд:
- не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, щодо неможливості прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції за відсутності виключних обставин. Так, разом з апеляційною скаргою відповідач надав копію рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року № 2-317/1995 року, не зазначивши об`єктивних причин неможливості подання його до суду першої інстанції. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на неможливість відшукання доказу (протягом 5 місяців) у зв`язку зі зберіганням документів у іншому місці є непереконливими та свідчить про недобросовісне користування ним процесуальними правами. Апеляційний суд долучив вказаний доказ до матеріалів справи, не зазначивши виняткових обставин, що перешкоджали відповідачеві надати його до суду першої інстанції та не звернув увагу, що надана ним копія судового рішення належним чином не засвідчена, що призвело до порушення принципу змагальності сторін та порушення права позивача на справедливий суд;
- не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 та від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц щодо підстав звільнення від доказування згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України (преюдиційність фактів щодо особи). Зокрема суд апеляційної інстанції помилково визнав правомірність вселення відповідача до належної позивачу на праві власності квартири. Преюдиційність цієї обставини встановлено з порушенням приписів частин третьої, четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки АТ "Лубнифарм" не залучалося до розгляду справи № 2-317/1995 року, не отримувало копію рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року, і не було обізнане про наявність такого до початку апеляційного провадження у справі. Апеляційний суд не взяв до уваги, що єдиною підставою для користування квартирою приватного житлового фонду є договір оренди чи користування, укладений з власником майна. Натомість, судами обох інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відмовляється укладати договір найму чи звільняти житло, чинить власнику квартири перешкоди у користуванні нею, не сплачує комунальні послуги та не здійснює витрати на утримання майна;
- необґрунтовано не застосував норми права, а саме положення статей 386, 387, 391 ЦК України, не урахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та Верховним Судом у постанові 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, щодо переваги норм ЦК України над приписами ЖК України. Суд апеляційної інстанції надав перевагу положенням ЖК України, а саме статтям 109, 110-112, 113, 114, частини третій статті 116, не мотивував пріоритет застосування зазначених норм порівняно із застосуванням статей 319, 383, 391, 395, 406 ЦК України, якими врегульовані питання захисту права власності;
- порушив та неправильно застосував приписи статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності. Суд не урахував, що в разі задоволення вимоги позивача про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1, він не стане "безхатченком", а матиме змогу на постійній основі користуватися іншим житлом та, що ОСОБА_4 звертався до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубнижитлобуд 2010" (ТОВ "Лубнижитлобуд 2010"), третя особа - виконавчий комітет Лубенської міської ради, про зобов`язання виконати рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради народних депутатів від 14 квітня 1982 року № 133 "Про дозвіл на будівництво підприємствам міста", із внесеними змінами згідно рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради народних депутатів від 11 серпня 1994 року № 139 "Про дозвіл на будівництво підприємствам міста", щодо надання йому квартири за рахунок належного житлового фонду, що свідчить про наявний спір щодо житла між ОСОБА_1 та ТОВ "Лубнижитлобуд 2010", яке зобов`язано було здійснити його відселення з будинку, що підлягав зносу. Таким чином, перевіряючи пропорційність втручання у право відповідача на житло, апеляційний суд не з`ясував усіх обставин справи та поклав на позивача надмірний індивідуальний тягар, що унеможливлює використання ним житла для власних потреб, та необхідність оплати усіх витрат відповідача, що виникли чи будуть виникати під час користування ним спірною квартирою.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Справа надійшла до суду касаційної інстанції у квітні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої лубенської державної нотаріальної контори Афанасівською В. І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1033, АТ "Лубнифарм" є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
За умовами зазначеного договору, ОСОБА_2 продав, а ВАТ "Лубнифарм" купило однокімнатну квартиру, що знаходиться на АДРЕСА_8 . Житлова площа квартири - 16.5 кв. м. загальна площа - 28.34 кв. м.
04 лютого 2021 року АТ "Лубнифарм" направило ОСОБА_1 вимогу № 242 про звільнення протягом п`яти днів кв. АДРЕСА_1, та припинення чинити АТ "Лубнифарм" перешкоди в користуванні зазначеним майном, яку ОСОБА_1 отримав 08 лютого 2021 року.
Згідно з відповіддю Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області від 04 лютого 2021 року, за адресою: АДРЕСА_8, час від часу проживає особа, яку можливо звати ОСОБА_1, 1949 року народження.
Відповідно до пункту 1 договору найму житлового приміщення у будинках місцевих Рад народних депутатів, державних підприємств і установ, кооперативних і громадських організацій Української PCP від 28 листопада 1983 року, управління будинками здає наймачеві ( ОСОБА_1 ) в користування житлове приміщення з 2 житлових кімнат площею 20.11 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_6 . Зазначене помешкання на дату розгляду справи судами залишається місцем зареєстрованого проживання ОСОБА_1 .
Також судами встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Лубенської міської Ради народних депутатів від 14 квітня 1982 року № 133 "Про дозвіл на будівництво підприємствам міста" вирішено виділити хіміко-фармацевтичному заводу земельну ділянку площею 11119 кв. м для будівництва 144-квартирного житлового будинку з прибудованим продовольчим магазином на АДРЕСА_5 за рахунок земельних ділянок садиб житлово-експлуатаційної контори площею 3529 кв. м на АДРЕСА_9, та зобов`язано директора хімфармзаводу ОСОБА_5 надати квартири згідно з існуючими нормами за рахунок житлового фонду хімфармзаводу сім`ям, садиби яких підлягають знесенню. У списку вказано перелік сімей, що підлягають відселенню, у тому числі сім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_1, вид компенсації -
2-х кімнатна квартира.
Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської Ради народних депутатів від 11 серпня 1994 року № 139 "Про дозвіл на будівництво підприємствам міста" внесено зміни до рішення виконкому від 14 квітня 1982 року № 133, пункту V про виділення земельної ділянки АТ "Лубнифарм" для будівництва 144-х квартирного житлового будинку на АДРЕСА_5, виділено СПМК-285 земельну ділянку для будівництва житлового будинку на АДРЕСА_5, по згоді, а умови викладені в рішенні виконкому №133 вважати дійсними для СПМК-285.
Апеляційним судом встановлено, що підставою вселення ОСОБА_1 до спірної квартири слугувало рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року у справі № 2-317/1995 за позовом Акціонерного товариства "Лубнижитлобуд" до ОСОБА_1 про виселення у зв`язку зі знесенням забудови, у резолютивній якого зазначено про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_7, та його вселення до квартири АДРЕСА_1 . В межах зазначеної справи встановлено, що Акціонерне товариство "Лубнижитлобуд" є правонаступником СПМК-285, а спірна квартира належить АТ "Лубнижитлобуд" на підставі контракту з ВАТ "Лубнифарм".
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07 червня 2021 року в справі № 917/345/21 стягнуто з АТ "Лубнифарм" на користь ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" заборгованість за комунальні послуги у розмірі 12 365,19 грн, спожиті за адресою: АДРЕСА_8, та судові витрати у розмірі 2 270,00 грн.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування