ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/22785/19
адміністративне провадження № К/9901/7807/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу № 640/22785/19
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року, ухвалене головуючим суддею Шрамком Ю.Т.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Бужак Н. П., суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 1304ц від 29.10.2019 про звільнення позивача з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України на підставі на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII);
1.2. поновити позивача на роботі в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу або на рівнозначній посаді;
1.3. стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.10.2019.
2. Позивач уважає своє звільнення із займаної посади незаконним, проведеним із порушенням вимог статей 22, 24, 43 Конституції України та статей 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України).
2.1. На переконання позивача, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), суперечить 22, 43 Конституції України, Загальній Декларації прав людини від 10.12.1948, яка забороняє дискримінацію за будь-якою ознакою, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, що проголошує презумпцію невинуватості та рівність людей перед законом без будь-якої дискримінації, Конвенцій міжнародної організації праці № 151 та 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, суттєво обмежено та звужено зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини. Це виразилося, на думку позивача, зокрема у тому, що з моменту прийняття Закону № 113-ІХ, незважаючи на гарантовану статтею 24 Конституції України рівність конституційних прав і свобод громадян, а також рівність всіх перед законом, усі трудові правовідносини прокурорів фактично перестали регулюватися спеціальним кодифікованим нормативно-правовим актом (КЗпП України) і знайшли своє унормування у Законі № 1697-VII, а також у явно дискримінаційному Законі №113-ІХ).
2.2. Зважаючи на відсутність юридичного факту ліквідації Генеральної прокуратури та не створення замість нього іншого органу державної влади - Офісу Генерального прокурора, позивач уважає, що Генеральний прокурор не мав правових підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), звільняти його з посади 29.10.2019.
2.3. Позивач наголошував, що форма заяви, затверджена додатком 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221), за своїм змістом не може з достатнім рівнем передбачуваності гарантувати прокурору наслідки своєї дії. Тому свідоме підписання прокурором затвердженої форми заяви з урахуванням очевидної, на його думку, атестації з одночасною згодою на своє подальше звільнення, на переконання позивача, видається нелогічним та таким, що суперечить одній з основних засад діяльності прокуратури, визначеній у пункті 5 частині першій статті 3 Закону № 1697-VII - незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу при виконанні службових обов`язків.
3. У ході судового розгляду справи встановлено, що найменування відповідача змінено на Офіс Генерального прокурора (далі - відповідач).
Установлені судами фактичні обставини справи
4. Позивач працював в органах прокуратури з 2003 року, остання посада, яку він займав, - прокурор відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України.
5. У зв`язку з набранням 25.09.2019 чинності Законом № 113-ІХ, яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур, позивач до 15.10.2019 мав подати Генеральному прокурору заяву, форма якої затверджена Додатком 2 до Порядку №221, про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур та про намір пройти атестацію.
6. Позивачем не подано до Генерального прокурора такої заяви про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка б містила відомості про його намір пройти атестацію, його згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.
7. У зв`язку з цим наказом Генерального прокурора від 29.10.2019 № 1304ц позивача звільнено з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України з 30 жовтня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, керуючись при цьому статтею 9 указаного Закону та підпунктом 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2020, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розглядаючи спір про відповідність законодавству наказу про звільнення позивача, адміністративний суд не надає оцінку відповідності положень Закону №113-ІХ Конституції України, тоді як в частині правове обґрунтування позивача стосується саме невідповідності Закону №113-ІХ Конституції України. Суд першої інстанції звернув увагу на ту обставину, що положення Закону № 113-ІХ на день ухвалення рішення у цій справі є чинними та неконституційними, у встановленому законом порядку, не визнавалися. Своєю чергою суд під час вирішення цієї справи не знайшов підстав для висновку про те, що Закон №113-ІХ не підлягає до застосування як неконституційний, а тому наголосив, що у разі ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо невідповідності Закону №113-ІХ нормам Конституції України, положення Закону №113-ІХ втратять чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України та наголосив, що адміністративний суд, розглядаючи спір про відповідність законодавству наказу про звільнення позивача, не надає оцінку відповідності положень Закону № 113-ІХ Конституції України.
9.1. Суди попередніх інстанцій при оцінці доводів позивача щодо невідповідності положень Закону №113-ІХ іншим законодавчим актам, зокрема положенням КЗпП України, наголосили на пріоритетності норм спеціального законодавства над загальними нормами та спеціальному статусі прокурора. Суди указали, що у спірних правовідносинах Закон № 113-ІХ є як спеціальним, так і пізніше прийнятим, тому він має переважну силу перед КЗпП України, який і до прийняття Закону № 113-ІХ не був спеціальним актом законодавства, що регулював питання проходження публічної служби в органах прокуратури. Суди дійшли висновку, саме нормами спеціального законодавства регламентовано процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури. Законом №113-ІХ прямо передбачено підставу для звільнення, в тому числі, у випадку неподання заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію - на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
9.2. Щодо доводів позивача щодо незгоди з формою заяви, затвердженою Додатком 2 Порядку № 221 суди попередніх інстанцій указали, що вказаний Порядок протиправним не визнавався, зауваживши при цьому, що незалежно від форми заяви (у разі її подання) остання має містити інформацію про згоду особи на переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Після того, як особа приймає участь у процедурі атестації, за висновком суду, рішення за наслідками її проходження можуть бути оскаржені нею в загальному порядку.
9.3. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сам по собі факт неподання прокурором регіональної прокуратури, у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 57 постанови від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
10. Касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду 09.03.2021, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
11. Ця касаційна скарга, з урахуванням уточнень, подана у зв`язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з підстав, передбачених пунктами 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
11.1. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 № 815/1554/17, у якій Верховний Суд сформував висновок про те, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Наявність у цій нормі двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену вище норму Закону № 1697-VII без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
11.2. Так само, як і не враховані, на думку скаржника, висновки Верховного Суду у постановах від 04.07.2019 у справі № 2а-108/12/2670, від 16.05.2019 у справі №820/10744/15 та від 30.11.2020 у справі № 815/7055/16, у яких Суд орієнтує суди нижчих інстанцій при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, необхідно, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація) та надавати оцінку правовому акту, що став підставою для ліквідації (реорганізації) цієї юридичної особи.
12. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник наполягає на необхідності відступлення від висновку щодо застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки Верховний Суд розглядав адміністративну справу №200/13482/19-а за інших фактичних обставин, а позивача у тій справі було звільнено у зв`язку з подачею заяви, яка не відповідає встановленій формі і правового регулювання таких дій Закон №113-ІХ не передбачає взагалі.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.04.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 19.07.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Позиція інших учасників справи
15. Засобами поштового зв`язку 07.05.2021 до Верховного Суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить цю скаргу залишити без задоволення, у зв`язку з її безпідставністю, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 - без змін.
15.1. Відповідач у письмовому відзиві наголошував, що норми Закону № 113-ІХ щодо порядку переведення прокурорів Генеральної прокуратури України на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
15.2. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій, на думку відповідача, правомірно виходили з того, що його було звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII в порядку, передбаченому пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, тобто у зв`язку з неподанням заяви встановленого зразка про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію. Як вірно було зазначено судами попередніх інстанцій, для звільнення в цьому порядку важливим є не юридичний факт ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів, а один з юридичних фактів, передбачених у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
Позиція Верховного Суду
Джерела права, оцінка висновків судів попередніх інстанцій та аргументів учасників справи
16. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
18. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з посади та зі служби в органах прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та пункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IХ через неподання позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
19. Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
20. Ключове питання у межах спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у (не)правомірності застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) у зіставленні з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IХ щодо підстав та умов звільнення прокурора з посади.
21. Верховним Судом після відкриття цього касаційного провадження сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, зокрема у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20 та у справі № 200/5038/20-а, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 4 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 11 листопада 2021 року у справі №640/17212/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.
22. У вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
23. З огляду на зміст включеної Законом № 1401-VIII до Конституції України статті 131-1, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
24. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
25. У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
26. Гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо забезпечуються Законом № 1697-VII, з ухваленням якого розпочався черговий етап реформування прокуратури. Так, прокурори були позбавлені функції загального нагляду, а з початком роботи Державного бюро розслідувань - функції досудового розслідування.
27. 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.
28. У назві згаданого Закону законодавець чітко відтворив предмет його правового регулювання - першочергові заходи із реформи органів прокуратури. Положення Закону № 113-ІХ, як про це йдеться у пункті 2 пояснювальної записки до його проєкту, спрямовані на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
29. Таким чином, реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно- правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.
30. Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.
31. Кадрове перезавантаження спрямоване на зменшення максимальної кількості працівників органів прокуратури з 15000 до 10000 осіб, корпус яких мав бути сформований із переведених прокурорів, які на день набрання цим Законом чинності працюють на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах на посади в Офіс Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку передбаченому Законом № 113-ІХ, а також осіб, які не займали посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, відібраних в результаті добору на вакантні посади в Офісі Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратурах, які з`явилися після звільнення прокурорів за власним бажанням, неуспішного проходження прокурорами атестації або з інших підстав.
32. Положення Закону № 113-ІХ щодо процедури переведення діючих прокурорів у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, а також щодо процедури добору на вакантні посади, яка не є складовою процедури призначення на посаду прокурора у розумінні Закону №1697-VII (норми щодо якої зупинені відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Закону №113-ІХ) а є самостійною та тимчасовою процедурою, передбаченою пунктами 20 та 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, носять тимчасовий характер (до 1 вересня 2021 року).
33. Отже, проведення атестації діючих прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.