ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2022 року
м. Київ
справа №2а-7242/11/2670
адміністративне провадження № К/9901/13540/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 2а-7242/11/2670
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Державного агентства резерву України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління державного казначейства України в місті Києві, Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, концерн "Украгротехсервіс"
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: судді-доповідача - Федотова І.В., суддів Коротких А.Ю., Сорочка Є.О.,
УСТАНОВИВ:
Суть спору
1. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - позивач) з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління державного казначейства України в місті Києві (далі - третя особа 1), Міністерство фінансів України (далі - третя особа 2), про стягнення заборгованості у розмірі 139 810 933,11 грн.
1.1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі угод про переуступку права вимоги Міністерство фінансів України стало кредитором відповідача по заборгованості, яка виникла в результаті поставки сільськогосподарської продукції до державного резерву у 1999-2000 роках за рахунок кредитів, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України. Вимоги Міністерства фінансів України щодо погашення заборгованості відповідач не виконав, у зв`язку з чим на підставі пункту 4 статті 17 Бюджетного кодексу України позивач звернувся з цим позов про стягнення вказаної заборгованості. Крім того, за своєю правовою природою заборгованість Державного агентства резерву України не є власне податковою заборгованістю.
Установлені судами обставини справи
2. Між Українською аграрною біржею (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду №130-04/108 від 28.11.2003 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб`єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Кейс Корпорейшн» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору, належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується - «Боржник» (відповідач) за обов`язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 № 2057. За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора право вимоги від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в пунктом 2.1 цієї Угоди.
2.1. Відповідно до пункту 2.1 Угоди, уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов`язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 24 746 678,37 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 № 2057 загальним обсягом 70 812,915 тонн або 79 784,437 тонн в перерахунку на пшеницю м`яку 3-го класу.
2.2. Згідно з пунктом 4.1 Угоди, первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.
2.3. У матеріалах справи наявний реєстр від 28.11.2003 зведених актів передачі-приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 № 735, який підписаний Українською аграрною біржею, Державним комітетом з державного матеріального резерву, погоджений Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України, відповідно до якого вартість поставленої продукції становить 24 746 678,37 грн.
2.4. Також, між Українським державним концерном по матеріально - технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Украгротехсервіс» (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду №130-04/109 від 28.11.2003 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб`єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Джон Дір» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору, належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується «Боржник» (відповідач) за обов`язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 № 76. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Державного комітету з державного матеріального резерву сплати грошової суми в розмірі, визначеному в пункті 2.1 цієї Угоди.
2.5. Відповідно до пункту 2.1 Угоди, уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов`язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 7 694 567,25 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 № 76 загальним обсягом 16972,06 тонн або 2528,72 тонн в перерахунку на пшеницю м`яку 3-го класу.
2.6. Згідно з пунктом 4.1 Угоди, первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.
2.7. У матеріалах справи наявний реєстр №1 від 22.05.2003 зведених актів передачі - приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 №735, який підписаний Українським державним концерном «Украгротехсервіс», Державним комітетом з державного матеріального резерву. Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України поставлено продукцію на 7 694 567,25 грн.
2.8. Крім того, між Корпорацією «Українська універсальна агропромислова біржа «Украгропромбіржа» (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладена угода №130-04/111 від 03.12.2003 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1998-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб`єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми «Джон Дір» за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (надалі іменуються «Кредити»), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується «Боржник» (відповідач) за обов`язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 № 2057. За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в пункті 2.1 цієї Угоди.
2.9. Відповідно до пункту 2.1 Угоди, уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов`язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 45 166 045,29 грн, що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву, згідно з пунктом 3 постанови Кабінету міністрів України від 23.12.1998 № 2057 загальним обсягом 145 790,584 тон або 150 565,934 тон в перерахунку на пшеницю м`яку 3-го класу.
2.10. Згідно пунктом 4.1 Угоди, первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.
2.11. Відповідно до наданого розрахунку пені, нарахованої на прострочену заборгованість Державного агентства резерву України за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, за період з 28.11.2003 по 10.03.2011 (з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 174), станом на 01.07.2017 сума пені складає 63 088 365,31 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, позов задоволено.
3.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Головним управлінням Державного казначейства України в м. Києві направлено до позивача подання: № 697 від 01.03.2011 про стягнення з Державного комітету з державного матеріального резерву простроченої заборгованості перед Державним бюджетом у розмірі 77607290,91 грн станом на 01.03.2011 та № 698 від 01.03.2011 про стягнення з Державного комітету з державного матеріального резерву пені у розмірі 62203642,20 грн станом на 01.03.2011, всього на загальну суму 139810933,11 грн.
3.2. Законом України «Про Державний бюджет на 2011 рік» визначено, що в 2011 році органи державної податкової служби України є органами стягнення заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на повторній основі.
3.3. На думку судів попередніх інстанцій, Міністерству фінансів України на підставі угод від 28.11.2003 №130-04/108, 130-04/109, від 03.12.2003 №130-04/111 перейшло право вимоги у відповідача заборгованості на загальну суму 77607290,91 грн, яка останнім не погашена у порядку, встановленому законодавством України, відповідно Державний комітет з державного матеріального резерву, є боржником у спірних правовідносинах, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 касаційну скаргу Державного агентства резерву України задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.1. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України виходив з того, що вимагати виконання зобов`язання, у тому числі й звертатись про стягнення простроченої заборгованості з погашення бюджетної позички у встановленому порядку, можливо лише щодо суб`єкта господарювання, який отримав бюджетну позичку, та у якого з договору, адміністративного акту або з інших встановлених законом підстав, виникли обов`язки з виконання такого зобов`язання, у тому числі зобов`язання з повернення або відшкодування бюджетної позички.
4.2. Водночас, судами попередніх інстанцій не було встановлено, укладення саме відповідачем договору, яким би було передбачено його обов`язок з відшкодування заборгованості з повернення бюджетної позички, а також не досліджено доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов`язку у відповідача.
5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015, адміністративний позов задоволено.
5.1. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходи з того, що відповідач не вчинив жодних дій, які вказували б на спонукання його погасити прострочену заборгованість перед Державним бюджетом України, зокрема звернення до Кабінету Міністрів України за отриманням дозволу на погашення вказаної заборгованості. Крім того, судами попередніх інстанцій в спростування тверджень відповідача про те, що він не виступав позичальником іноземного кредиту у правовідносинах, що склались на підставі зовнішньоекономічного контракту зазначено, що відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 735 від 16.05.2003 державне казначейство на підставі інформації Мінфіну здійснює перерахунок сум пені, нарахованої за несвоєчасне відшкодування витрат державного бюджету, пов`язаних з виконанням гарантійних зобов`язань за кредитами, з урахуванням проведених поставок сільгосппродукції на дату складення зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції до державного резерву (державних ресурсів), тобто відшкодування витрат здійснюється на підставі реєстрів зведених актів передачі-приймання сільгосппродукції.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2016 касаційну скаргу Державного агентства резерву України задоволено, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
6.1. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України виходив з того, що при новому розгляді справи, судами попередніх інстанцій не було встановлено укладення саме відповідачем договору, яким би було передбачено його обов`язок з відшкодування заборгованості з повернення бюджетної позички, а також не досліджено доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов`язку у відповідача. Без встановлення зазначених обставин не можна вважати, рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
6.2. Отже, на думку Вищого адміністративного суду України, у цьому випадку судам попередніх інстанцій необхідно дослідити, правову природу відповідного договору, виходячи з дійсного змісту правовідносин сторін, у тому числі обставини, пов`язані з передачею Держрезервом України відповідних повноважень зазначеним підприємствам, установам і організаціям щодо формування державного матеріального резерву; питання, пов`язані з необхідністю укладення договору відповідального зберігання підприємствами, установами і організаціями, зазначеними в частині п`ятій статті 4 Закону, безпосередньо з Держрезервом України. Також, судом касаційної інстанції зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою приписи частини першої підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в силу яких погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.
7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 у задоволенні позову відмовлено.
7.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що не було доведено обставин, які б свідчили про можливість стягнення з відповідача спірної суми коштів у вигляді простроченої суми заборгованості перед бюджетом, а тому позовна вимога контролюючого органу про стягнення з Державного резерву України заборгованості у розмірі 139 810 933,11 грн за угодами уступки права вимоги є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
8. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, правонаступник позивача Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) оскаржило його в апеляційному порядку.
9. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021 у задоволенні клопотання ГУ ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 у справі № 2а-7242/11/2670 відмовлено.
9.1. Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини другої статті 299 КАС України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.
9.2. Судом зазначено, що податковий орган є суб`єктом владних повноважень, позивачем у справі, який повідомлявся про розгляд справи в суді першої інстанції, та приймав участь у її розгляді.
9.3. Крім того, звернення з апеляційною скаргою 31.12.2020, тобто зі спливом двох років з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення, згідно статті 299 КАС України, є безумовною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження та, відповідно, унеможливлює поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
10. 16 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021 у справі № 2а-7242/11/2670, де позивач просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
10.1. Касаційну скаргу вмотивовано тим, що про факт ухвалення судового рішення від 16.10.2018 у цій справі, ГУ ДПС у м. Києві дізналося після ознайомлення з матеріалами судової справи № 2а-7242/11/2670, а саме 15.12.2020 на підставі поданого клопотання до Окружного адміністративного суду м. Києва.
10.2. Скаржник зазначає, що згідно відмітки установи поштового зв`язку на конверті із штрих кодовим ідентифікаторам № 0105103246225, копію постанови від 16.10.2018 позивачу - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві не вручено, а поштове відправлення повернуто до суду з відміткою «інші причини - «вибули».
10.3. Таким чином, на думку скаржника, перебіг річного строк, визначеного частиною другою статті 299 КАС України розпочинається саме з 15.12.2020, а отже строк звернення з апеляційною скаргою на рішення суду не пропущено.
10.4. Скаржник звертає увагу, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань щодо ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві завершена ліквідаційна процедура та здійсненна державна реєстрація припинення юридичної особи 05.09.2019.
11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2021 у цій справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Олендер І.Я. (суддя-доповідач), Гончарова І.А., Ханова Р.Ф.
12. Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2021 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
13. Суддею-доповідачем Олендером І.Я., суддями: Гончаровою І.А., Хановою Р.Ф. заявлено самовідводи від участі у розгляді справи за цією касаційною скаргою у зв`язку з порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, встановленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, без врахування спеціалізації.
14. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2022 заяви суддів Олендера І.Я., Гончарової І.А., Ханової Р.Ф. про самовідвід задоволено. Відведено суддів Олендера І.Я., Гончарової І.А., Ханової Р.Ф. від участі у розгляді справи №2а-7242/11/2670 та передано матеріали справи №2а-7242/11/2670 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому КАС України.
15. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2022, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23.06.2022 № 949/0/78-22 у зв`язку із постановленням ухвали Верховного Суду від 22.06.2022, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Губська О.А.
15.1. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24.06.2022 прийнято до провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі №2а-7242/11/2670.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 19.07.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи