ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 400/2053/20
адміністративне провадження № К/9901/24469/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу № 400/2053/20
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Миколаївської області, Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року, ухвалене суддею Біоносенко В.В.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Шеметенко Л.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора України (далі - відповідач 1), Прокуратури Миколаївської області (далі - відповідач 2), де просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 1 (далі - Кадрова комісія) від 10 квітня 2020 року №195 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Миколаївської області №317к від 24 квітня 2020 року про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області;
1.3. поновити позивача на посаді прокурора відділу процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області з 30 квітня 2020 року.
2. На переконання позивача, оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у ньому зазначено підставою звільнення пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), з одночасним посиланням на рішення Кадрової комісії № 1 від 10 квітня 2020 року №195, лист Генерального прокурора від 14 квітня 2020 року № 06/1/1-620вих-20. Однак, позивачу не відомо про наявність рішення Генерального прокурора України щодо реорганізації, ліквідації прокуратури Миколаївської області або ж скорочення кількості прокурорів цього органу прокуратури. На думку позивача його звільнення відбулося на підставі результатів незавершеної атестації, однак в оскаржуваному наказі підставою звільнення визначено реорганізацію/ліквідацію органу прокуратури. Позивач стверджує, що проходження атестації, відповідно до вимог пункту 6-19 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі - Закон № 113-IX), надання згоди на її проведення з попередженням про можливе майбутнє звільнення, та результати цієї атестації не мають будь-яких правових наслідків без рішення Генерального прокурора, виданого згідно вимог частини четвертої статті 10 Закону № 1697-VII щодо ліквідації, реорганізації або ж скорочення кількості прокурорів прокуратури Миколаївської області. Тільки за умов проведення таких заходів і можливим було б вирішення питання щодо звільнення позивача.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури Миколаївської області з 24 січня 2005 року.
3.1. З 05 березня 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді прокурора відділу процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області.
3.2. На виконання вимог пункту 10 розділу І "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
3.3. У подальшому ОСОБА_1 був викликаний для складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки на 04 березня 2020 року.
3.4. Під час іспиту, ОСОБА_1 надав правильні відповіді на 69 питань зі 100, та отримав 69 балів, про що Кадровою комісією було складено відомість про результати тестування.
3.5. 10 квітня 2020 року Кадрова комісія ухвалила рішення № 195 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, оскільки ОСОБА_1 набрав 69 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту, та він не допускається до наступних етапів.
3.6. 24 квітня 2020 року наказом прокурора Миколаївської області № 317-к "Про звільнення ОСОБА_1" позивача звільнено з 30 квітня 2020 року з посади прокурора відділу процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
3.7. Не погодившись із вказаними рішенням та наказом позивач звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
4.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неуспішне проходження позивачем атестації відповідно до пункту 19 розділу ІI "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX має наслідком звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Вказана норма пряма, чітка, зрозуміла та безумовна.
4.2. Судами зазначено, що загальна кількість наданих позивачем правильних відповідей - 69, а мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування для успішного складання іспиту становить 70 балів. Отже, висновок Кадрової комісії про не складення позивачем тесту цілком обґрунтований.
4.3. Суд першої інстанції також зазначив, що оскаржуване рішення за результатами атестації позивача приймав повноважний склад комісії. Так, 07 лютого 2020 року Генеральним прокурором видано наказ № 77 "Про створення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур", яким утворено та визначено персональний склад Першої кадрової комісії: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 06 березня 2020 року наказом Генерального прокурора № 136 до вище зазначеного наказу внесено зміни, зокрема, виключено зі складу Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур ОСОБА_2 натомість включено до складу та визначено головою Першої кадровою комісії ОСОБА_8 . Оскаржуване рішення ухвалено членами атестаційної комісії: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 . Поряд із цим суди урахували, що оскаржуване рішення Кадровою комісією прийнято після розгляду заяви позивача та про відхилення його скарги.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Від ОСОБА_1 05 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 400/2053/20, де позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
5.1. Зазначена касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17 та від 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16.
5.3. Зокрема, скаржник указує, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом, про що у вищенаведених постановах зазначав Верховний Суд.
5.4. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 10, 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, пункту 9 розділу I Порядку проходження прокурорами атестації № 221 від 03 жовтня 2019 року (далі - Порядок № 221).
5.5. Так, скаржник зазначає про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо надання оцінки законності рішень кадрових комісій стосовно проходження прокурорами атестації з огляду на неправильне застосування судами попередніх інстанцій вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
6. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 19 липня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Позиція інших учасників справи
8. Від Миколаївської обласної прокуратури 03 серпня 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач 2 просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
8.1. Прокуратура указує, що позивачем на ім`я Генерального прокурора подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру та про намір пройти атестацію. У цій заяві він також надав згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Отже, на думку відповідача 2, ОСОБА_1 був обізнаний щодо умов та процедур проведення атестації, визначеними у Порядку № 221, у тому числі з можливими наслідками не проходження відповідного її етапу, а також добровільно надав персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Така згода є усвідомленням, що у разі не набрання прохідного балу унаслідок складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, кадровою комісією буде прийнято рішення про неуспішне проходження атестації.
8.2. У зв`язку із набранням позивачем кількості балів менше, ніж прохідний бал, Кадровою комісією на підставі пунктів 13, 16, 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, пункту 6 розділу І, пунктів 4, 5 розділу II Порядку № 221 прийнято законне і мотивоване рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
9. Від Офісу Генерального прокурора 04 серпня 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач 1 просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
9.1. Офіс Генерального прокурора зазначає, що відповідно до пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ. При цьому, такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури вказаним пунктом не передбачено. Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у цьому випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України.
9.2. Як зазначає відповідач 1 вказана норма Закону № 113-ІХ є спеціальною по відношенню до інших нормативно-правових актів, має імперативний характер та підлягала безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. При цьому, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
9.3. На думку відповідача 1 позивач безпідставно посилається на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постанові від 24 квітня 2019 року № 815/1554/17 щодо аналізу тексту Закону № 1697-VII оскільки ця постанова прийнята до набуття чинності Законом № 113-ІХ від 17 жовтня 2019 року, яким внесено зміни до Закону № 1697-VII.
9.4. Відповідач 1 указує, що за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації) ОСОБА_1, відповідно до додатку № 1 до протоколу № 8 Кадрової комісії від 10 квітня 2020 року, набрав 69 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту і його не допущено до проходження наступного етапу атестації. Ці результати відображені у відповідній відомості, у якій ОСОБА_1 поставив власний підпис, чим підтвердив їх достовірність. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Позиція Верховного Суду
Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
10. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
11. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
12. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
20. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання щодо (не)правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв`язку з неуспішним проходженням прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (1 етап).
21. Ключове питання у межах спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у (не)правомірності застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) у зіставленні з пунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IХ як підставу та умову звільнення прокурора з посади.
22. У аспекті порушених доводів касаційної скарги за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України колегія суддів зауважує, що Верховним Судом було сформовано правові висновки у подібних правовідносинах щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, відповідно до якої неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (постанови від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20, від 28 грудня 2021 року у справі № 640/25705/19), які підлягають застосуванню у цій справі.
23. Зокрема, у вищенаведених постановах вирішуючи питання щодо правильності розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів з посади прокурора, що міститься положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX Верховний Суд виходив з такого.
24. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
25. Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
26. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
27. Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
28. У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: "Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів" (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
29. Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
30. 19 вересня 2019 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
31. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
32. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
33. Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із підстав, зокрема, 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
34. Посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом № 1697-VII.
35. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
36. Таким чином, при посиланні на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
37. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону № 1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
38. Закон № 1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
39. Оскільки Закон №113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказом про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.