ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2022 року
м. Київ
справа №810/4390/18
адміністративне провадження № К/9901/27774/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Чумаченко Т.А., Бившевої Л.І.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
за участю:
представників позивача - П`яних О.М., Чернявської О.Д.,
представника відповідача - Кульчицької С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року (головуючий суддя - Єгорова Н.М., судді: Коротких А.Ю., Сорочко Є.О.) у справі № 810/4390/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін» №112» до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №112» (далі - Товариство, платник єдиного внеску, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 13 лютого 2018 року №0005815202 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, з мотивів безпідставності їх прийняття.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність рішення податкового органу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску з підстав відсутності в нього заборгованості, недотримання відповідачем порядку прийняття рішення про стягнення недоїмки та відсутність розрахунку штрафних санкцій.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року, у задоволені позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що за період з 23 липня 2013 року по 9 лютого 2018 року за позивачем обліковується несвоєчасна сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) та позивач не заперечує сплату ним ЄСВ з порушенням строків. Суди також врахували, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року N 2464-VI (далі - Закон N2464-VI) строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується, а тому контролюючий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Твердження Товариства про те, що він не отримував розрахунку штрафних санкцій спростовано судами тим, що позивач безпосередньо надав вказаний розрахунок як додаток до позовної заяви. Суди попередніх інстанцій визнали, що розрахунок пені та штрафних санкцій податковим органом здійснено з додержанням вимог Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449), що підтверджено наявними у справі доказами.
Постановою Верховного Суду від 10 березня 2020 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, оскільки всі фактичні обставини, викладені в описових частинах судових рішень, встановлені судами попередніх інстанцій без дослідження інтегрованої картки платника єдиного внеску, повністю збігаються за змістом із службовою запискою Головного управління ДФС у Київській області та додатковими поясненнями відповідача, які самі по собі не є належними доказами фактів несвоєчасної сплати єдиного внеску, а можуть враховуватись судом лише як обґрунтування позиції суб`єкта владних повноважень. Верховний Суд дійшов висновку, що визначальним для вирішення справи є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати позивачем ЄСВ на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме: дослідження інтегрованої картки платника ЄСВ, а також первинних документів щодо нарахування (звіти, розрахунки) та сплати (платіжні доручення) відповідних сум, але суди встановили обставини за відсутності належних доказів у справі.
За наслідками нового розгляду справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про підтвердження факту несплати (несвоєчасної сплати) ЄСВ, що є головною умовою для нарахування санкцій та зазначив, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства та при застосуванні штрафів у даному випадку приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів і кількості випадків сплати за вказані періоди.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю та визнано протиправним та скасовано рішення Броварського відділення Головного управління ДФС у Київській області від 13 лютого 2018 року №0005815202.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у відповідача правових підстав для застосування до підприємства штрафних санкцій та нарахування останньому пені за несвоєчасну сплату, водночас дійшов до висновку про неможливість повторно стягнути штраф та пеню з огляду на те, що на момент прийняття спірного рішення позивачем вже було сплачено штраф та пеню за несвоєчасну сплату ЄСВ.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 201.10 статті 201 ПК України, пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі №804/1290/16; порушення норм процесуального права, зокрема, положень статей 73, 74, 78, 90 та 242 КАС України.
Скаржник наполягає на тому, що позивачем не було сплачено штраф та пеню, нараховані за несвоєчасну сплату ЄСВ, а податковим органом їх виключено із інтегрованої картки платника податку у зв`язку із його оскарженням у судовому порядку.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін. Товариство зазначає, що, відповідач безпідставно нараховував штрафні санкції у розмірі 20% своєчасно несплачених сум, оскільки до 1 січня 2015 року розмір штрафу складав 10%. Позивач вважає, що стягнення неустойки, пені і штрафу можливе лише за 12 останніх місяців перед зверненням до суду. Заявник касаційної скарги посилається на рішення Броварського відділення Головного управління ДФС у Київській області від 19 липня 2018 року №0032895202 про застосування до Товариства штрафних санкцій та пені за період з 1 травня 2014 року по 11 липня 2018 року, а тому вважає, що повторне стягнення на підставі рішення від 13 лютого 2018 року №0005815202 є безпідставним. Позивач вказує на те, що в акті перевірки зафіксовано, що з 1 січня 2015 року по 31 липня 2018 року нараховані суми єдиного внеску своєчасно сплачені у повному обсязі, а також, що оскаржуване рішення не містило розрахунків сум його складових.
Верховний Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що в жовтні 2013 року при постановці на облік як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Пенсійний фонд України передав інформацію що сальдо позивача складається з заборгованості в розмірі 1 303 445,27 грн, з них недоїмка - 1130031,47 грн та пеня - 173 413,80 грн.
За період з 15 жовтня 2013 року по 31 грудня 2013 року платником самостійно задекларовано 233940,59 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено 393982,83 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 1143403,03 грн.
У подальшому за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року платником самостійно задекларовано до сплати 657176,65 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено - 142293,55 грн. Броварською ОДПI винесено та узгоджено податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та пені на суму 340799,02 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 1999085,15 грн.
За період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року платником самостійно задекларовано 527122,97 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено - 234814 грн. Броварською ОДПI винесено та узгоджено податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та пені на суму 180008,56 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 2471402,58 грн.
За період із 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року платником самостійно задекларовано до сплати 473522,72 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено - 1023616,56 грн. Броварською ОДПI винесено та узгоджено податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та пені на суму 365948,70 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 2287257,44 грн.
За період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року платником самостійно задекларовано до сплати 2026009,03 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а сплачено 2575354,26 грн. В результаті на кінець року заборгованість склала 1737912,21 грн.
За період з 1 січня 2018 року по 17 жовтня 2018 року платником самостійно задекларовано до сплати 3682685,27 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
13 лютого 2018 року відповідачем прийнято рішення №0005815202 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - штраф у розмірі 394667,21 грн за період з 23 липня 2013 року по 9 лютого 2018 року та нараховано пеню у розмірі 2021969,62 грн.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон №2464). Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.