ОКРЕМА ДУМКА
(збіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Гриціва М. І.
на постанову від 30 червня 2022 року у справі № 800/278/17 (провадження
№ 11-338заі19) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним і скасування рішення та
Стислий виклад обставин справи
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення відповідача від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 "Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади" (далі - Рішення ВРП від 13 червня 2017 року).
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідач, приймаючи спірне рішення, порушив принцип законності, оскільки Законом України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682-VII) Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями звертатись із пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади.
Позивач також зауважив, що оскаржуване рішення прийнято без установлення його індивідуальної вини, це рішення не містить посилань на те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади колишнім Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
На переконання позивача, застосування до нього відповідачем негативних наслідків виключно з підстав перебування на посаді, без встановлення наявності будь-яких порушень свідчить про політичну вмотивованість спірного рішення та дискримінацію за родом занять у певний період.
Крім того, ОСОБА_1 вважав, що відповідач не дотримався принципу заборони подвійної відповідальності, оскільки позивач з одних і тих же підстав зазнав негативних наслідків і як член Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон №1188-VII), і як суддя згідно із Законом № 1682-VII.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову.
Судове рішення мотивовано тим, що звільнення позивача з посади судді відповідає визначеним Законом № 1682-VIIцілям та засадам очищення влади (люстрації), оскільки факт перебування судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаді члена ВРЮ понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 цього Закону, є підставою для застосування щодо нього заборони, встановленої частиною третьою статті 1 цього Закону, і є несумісним з перебуванням на посаді професійного судді, а тому є підставою для звільнення позивача з посади судді згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звернення) та пунктом 2 частини шостої цієї статті (у чинній редакції).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що в цій справі втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) право позивача на повагу до приватного та сімейного життя є виправданим, оскільки здійснене на підставі законодавчо встановленої вимоги і з метою захисту прав і свобод інших осіб, а саме відновлення довіри громадян до влади та суддівського корпусу, тобто з дотриманням положень частини другої статті 8 Конвенції.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки всім аргументам її учасників.
На думку скаржника, звільнення його з посади судді та заборона обіймати цю посаду мотивовані самим лише фактом обіймання ним посади члена ВРЮ понад рік у період правління ОСОБА_3, без установлення обставин його індивідуальної провини, здійснення ним заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади колишнім Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, проте це не відповідає принципу верховенства права, становить незаконне й невиправдане втручання в його приватне життя, свідчить про політичну вмотивованість спірного рішення, дискримінацію за родом занять у певний період. При цьому відповідач порушив принцип заборони подвійної відповідальності.
ОСОБА_1 просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року скасувала. Ухвалила нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнила. Рішення ВРП від 13 червня 2017 року скасувала.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасовуючи рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року та рішення ВРП від 13 червня 2017 року в обґрунтування мотивів власного рішення послалася на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Самсін проти України" (заява № 38977/19, пункти 57, 58) та рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді рішенням ВРП від 13 червня 2017 року шляхом застосування люстраційних заходів не було необхідним у демократичному суспільстві, тобто є втручанням у право позивача на повагу до приватного життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що під час розгляду цієї справи не встановлено обставин індивідуальної відповідальності ОСОБА_1 у тому, що він своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади колишнім Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, хоча серед основних засад застосування Закону № 1682-VII, як визначено у його частині другій статті 1, є, зокрема, принцип індивідуальної відповідальності.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що в цій справі втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до приватного та сімейного життя є виправданим.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
В цілому, погоджуючись з рішенням Великої Палати Верховного Суду щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1, відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України вважаємо за необхідне висловити збіжну окрему думку, адже більшість суддів Великої Палати Верховного Суду обґрунтувала своє рішення виключно на висновках ЄСПЛ у справах "Самсін проти України" та "Полях та інші проти України" при цьому не проаналізувала, не відобразила та не висловила свою позицію щодо інших вимог позивача, зазначених ним як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі.
Так, стаття 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 ) визначала, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Підставами для звільнення судді є:
1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;
2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.
Частинами шостою та сьомою статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Відповідно до статті 116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Відповідно до частини першої статті 53 Закону України від 7 липня 2010 року
№ 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону № 1682-VII, яка була чинною до 28 березня 2015 року, перебування на посаді судді є несумісним із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом, а також якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону № 1682-VII.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 1402-VIII перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом № 1682-VII.
За визначенням частини першої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Згідно із частиною другою цієї статті очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
За правилами частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 цього ж Закону заборона, передбачена його частиною третьою статті 1, застосовується до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року обіймали посаду, зокрема, члена ВРЮ.
Крім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо членів ВРЮ.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду, зокрема, члена ВРЮ та не були звільнені в цей період із відповідної посади за власним бажанням.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1682-VII особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.