Постанова
Іменем України
8 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 209/3085/20
Провадження № 14-182цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ
за касаційною скаргою позивачки на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року,прийняту колегією суддів у складі Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Сторони спору певний час перебували у зареєстрованому шлюбі. Позивачка ініціювала його розірвання та звернулася з позовом до відповідача про поділ набутого ними під час шлюбу автомобіля. Оскільки об`єктом поділу є неподільна річ, просила, зокрема, визнати право власності на автомобіль за відповідачем, за яким він зареєстрований, а їй сплатити грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на цю річ.
2. Суд першої інстанції позов задовольнив: визнав автомобіль спільним майном подружжя; припинив їхнє право спільної сумісної власності на цей об`єкт і виділив його у власність відповідача; стягнув з останнього на користь позивачки грошову компенсацію у розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля.
3. Апеляційний суд у межах предмета оскарження відмовив у задоволенні позову в частині вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, виділення його відповідачеві у власність і стягнення з нього на користь позивачки грошової компенсації. Вважав, що поділ автомобіля є неможливим без згоди відповідача на викуп у позивачки її частки у спільному майні подружжя та без внесення ним на депозитний рахунок суду відповідної суми.
4. Позивачка подала касаційну скаргу через те, що апеляційний суд не врахував висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про можливість стягнення з відповідача компенсації за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ без внесення відповідачем відповідної суми на депозитний рахунок суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження і передав справу для продовження розгляду до Великої Палати. Вважав за необхідне відступити від давнішого висновку Верховного Суду України, за змістом якого, коли позивач (один із подружжя) просить стягнути з відповідача (іншого із подружжя) компенсацію за належну позивачеві у праві спільної сумісної власності частку, останній погоджується на отримання цієї компенсації, а відповідач має внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.
5. Велика Палата Верховного Суду мала, зокрема, відповісти на питання про те, чи має відповідач внести на депозитний рахунок суду суму компенсації, яку з нього хоче стягнути позивачка за належну їй частку у праві спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ. Вирішила, що не має.
(2) Короткий зміст позовної заяви
6. 26 жовтня 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, у якому просила:
6.1. Визнати спільним майном подружжя автомобіль марки "Toyota Venza" (рік випуску - 2011, колір - чорний, тип - загальний легковий універсал - В, об`єм двигуна - 2700 м куб., номер шасі (кузова) - НОМЕР_1, номерний знак - НОМЕР_2 ; далі - автомобіль), зареєстрований за відповідачем відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
6.2. Припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль.
6.3. Визнати за відповідачем право власності на автомобіль.
6.4. Стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя - 1/2 ринкової вартості автомобіля у сумі 292 231,50 грн, а також стягнути 3 342,71 грн судових витрат.
7. Мотивувала позов так:
7.1. Із 23 липня 2005 року позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. З жовтня 2019 року сторони припинили спільне проживання. Позивачка ініціювала у суді розірвання шлюбу. Разом із нею залишилися проживати двоє неповнолітніх дітей.
7.2. За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя придбало автомобіль, вартість якого до звернення до суду складала 584 463,00 грн. Цю вартість підтверджує звіт про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складений Товарною біржею "Правобережна товарна біржа". Домовленості про укладення договору про поділ спільної сумісної власності подружжя не досягло.
7.3. На підставі частин першої та другої статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) суд має присудити неподільну річ відповідачеві, а позивачці на підставі частини другої статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - грошову компенсацію вартості її частки у праві спільної сумісної власності на це майно.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. 22 березня 2021 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська ухвалив рішення, згідно з яким "позов про розподіл спільного майна подружжя" задовольнив: визнав спільним майном подружжя автомобіль; припинив право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль і виділив його у власність відповідачеві; стягнув з останнього на користь позивачки 292 231,50 грн грошової компенсації у розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля та 3 342,71 грн судового збору. Мотивував рішення так:
8.1. Зареєстрований за відповідачем автомобіль подружжя придбало за спільні кошти під час шлюбу. Тому цей транспортний засіб є об`єктом спільної сумісної власності позивачки та відповідача.
8.2. Автомобілем користується відповідач. Щоби поділити це майно, треба виділити його відповідачеві "з визнанням за ним права власності на цей автомобіль" і стягнути на користь позивачки 1/2 ринкової вартості автомобіля. Одержати таку компенсацію позивачка погодилася (цей підхід узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованим у постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16).
(4) Короткий зміст апеляційної скарги та постанови суду апеляційної інстанції
9. 6 травня 2021 року відповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Вказав, що не погоджується з цим рішенням. Просив його скасувати у частині задоволення вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль і про стягнення з відповідача грошової компенсації та відмовити у позові в частині цих вимог. Але також висловився проти виділення йому автомобіля у власність.
10. 21 липня 2021 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував у частині припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, виділення автомобіля у власність відповідача та стягнення з останнього на користь позивачки 292 231,50 грн грошової компенсації за її частку у спільній сумісній власності на автомобіль; у задоволенні вказаних вимог відмовив. Мотивував постанову так:
10.1. Рішення суду першої інстанції треба переглянути лише у частині вимог про "припинення права на частку у спільному майні" подружжя та про стягнення грошової компенсації, оскільки апеляційна скарга стосується тільки цих вимог.
10.2. Позивачка не довела фінансову спроможність відповідача для сплати 292 231,50 грн грошової компенсації. У справі відсутні об`єктивні дані про дохід відповідача.
10.3. Задоволення позову у вказаній частині призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), бо відповідач не дав згоду викупити у позивачки її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя та виплатити їй компенсацію за цю частку. Відсутність коштів зумовить примусове виконання рішення суду шляхом продажу автомобіля.
10.4. Примушування відповідача до викупу у позивачки її частки у спільному майні подружжя є порушенням його прав, оскільки законодавство не передбачає набуття права власності у примусовому порядку.
10.5. Виплата позивачці компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар, суперечить вимогам статті 319 ЦК України, принципу пропорційності та порушує баланс приватних інтересів (близький за змістом висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц).
(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. 19 серпня 2021 року позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Стверджувала про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просила скасувати постанову апеляційного суду і залишити у силі рішення суду першої інстанції у частині, у якій його скасував апеляційний суд.
(6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
12. 7 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження через те, що апеляційний суд не врахував висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункти 1 і 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
13. 6 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так:
13.1. З метою дотримання балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 щодо застосування приписів частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України про обов`язковість надання одним із подружжя згоди на отримання компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на майно, та обов`язковість внесення іншим із подружжя на депозитний рахунок суду відповідної суми у справах, у яких позивач заявляє про стягнення з відповідача компенсації за належну позивачеві у праві спільної сумісної власності частку.
13.1.1. За обставинами тієї справи один із подружжя, який подав позов про поділ спільного майна, погодився на присудження на його користь грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на нерухомість, тоді як інший із подружжя (відповідач) на сплату компенсації не погодився, і гроші на депозитний рахунок суду не вніс. Верховний Суд України вказав, що у разі, коли один із подружжя на підставі частини п`ятої статті 71 СК України попередньо не вніс відповідну суму на депозитний рахунок суду, а речі не можна реально поділити між сторонами відповідно до їх часток, треба визнати ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишити майно у спільній частковій власності (близький за змістом висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15).
13.1.2. Визначений у частині четвертій СК України принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України, треба застосовувати до правовідносин, які виникають у разі звернення одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права власності іншого з подружжя (відповідача) на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. З метою гарантування виплати компенсації вартості частки, на яку позивач просить припинити право власності відповідача, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Такий підхід відповідає засадам справедливості, розумності та добросовісності (стаття 7 СК України), бо відповідач надає згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.
13.1.3. Якщо позивач просить припинити не право власності відповідача на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації, а своє право на частку у цьому майні та стягнути компенсацію з відповідача, то на ці правовідносини поширюються, зокрема, положення частини другої статті 364 ЦК України. Відповідний припис передбачає, що співвласник, частку якого у майні не можна виділити в натурі, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
13.1.4. Заявляючи вимогу про припинення права власності на частку у праві спільної власності, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, як правило, не згоден її виплачувати, що і є суттю спору. Тому відповідач не має наміру вносити відповідні кошти на депозитний рахунок суду. Залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того із подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею надалі. Тоді як інший із подружжя, як правило, не має такої можливості, хоча залишається співвласником.
13.1.5. Частина п`ята статті 71 СК України не встановлює вимогу про обов`язкове внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на майно й отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
13.1.6. Подібні за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
14.1. Суд апеляційної інстанції у постанові не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16. Згідно з тим висновком придбаний у період шлюбу автомобіль відповідно до статей 60, 61, 70, 71 СК України є спільним майном подружжя, яке підлягає поділу; оскільки він є у користуванні відповідача, то суди правомірно присудили стягнути з відповідача 1/2 вартості цього об`єкта як компенсацію за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ.
14.2. Під час розгляду справи відповідач не оскаржив ринкову вартість автомобіля, клопотання про призначення судової експертизи не заявив.
14.3. Апеляційний суд не звернув увагу на акт виконаних робіт № 50715-А від 12 січня 2021 року, у якому перераховані ремонтні роботи та запчастини до автомобіля на загальну суму 75 146,00 грн. Цей акт підтверджує фінансову спроможність відповідача та факт користування ним автомобілем. Тому висновок суду апеляційної інстанції про фінансову неспроможність відповідача та про надмірність для нього тягаря зі сплати на користь позивачки компенсації є помилковим.
(2) Позиція відповідача
15. 20 вересня 2021 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Просить суд залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Мотивував так:
15.1. Висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, є нерелевантним до обставин справи № 209/3085/20, бо стосувався інших правовідносин.
15.2. За оціненою вартістю автомобіль продати неможливо. Автомобілем користується позивачка, а не відповідач. Останній не виявив бажання отримати автомобіль у власність і не вніс 1/2 його вартості на депозитний рахунок суду.
15.3. На утриманні відповідача є двоє неповнолітніх дітей, яких він забезпечує матеріально та бере участь у їхньому вихованні.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у касаційному суді
16. Позивачка оскаржила постанову апеляційного суду, який переглядав рішення суду першої інстанції тільки у частині задоволення вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, виділення автомобіля у власність відповідачеві та про стягнення з останнього грошової компенсації. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження з двох підстав, які зазначила позивачка у касаційній скарзі: (1) апеляційний суд застосував норми матеріального права, не врахувавши висновок щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); (2) апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
18. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає постанову апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
(2) Оцінка аргументів сторін і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи має відповідач внести на депозитний рахунок суду суму компенсації, яку з нього хоче стягнути позивачка за належну їй частку у праві спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ?
19. Позивачка хотіла поділити майно подружжя так, щоби виділити відповідачеві у власність автомобіль, яким він користується, а їй виплатити компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на цю неподільну річ - 1/2 ринкової вартості останньої. Суд першої інстанції так і зробив.
20. Апеляційний суд вважав, що оскільки відповідач не дав згоди на викуп у позивачки її частки у праві спільної сумісної власності подружжя та неспроможний сплатити їй грошову компенсацію за цю частку, то примушування до викупу та виплати компенсації порушуватиме права відповідача і становитиме для нього надмірний тягар.Із цим висновком суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду не погоджується. У спорі, в якому особа просить суд припинити її (а не відповідача) право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, немає необхідності в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, а також у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду.
21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)).
22. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
23. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).
24. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
25. Позивачка звернулася до суду з метою поділу неподільної речі - автомобіля, що перебуває у спільній сумісній власності, бо набутий за час перебування у шлюбі з відповідачем. Єдиним варіантом вирішення такого спору бачила відмову від її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль і отримання від відповідача грошової компенсації за цю частку. Спору про поділ іншого автомобіля - "Skoda Oktavia" - у сторін немає, бо відповідач ним користується на підставі довіреності. Позивачка вказала про це у відповіді на відзив на позовну заяву від 30 грудня 2020 року (а. с. 108 - 110) та під час судового засідання 22 березня 2021 року (а. с.140; файл 20210322-100403; час: 00:07:40 - 00:08:50). Відповідач не заперечував. Відомості про наявність у сторін інших спорів щодо поділу набутого у шлюбі спільного сумісного майна відсутні. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає можливим ефективний захист прав позивачки у межах цієї справи.
26. За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
27. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
28. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
29. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).
30. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).
31. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
32. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
33. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
34. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
35. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
36. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).
37. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
38. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
38.1. Сторони з 23 липня 2005 року до 2 січня 2021 року перебували у зареєстрованому шлюбі та мають двох неповнолітніх дітей, які проживають разом із позивачкою.
38.2. До жовтня 2019 року вони жили однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом працювали, отримували доходи та заощаджували гроші, зокрема для придбання автомобіля.
38.3. 10 січня 2019 року сторони придбали автомобіль і зареєстрували за відповідачем, який цим майном користується. Згідно зі звітом про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу вартість автомобіля становить 584 463,00 грн.
39. Метою позивачки є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є неподільна річ - автомобіль. Суди обох інстанцій, хоч і зробили протилежні висновки щодо суті позову, правильно вважали, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль.
40. Крім того, суд першої інстанції задовольнив вимогу про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, а апеляційний суд у задоволенні цієї вимоги відмовив. Оскільки річ є неподільною, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на це майно. Унаслідок виділення останнього у власність відповідачеві і такого стягнення право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту. Тому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні цієї вимоги, хоч і з інших мотивів.
41. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни).
42. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
43. Позивачка не претендує на те, щоби автомобіль залишити собі, припинивши право відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоби отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача.
44. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
45. Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
46. Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним аргумент позивачки про безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції акта виконаних робіт № 50715-А від 12 січня 2021 року, що нібито засвідчує платоспроможність відповідача. Така платоспроможність не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини.
47. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження"). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.
48. Тому хибним є висновок апеляційного суду про те, що стягнення на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар, суперечитиме принципу пропорційності та порушуватиме баланс приватних інтересів. За обставин цієї справи дисбаланс останніх виник якраз унаслідок того, що апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог про виділення автомобіля у власність відповідача та стягнення з останнього на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на це майно.
49. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що таке стягнення призведе до порушення права відповідача на мирне володіння його майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), зокрема внаслідок нібито примусового набуття права власності на автомобіль і відсутності згоди на виплату компенсації позивачці. Відповідач є власником цієї речі як такої, яку він придбав разом із позивачкою у шлюбі, тобто у спільну сумісну власність. Тому не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоби врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі.