Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
місто Київ
справа № 560/1432/17
провадження № 61-15403св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року, ухвалене суддею Сидоренко З. С., та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складіКовальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила здійснити виділ в натурі часток із майна, що є у спільній частковій власності, відповідно до варіанта № 2 висновку судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертиз від 31 травня 2018 року № Е-01/18 розподілу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за цією ж адресою, стягнути компенсацію в розмірі 5 288, 00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 20 лютого 1982 року вона та відповідач уклали шлюб, який розірвано рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 13 червня 2017 року. В період шлюбу вони набули у власність житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0, 1245 га, що розташована за цією ж адресою. Право власності на 1/2 частку у праві на зазначене майно визнано за нею на підставі ухвали Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року та рішення цього суду від 27 липня 2017 року.
ОСОБА_1 зазначала, що вона має право на надання їй у користування частини житлового будинку та земельної ділянки в натурі, яка відповідає належній їй 1/2 частці у праві власності на це майно.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 06 листопада 2020 року Дубровицький районний суд Рівненської області позов задовольнив.
Суд виділив ОСОБА_1 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи від 31 травня 2018 року № Е-01/18поділу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі як першому співвласнику - частину І (синій колір на мал. 2) з житлового будинку, до якої входять приміщення: 1 - коридор, площею 8, 8 кв. м; 2 - кухня, площею 10, 1 кв. м; 3 - ванна, площею 2, 2 кв. м; 4 - котельня, площею 2, 9 кв. м; 8 - передпокій, площею 21, 6 кв. м, а також надвірні будівлі і споруди: ганок (І), навіс (Б), погріб (Пг/Б), 0, 49 % сараю (В), убиральня (Г), в/колонка (Е), 1/2 огорожі № 2, 1/2 огорожі № 3, доріжка (ІІ). Частка позивача становить 48, 40 %.
Виділив ОСОБА_2 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи від 31 травня 2018 року № Е-01/18 поділу спірного житлового будинку в натурі як другому співвласнику - частину ІІ (зелений колір на мал. 2) з житлового будинку, до якої входять приміщення: 5 - житловою площею 15, 8 кв. м;
6 - житловою площею 15, 9 кв. м; 7 - житловою площею 21, 2 кв. м, а також надвірні будівлі та споруди: 0, 51 % сараю (В), сарай (Д), сарай (д), вигрібна яма (Є), 1/2 огорожі № 1; 1/2 огорожі № 2, 1/2 огорожі № 3, ворота № 4. Частка відповідача становить 51, 6 %.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частини спільного майна у розмірі 5 288, 00 грн.
Виділив ОСОБА_1 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи поділу земельної ділянки в натурі як власнику І-ї частини (блакитний колір на мал. 5), яка має геометричні розміри по периметру (у метрах): 29, 65 - 22, 00 - 9, 09 - 16, 60 - 5, 20 - щодо сараю і навісу - 5, 30 - 8, 23 - 6, 83 - 3, 00 - щодо будинку - 7, 22 - 2, 15 - 48, 87 , площею 622, 5 кв. м.
Виділив ОСОБА_2 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи поділу земельної ділянки в натурі як власнику ІІ-ї частини (зелений колір на мал. 5), яка має геометричні розміри по периметру (у метрах): 29, 19 - 4, 85 - 13, 84 - 7, 22 - щодо будинку - 3, 00 - 6, 83 - 8, 23 - 5, 30 - щодо навісу і сараю - 5, 20 - 16, 60 - 9, 09, площею 622, 6 кв. м.
Виділив ОСОБА_2 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи поділу земельної ділянки як власнику ІІ-ї частини (заштрихований колір на мал. 5) право земельного сервітуту на заштриховані частини земельної ділянки шириною 1 м для обслуговування житлового будинку і сараю (В).
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником 1/2 частки у праві на будинковолодіння та земельної ділянки, тому має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Такий виділ нерухомого майна є технічно можливим без втрати його цільового призначення із незначним відхиленням від розмірів ідеальних часток співвласників. Виділ частки позивача із спірного житлового будинкуза варіантом № 2 висновку експертизиє максимально наближеним до ідеальних часток сторін, забезпечує потрібну ізоляцію сторін, передбачає незначний обсяг ремонтно-будівельних робіт з перепланування та переобладнання приміщень житлового будинку, а також забезпечить розумний баланс інтересів сторін як співвласників.
Постановою від 20 липня 2021 року Рівненський апеляційний суд змінив рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року.
Після третього абзацу резолютивної частини апеляційний суд доповнив рішення четвертим абзацом такого змісту: «Для виділу часток у окремі ізольовані приміщення відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва для здійснення перепланування житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 із врахуванням варіанта № 2 висновку судового експерта від 31 травня 2018 року № Е01/18 потрібно провести такі роботи:
- позивачу ОСОБА_1 у житловому будинку (літ. А-1 згідно з технічним паспортом БТІ) замурувати дверний проріз між приміщеннями 5 та 8, 7 та 8; влаштувати дверний проріз між приміщеннями 5 та 6;
- відповідачу ОСОБА_2 у житловому будинку (літ. А-1 згідно з технічним паспортом БТІ) замість віконного прорізу влаштувати вхідний дверний проріз до приміщення 5;
- сторонам справи у житловому будинку (літ. А-1 згідно з технічним паспортом БТІ) кожному у виділеній йому частині розвести інженерні мережі;
- відповідачу ОСОБА_2 у надвірній будівлі сараю (літера В згідно з технічним паспортом) на відстані 4, 18 м від лівої торцевої стіни цієї будівлі (дивитись зі сторони будинку) влаштувати перегородку, яка ділить приміщення цієї будівлі у поперечному напрямку в співвідношенні 0, 49 та 0, 51 від довжини будівлі в 8, 54 м (0, 49 * 8, 54 = 4, 18 м)».
Відповідно, абзаци четвертий, п`ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев`ятий, десятий, одинадцятий, дванадцятий, тринадцятий вважатимуться абзацами п`ятим, шостим, сьомим, восьмим, дев`ятим, десятим, одинадцятим, дванадцятим, тринадцятим, чотирнадцятим.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивована тим, що поділ спірного будинку можливий лише за умов виконання певних робіт із переобладнання та перепланування будинку, про що зазначено у висновку експертизи. Резолютивна частина судового рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання. У ній зокрема мають бути зазначені конкретні дії, які сторони повинні вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 14 вересня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року та постанову Рівненської області від 20 липня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правовий висновок, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 569/10421/17 (провадження № 61-17364св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 570/5726/14-ц (провадження № 61-10912св20);
- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили висновок експерта, складений на замовлення відповідача;
- застосований судами першої та апеляційної інстанцій висновок експерта Ведько Ю. В. викликає сумнів у його правильності, оскільки суперечить матеріалам справи, а конкретизований висновок експерта Фурсовича М. О. є неправдивим;
- суд апеляційної інстанції не вирішив клопотання сторони відповідача про виклик судового експерта Фурсовича М. О. та відкладення апеляційного розгляду;
- суди першої та апеляційної інстанцій здійснили поділ земельної ділянки без технічної документації на зазначену ділянку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 жовтня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень. Ухвалою від 18 січня 2022 року Верховний Суд залишив без задоволення клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки у праві на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та на земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується ухвалами Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 грудня 2016 року, рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2017 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 серпня 2017 року.
Право, застосоване судом
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.
Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ (виділ частки) будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.