Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
місто Київ
справа № 456/3018/16-ц
провадження № 61-15321св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідачі за зустрічним позовом: державний реєстратор у Стрийському районі Стрийської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Бораковська Оксана Ярославівна,
третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року, ухвалене суддею Шрамком Р. Т., та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2016 року звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути перешкоди у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 й розташований на земельній ділянці, площею 0, 25 га, зобов`язати ОСОБА_2 надати ключі від вхідних дверей будинку та виселити його з цього будинку, стягнути з ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000, 00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13 травня 2016 року, укладеного між ним та його тіткою ОСОБА_4 (далі - договір дарування).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У липні 2016 року в спірний будинок вселився ОСОБА_2 та постійно проживає в ньому.
Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою звільнити житловий будинок, проте відповідач добровільно відмовляється залишити будинок, чинить перешкоди у користуванні будинком, не впускає в будинок, не віддає ключів від вхідних дверей та розпоряджається ним одноособово на свій розсуд, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права як власника будинку.
Стислий виклад заперечень відповідача
Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 у лютому 2017 року звернувся із зустрічним позовом,в якому просив визнати недійсними свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно від 25 січня 2016 року, договір дарування від 13 травня 2016 року та застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом скасування реєстрації права власності на житловий будинок та приведення до відповідного стану інформації про державну реєстрацію будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що будинковолодіння в АДРЕСА_1 належало ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10 жовтня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого заповіла йому все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона матиме право за законом. Після смерті ОСОБА_4 він подав заяву про прийняття спадщини.
ОСОБА_2 зазначав, що ОСОБА_4 потребувала медичного і матеріального забезпечення, психологічної підтримки та єдиними людьми, які її підтримували були християни - сповідники Другого Здійсненого ОСОБА_5 на землю. За життя подружжя ОСОБА_6 не визнавали ОСОБА_1 та його родину з релігійних переконань.
Весною 2016 року стан здоров`я ОСОБА_4 погіршився, порушилися фізіологічні процеси в організмі та почали проявлятися інші хворобливі явища через похилий вік і смерть чоловіка, у зв`язку із цим виникла потреба у її догляді й сторонній допомозі, а також вона періодично не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, воля її в таких випадках взагалі була відсутня.
13 травня 2016 року ОСОБА_1 запросив до тяжко хворої ОСОБА_4 приватного нотаріуса, який посвідчив оспорюваний договір дарування.
ОСОБА_2 вважав, що цей правочин вчинений ОСОБА_4 під впливом помилки, обману та насильства, оскільки після укладення договору дарування ОСОБА_4 продовжувала користуватися будинковолодінням на таких умовах, як і користувалася до вчинення правочину, постійно проживала у спірному будинку, сплачувала за споживання електроенергії, а також отримувала субсидію, іншого житла не мала.
Позивач за зустрічним позовом звертав увагу на те, що ОСОБА_4 жодного разу не говорила йому чи іншим особам, що вона підписувала договір дарування та подарувала своє будинковолодіння. На переконання ОСОБА_2 , оспорюваний договір був складений раніше, а ОСОБА_4 запропонували тільки поставити свій підпис на документі, зміст якого вона не читала та він не був роз`яснений нотаріусом, тому наявні підстави для визнання правочину недійсним.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Третя особа ОСОБА_3 у квітні 2019 року звернулася із позовом, в якому просила визнати недійсними свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно від 25 січня 2016 року, договір дарування від 13 травня 2016 року та застосувати наслідки недійсності правочинів.
Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала порушенням її спадкових прав. Зазначала, що вона є сестрою ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому є спадкоємцем другої черги за законом. Спірне будинковолодіння належало ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності. Його дружина ОСОБА_4 не зверталася з заявою про прийняття спадщини, тому дарування усього будинковолодіння є незаконним.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 02 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, Стрийський міськрайонний суд Львівської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, площею 0, 25 га, зобов`язав ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей зазначеного будинку, виселив ОСОБА_2 зі спірного житлового будинку.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 2 000, 00 грн.
В іншій частині вимог позову ОСОБА_1 відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_7 відмовив.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовується тим, що спірне будинковолодіння належало ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності. ОСОБА_2 та ОСОБА_7 не надали доказів на підтвердження вчинення правочину під впливом помилки, обману чи насильства, тому немає підстав для визнання договору дарування недійсним. ОСОБА_1 як власник будинковолодіння має право на усунення перешкод у користуванні власністю, які чиняться йому ОСОБА_2
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 13 вересня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 , справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 та у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17 (провадження № 61-971св18), від 19 січня 2021 року у справі № 754/15344/18 (провадження № 61-12804св20), щодо оцінки обставин, за наявності яких існують підстави вважати, що правочин вчинено внаслідок помилки;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили певні докази, зокрема, пояснення допитаних свідків, які засвідчили, що спірний будинок, який також використовувався для ОСОБА_8 , не був переданий обдарованому, дарувальник до своєї смерті продовжувала проживати у спірному житловому приміщенні;
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення про інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, - Святої Вселенської Дитинства Божого Непорочного Агнця Філадельфійську Христову Церкву (далі - Церква ), до якої належало подружжя ОСОБА_6 , які у спірному житловому будинку відправляли ОСОБА_8 , брали участь у церковних літургіях, де знаходиться церковна атрибутика, як то: пристіл до Служби Божої , плащаниця, дзвінки, церковний прапор, образи католицьких Святих;
- суд першої інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів, зокрема довідки Грабовецької сільської ради від 07 вересня 2016 року щодо проживання ОСОБА_1 у спірному будинку, яка суперечить довідці цієї ж сільської ради від 12 травня 2016 року, відповідно до якої дарувальник проживала у житловому приміщенні одна;
- суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про долучення матеріалів інвентаризаційної справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у лютому 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 21 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок, серії НОМЕР_1 , від 22 вересня 2000 року, виданого Конюхівською сільською радою Стрийського району Львівської області, ОСОБА_12 належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .
Зазначений будинок ОСОБА_4 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 27 жовтня 1966 року.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 липня 2014 року встановлено факт належності ОСОБА_4 свідоцтва від 28 вересня 2000 року, складеного і виданого ОСОБА_12 , зареєстрованого Стрийським МБТІ та записаного у реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 89.
25 січня 2016 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , індексний номер 52001955.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 квітня 2016 року земельна ділянка на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625383000:02:001:0022, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належить до комунальної власності.
Чоловік ОСОБА_4 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та згідно з довідкою Грабовецької сільської ради від 12 травня 2016 року № 664 ОСОБА_4 , 1923 року народження, проживала одна за адресою: АДРЕСА_1 .
Також суди встановили, що 10 жовтня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона матиме за законом право, заповіла ОСОБА_2
13 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, площею 0, 2500 га. Згідно з пунктом 13 договору право власності виникає у обдарованого з моменту прийняття дарунка та державної реєстрації.
13 травня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на спірне нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Грабовецькою сільською радою Стрийського району Львівської області, від 04 серпня 2016 року, актовий запис № 40.
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть та довідкою про причину смерті причинами смерті ОСОБА_4 були кардіосклероз та ішемічна хвороба серця.
У довідці Стрийської центральної районної лікарні від 23 лютого 2017 року № 192 зазначено, що ОСОБА_4 на диспансерному обліку у лікаря-психіатра не перебувала.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів та з`ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка, ? неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.