Постанова
Іменем України
15 липня 2022 року
м. Київ
справа № 757/62406/17
провадження № 61-15241св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «РАДА 7»,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду
м. Києва від 12 березня 2020 року в складі судді: Писанця В. А., та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «РАДА 7» (далі - ТОВ «РАДА 7») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Первісний позов мотивований тим, що 15 вересня 2011 року між ТОВ «РАДА 7» та ОСОБА_1 було укладено договір «Про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, надання комунальних послуг».
Згідно з розрахунком заборгованості відповідач за період від 01 червня 2016 року до 31 грудня 2016 року включно утворив суму заборгованості за утримання будинку, прибудинкової території та за послуги з утримання служби консьєржів, яка складається з інфляційних втрат - 2 292,29 грн, 3% річних - 739,58 грн та основної частини боргу в сумі 24 258,59 грн, яка утворилася внаслідок несплати відповідачем грошових коштів за надані в період від 01 червня 2016 року до
30 квітня 2018 року житлово-комунальні послуги у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1
ТОВ «РАДА 7», урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просило стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі:
24 258,59 грн - основного боргу,
2 292,29 грн - інфляційних втрат,
739,58 грн - 3% річних
1 762,00 грн судового збору.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до ТОВ «РАДА 7» про визнання недійсним договору.
Зустрічний позов мотивований тим, що ТОВ «РАДА-7» було укладено оспорюваний договір всупереч вимогам частин 1, 2 статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також посилалась на те, що умови п. п. 3.3.15, 3.14.18 цього Договору та додатку №3 до нього про оплату консьєржів є такими, що суперечать частині 2 статті 26 цього Закону.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір «Про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, надання комунальних послуг» від 15 вересня 2011 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня
2020 року, первісний позов ТОВ «РАДА 7» задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «РАДА 7» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 27 290,47 грн та судовий збір в сумі 1762,00 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання вносити передбачену договором плату за послуги не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконує свої обов`язки щодо оплати житлово-комунальних послуг, то за період з 01 червня 2016 року по 30 квітня 2018 року утворилась заборгованість, яка станом на 09 серпня 2018 року складається з інфляційних втрат - 2 292,29 грн, 3% річних - 739,58 грн та основної суми боргу - 24 258,59 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.
ОСОБА_1 належним чином не виконує свої обов`язки щодо оплати житлово-комунальних послуг, що нею не заперечувалось, а лише оспорювався обсяг, якість та ціна надання таких послуг згідно договору. Помилковим є твердження ОСОБА_1 щодо того, що ТОВ «Рада 7» має статус балансоутримувача, оскільки воно є виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової території, що стверджується тим, що 30 вересня 2008 року розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації № 1221 було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, де, зокрема, закріплено передачу будинку від забудовника ПАТ «Позняки-жил-Буд» експлуатаційній організації ТОВ «Рада 7». Умова договору, передбачена пунктом 3.4.18., стосовно обов`язку сплати щомісяця до 20 числа плати за послуги з утримання консьєржів, спростовує доводи ОСОБА_1 щодо порушення її прав споживача, з огляду на норму пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка передбачає право виконавця пропонувати при укладенні договору ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги третьої групи, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 15 вересня 2011 року між відповідачем та ТОВ «РАДА 7» укладено договір б/н «Про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, надання комунальних послуг». Згідно з договором боржник взяв на себе зобов`язання вносити передбачену договором плату за послуги не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Зобов`язання, передбачене зазначеним положенням договору, не виконуються боржником належним чином, що вбачалось з остаточного розрахунку. Так як ОСОБА_1 належним чином не виконує свої обов`язки щодо оплати житлово-комунальних послуг, що не заперечується апелянтом, а лише оспорюється обсяг, якість та ціна надання таких послуг відповідно до договору, то колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вважав необхідним задоволення первісного позову та залишення без задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що частиною другою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»дозволено включати у договір про надання житлово-комунальних послуг умов про надання будь-яких інших послуг, що не є житлово-комунальними відповідно до законодавства.
Суди не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від
05 грудня у справі № 755/20668/15-ц про те, що послуга консьєржів не є житлово-комунальною послугою, тому норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не поширюються на правовідносини з надання такої послуги.
Суди взагалі не розглянули спір в частині підвищення ТОВ «Рада 7» ціни послуги консьєржів в односторонньому порядку в порушення норм ЦК України та умов договору, тому незаконно задовольнили позовні вимоги про стягнення плати за послуги консьєржів понад передбачену договором ціну, трьох відсотків річних на цю суму та інфляційних нарахувань.
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «РАДА 7» на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суть скарги зведена до того, що послуга консьєржів не відноситься до житлово-комунальних послуг. Частиною другою статті 26 Закону № 1875-ІV, на яку посилається касатор як на підставу своїх доводів щодо неможливості включення в договір на надання житлово-комунальних послуг правовідносини сторін стосовно надання додаткових видів послуг, зокрема послуг контрольно-пропускного режиму, забороняє лише вводити для споживачів послуг додаткові види оплати послуг, тобто плату понад тарифи, встановлені органами місцевого самоврядування, тому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі судові рішення.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 755/20668/15-ц).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири
АДРЕСА_1 .
Житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує цей будинок, є ТОВ «Рада 7».
15 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «РАДА 7» укладено договір б/н «Про управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, надання комунальних послуг».
Згідно договору від 15 вересня 2011 року ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання вносити передбачену договором плату за послуги не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
У пункті 3.4.18 договору від 15 вересня 2011 року передбачено, що з фактичного моменту надання послуг щомісяця до 20 числа сплачувати на рахунок підприємства плату за послуги з утримання служби консьєржів.
ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої обов`язки щодо оплати житлово-комунальних послуг, тому за період від 01 червня 2016 року до 30 квітня 2018 року утворилася заборгованість, яка станом на 09 серпня 2018 року складалась з інфляційних втрат - 2 292,29 грн, 3% річних - 739,58 грн та основної суми боргу - 24 258,59 грн.
Позиція Верховного Суду
Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).