Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 202/939/18
провадження № 61-21298св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
треті особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа Банк», підписану адвокатом Васюхіною Катериною Євгенівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в складі колегії суддів Деркач Н. М., Свистунової О. В., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 20 000 дол. США зі сплатою 12,85 % річних на строк до 01 лютого 2022 року.У подальшому ліміт заборгованості збільшено до 40 400 дол. США зі сплатою 13,5 % річних. У рахунок забезпечення належного виконання боржником взятих на себе зобов?язань сторони того ж дня уклали іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (місті Дніпрі). Позивач зазначав, що боржник узяті на себе зобов?язання за кредитним договором не виконав, у зв?язку з чим виникла заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 105 718,64 доларів США, в рахунок погашення якої банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки. Залучаючи ОСОБА_2 як співвідповідача в справі, банк послався на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 квітня 2013 року в справі № 0417/16557/2012, яким предмет іпотеки визнано спільною сумісною власністю подружжя та поділено між ним у рівних частках.
ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1 і) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 лютого 2007 року шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб?єктом оціночної діяльності, у розмірі 460 772 грн.
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», про визнання договору іпотеки недійсним.
Зустрічний позов мотивувала тим, що квартира, яка є предметом іпотеки, є спільним сумісним майном подружжя та в ній проживає їх донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Уважає, що оскільки на час укладення договору іпотеки, предметом якого є квартира, право користування якою мала малолітня дитина, то на укладення такого правочину необхідний був дозвіл органу опіки та піклування, який сторонами оспорюваного правочину не отримувався. Крім того зазначала, що вона не надавала згоду на розпорядження спільним майном подружжя шляхом укладення договору іпотеки.
Посилаючись на те, що при укладенні договору іпотеки порушено її права, а також права та інтереси дитини на користування житлом, просила суд ухвалити рішення, якимвизнати недійсним іпотечний договір від 02 лютого 2007 року, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 липня 2019 року позовні вимоги АТ «Укрсоцбанк» задоволено:врахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 лютого 2007 року, яка станом на 06 вересня 2017 року складала 105 718,64 дол. США, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 і шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб?єктом оціночної діяльності, у розмірі 460 772 грн; у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки боржник ОСОБА_4 порушив умови кредитного договору та допустив виникнення заборгованості з повернення кредитних коштів, то вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 за висновком суду є безпідставними, оскільки зловживання батьками своїми правами законних представників дитини шляхом реєстрації її місця проживання в квартирі після укладення договору іпотеки не може бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки.
Суд першої інстанції також надав оцінку заяві банку щодо застосування наслідків пропуску ОСОБА_2 позовної давності, встановивши факт пропущення позивачкою за зустрічним позовом строку на звернення до суду за захистом порушеного права, проте в задоволенні зустрічного позову відмовив саме в зв`язку з його безпідставністю.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника АТ «Укрсоцбанк» -АТ «Альфа-Банк».
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни або скасування відсутні. При цьому апеляційний суд зазначив, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняють дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов?язань, тому не можуть бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності. Колегія суддів також зазначила, що ОСОБА_4 до апеляційної скарги не додав жодних доказів щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув увагу, що враховуючи тимчасові обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії вказаного Закону не підлягає виконанню та не зазначив у судовому рішенні, що воно не підлягає виконанню в цій частині;
вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним;
погодившись з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту порушення оспорюваним правочином прав та інтересів дитини, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору іпотеки, посилалася також на інші підстави для задоволення позову, зокрема, вказуючи на ненадання нею нотаріально посвідченої згоди як співвласника майнана передання його в іпотеку;
указаним доводам як суд першої інстанції, так і апеляційний суд належної правової оцінки не надали, що свідчить про неповноту встановлення усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено: визнано недійсним іпотечний договір №68 від 02 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк»тапосвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Хомич О. М.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 надавала згоду виключно на отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, однак доказів щодо надання ОСОБА_2 згоди на передання банкув іпотеку квартири, яка є їх спільною сумісною власністю, матеріали справи не містять. З посиланням на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), апеляційний суд зазначив, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном; укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. Заяву банку про застосування наслідків спливу позовної давності апеляційний суд відхилив, зазначивши, що про існування договору іпотеки позивачка дізналася лише у 2017 році під час виконання рішення суду про поділ майнаподружжя, а тому перебіг позовної давності за вимогами ОСОБА_2 розпочався в 2017 році, а позов нею подано 31 липня 2018 року, тобто в межах позовної давності. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, що виключає можливість задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів зробила висновок про відсутність підстав для задоволення первісного позову.
Аргументи учасників справи
10 січня 2022 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просило її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного - відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не виконав указівки Верховного Суду в цій справі, викладені в постанові від 30 червня 2021 року, а саме не надав належної оцінки доказам, на які ОСОБА_2 посилалася як на підставу задоволення зустрічного позову. Зазначає, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (іпотечного застереження). Вказує, що ОСОБА_2 не довела відсутності в неї іншого житла та факт використання спірної квартири як постійного місця проживання.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 31 травня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з посиланням на те, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі № 464/8589/15-ц, від 18 грудня 2019 року провадження № 61-42676св18, від 15 січня 2020 року провадження № 61-47421св18, від 29 серпня 2018 року в справі № 755/5691/16-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 2004 року ОСОБА_1 набув правовласності на квартиру АДРЕСА_1 .
01 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
02 лютого 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/32-7, відповідно до умов якого банк надав у тимчасове користуванняпозичальникана умовах забезпечення повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США в межах максимального ліміту заборгованості зі сплатою 12,85 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 01 лютого 2022 року.
У пункті 1.2 договору вказано, що кредит надається позичальнику на споживчі цілі.
11 липня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/32-7 від 02 лютого 2007 року, за умовами якої максимальний ліміт заборгованості встановлений у розмірі 40 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних.