П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2022 року
м. Київ
Справа № 800/186/17 (П/9901/338/18)
Провадження № 11-41зва22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Золотнікова О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача Бойченюк І. В.,
представник Вищої ради правосуддя Ізвєков К. В.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року в адміністративній справі № 800/186/17 (П/9901/338/18) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання незаконними й скасування рішень та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. 04 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив:
- визнати незаконним і скасувати рішення ВРП від 25 квітня 2017 року № 988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади»;
- скасувати ухвалу ВРП від 23 травня 2017 року № 1223/0/15-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване рішення порушує його право на працю як на посаді судді Верховного Суду України, так і позбавляє права на зайняття відповідних посад у майбутньому. Крім того, рішення ВРП від 25 квітня 2017 року № 988/0/15-17 суттєво обмежує права позивача на пенсійне забезпечення, оскільки обмежує право на отримання заробленої власною працею пенсії, яку б він міг отримувати у випадку відставки. На думку позивача, установлення для осіб як представників органів судової влади в порядку люстрації заборони обіймати певні посади в органах державної влади пов`язується із самим лише фактом зайняття ними у визначений Законом України від 16 вересня 2014 року№ 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) час посад члена Вищої ради юстиції, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника. При цьому застосовується підхід колективної відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без доведення індивідуальної вини кожного її члена. Оскільки ухвала ВРП від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Верховного Суду України постановлена на підставі оскаржуваного рішення відповідача, то у випадку задоволення позовних вимог про скасування рішення ВРП від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 ухвала також підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів
3. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 травня 2017 року відкрив провадження в цій справі.
4. До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_1 цим судом не було закінчено.
5. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддя якого ухвалою від 09 січня 2018 року прийняв цю справу до провадження.
6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 18 вересня 2018 року позов задовольнив: визнав незаконним і скасував рішення ВРП від 25 квітня 2017 року № 988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади»; скасував ухвалу ВРП від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку.
7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, незважаючи на те, що перебування судді ОСОБА_1 на посаді члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, та неподання ним заяви, передбаченої частиною першою статті 4 цього Закону, є підставою застосування щодо нього передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII заборони, дійшов висновку про несвоєчасність, непропорційність та необґрунтованість рішення ВРП від 25 квітня 2017 року № 988/0/15-17 та прийнятої на його підставі ухвали ВРП від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17, у зв`язку із чим скасував зазначені рішення та ухвалу.
8. При цьому суд першої інстанції керувався тим, що:
- оскаржуване рішення ВРП прийнято з порушенням передбаченого законом строку, оскільки відповідно до положень частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону;
- ВРП розглянула заяву позивача про відставку від 11 липня 2016 року лише 23 травня 2017 року, тобто з порушенням місячного строку, передбаченого частиною третьою статті 116 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», унаслідок чого несвоєчасно прийняла ухвалу від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17;
- відповідач порушив конституційне право позивача на відставку, збереження звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку, а також право на пенсійне забезпечення та довічне грошове утримання судді;
- ВРП порушила принцип пропорційності, оскільки в цьому випадку втручання у права особистості (звільнення позивача на підставі порушення вимог щодо несумісності) не виправдовують мети люстраційного процесу, «рівноваги не було досягнуто». Позивач мав намір самостійно відсторонитися від здійснення державної влади, що вже було б результатом, на який спрямована люстраційна процедура. Люстрація може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб`єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації;
- за наявності у ВРП відомостей про те, що суддя ОСОБА_1 виявив бажання добровільно звільнитися з посади, його звільнення за критерієм, що має більш негативні наслідки, а саме у зв`язку зі здійсненням заходів з люстрації щодо посади, яку він обіймав, а не усунення від посади на підставі заявленого добровільного наміру, є непропорційним, оскільки не відповідає меті, яка полягає в установленні справедливого балансу між захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого.
9. Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 січня 2019 року апеляційні скарги Міністерства юстиції України та ВРП задовольнила, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року скасувала та ухвалила нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
10. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про застосовність до позивача заборони, передбаченої Законом № 1682-VII, через його перебування на посаді члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України понад рік, а також у зв`язку з неподанням ним заяви про застосування до нього заборони, визначеної частинами третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо нього. Однак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ВРП, приймаючи рішення від 25 квітня 2017 року № 988/0/15-17 та ухвалу від 23 травня 2017 року № 1223/0/15-17, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності.
11. Судове рішення мотивоване тим, що:
- неподання позивачем заяви, визначеної частиною першою статті 4 Закону № 1682-VII, є підставою для застосування до нього заборони, визначеної частиною третьою статті 1 цього Закону, оскільки така законодавча норма є імперативною;
- підстави для вирішення питання про визнання порушень ОСОБА_1 вимог щодо несумісності і, як наслідок, звільнення його з посади судді виникли раніше, ніж позивач виявив бажання звільнитись у відставку. Тому Вища рада юстиції правомірно відклала розгляд його заяви від 11 липня 2016 року до розгляду відповідних звернень Міністерства юстиції України, що узгоджується з пунктом 53 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого її рішенням від 30 липня 2015 року № 355/0/15-15;
- право на відставку може бути використане суддею, якщо до подання такої заяви ним не допущено дій, які зумовлюють прийняття компетентними органами рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав. Це зумовлено тим, що за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді (частина п`ята статті 109 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та не зберігається у разі звільнення з інших підстав. Відтак твердження суду першої інстанції щодо порушення ВРП конституційного права позивача на відставку не відповідає обставинам справи та не узгоджується з положеннями Конституції та законів України;
- з аналізу змісту Закону № 1682-VII та Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) убачається, що їх основною метою є проведення в Україні процедури очищення влади насамперед задля відновлення довіри громадян до влади, у тому числі й підвищення авторитету судової влади. Одним із заходів відновлення такої довіри законодавець визначив припинення повноважень членів Вищої ради юстиції (крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Позивач як член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України підпадав під зазначені заходи в силу членства в такому органі у визначений Законом № 1682-VII проміжок часу. Відтак порушень ВРП принципу пропорційності під час звільнення ОСОБА_1 за Законом № 1682-VII немає, а мета обмеження прав позивача є легітимною;
- у цій справі обмежено право позивача обіймати посаду судді, що в контексті практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Проте втручання в таке право здійснено на підставі законодавчо встановленої вимоги і з метою захисту прав і свобод інших осіб, а саме відновлення довіри громадян до влади та суддівського корпусу, тобто з дотриманням положень пункту 2 статті 8 Конвенції;
- обмеження права позивача обіймати посаду судді здійснено відповідно до вимог Закону № 1682-VII, конституційність положень якого станом на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не спростована Конституційним Судом України. Той факт, що Закон № 1682-VII перебуває (з 20 листопада 2014 року до теперішнього часу) на розгляді в Конституційному Суді України на предмет визнання його положень неконституційними, не може бути використаний при розгляді цієї справи для самостійної оцінки судом указаних положень на предмет можливості їх застосування в силу того, наскільки ці правові норми відповідають Основному Закону, адже таку оцінку можна надати лише після постановлення Конституційним Судом України відповідного рішення;
- для дотримання принципу пропорційності застосоване обмеження прав, що передбачене нормативно-правовим актом і переслідує легітимну мету, має бути співмірним з такою метою, що виражається у співвідношенні між результатом, який досягається за допомогою відповідного обмеження права, та шкодою, яка може бути завдана. Згідно з преамбулою Закону № 1682-VII цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні. Для досягнення зазначеної мети Законом № 1682-VII запроваджується проведення процедури перевірки осіб, які є суб`єктами перевірки на відповідність визначеним законопроектом критеріям, з метою вирішення питання щодо можливості їх подальшого перебування на відповідній посаді. Відтак мета застосування Закону № 1682-VII для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а таке застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини;
- особа, яка має статус судді, повинна підтримувати високі стандарти поведінки в будь-якій діяльності. Передусім це виявляється в неухильному дотриманні вимог законодавства, зокрема тих обов`язків та обмежень, які покладаються на суддю. Відтак неподання позивачем заяви, визначеної частиною першою статті 4 Закону № 1682-VII, суперечило пункту 4.2 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної і соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, та статтям 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року.
Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
12. 14 жовтня 2021 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Самсін проти України» (заява № 38977/19), яке набуло статусу остаточного 28 лютого 2022 року. З рішення ЄСПЛ у справі «Самсін проти України» слідує, що ОСОБА_1 подав до Суду заяву № 38977/19, у якій скаржився на те, що його звільнення з посади судді Верховного Суду України та заходи, застосовані до нього відповідно до Закону № 1682-VII, порушили його права за статтею 8 Конвенції. Крім того, заявник скаржився й за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції на піддання його дискримінації vis-a-vis осіб, які не обіймали високі посади під час президентства пана В. Януковича , та vis-a-vis іншого судді (С.), який перебував в аналогічній із заявником ситуації, але його заяву про відставку задовольнили. Заявник вимагав 200 152 євро на відшкодування матеріальної шкоди. Ця вимога була обчислена як сума грошового утримання суддів, які звільнилися у відставку, яку заявник міг отримати за період з травня 2017 року (коли припинив отримувати заробітну плату судді) до грудня 2017 року, коли почав отримувати пенсію за віком, а також після останньої дати - різниця між пенсією за віком і пенсією судді, на яку, на його думку, заявник мав би право, якби йому дозволили звільнитися у відставку. Заявник також вимагав 10 000 євро на відшкодування моральної шкоди.
13. У пунктах 38, 39 рішення у справі «Самсін проти України» ЄСПЛ звернув увагу на те, що Уряд не висловив заперечень щодо прийнятності цієї заяви з огляду на провадження, яке триває у Конституційному Суді України (див. пункт 23), і тому Суд не має розглядати це питання. Однак Суд зауважив, що відповідно до загальнодоступної інформації провадження стосовно розгляду питання конституційності положень Закону № 1682-VII, яке розпочалося у 2015 році та обговорене в рішенні у справі від 17 жовтня 2019 року «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та 4 інші, пункти 60-70, 177-196), досі триває.
Щодо застосовності статті 8 Конвенції Суд вже встановив у згаданому рішенні у справі «Полях та інші проти України» (пункти 208-211), що застосування заходів, передбачених Законом № 1682-VII, становило втручання у право на повагу до приватного життя у зв`язку з поєднанням таких факторів: заявників звільнили з державної служби і вони одразу втратили всі свої винагороди; до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років та імена заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що ймовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією.
14. ЄСПЛ у пункті 51 рішення у справі «Самсін проти України» підкреслив, що з огляду на свої висновки щодо застосовності статті 8 Конвенції та зазначені далі умовиводи Суд не вбачає підстав для перегляду цих висновків у цій справі. Щодо твердження заявника про те, що втручання не відповідало законодавству, оскільки Вища рада юстиції не могла відкладати розгляд його заяви про відставку і мусила розглянути її перед розглядом звернення Міністерства юстиції України за Законом № 1682-VII, це питання у будь-якому випадку стосується насамперед питання, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві (див. згадане рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 269 та mutatis mutandis, рішення від 06 березня 2018 року у справі «Чумак проти України», заява № 44529/09, пункт 48).
15. У зв`язку із цим Суд зауважив, що в згаданому рішенні у справі «Полях та інші проти України» (пункти 296-298) він встановив порушення статті 8 Конвенції, вважаючи, що застосування до заявників суворих заходів, передбачених Законом № 1682-VII, не ґрунтувалося на індивідуалізованій оцінці їхньої поведінки, були відсутні як вагомі причини для такого підходу, так і достатньо вузьке розроблення цих заходів для вирішення «нагальної суспільної потреби», яку мав би переслідувати цей Закон (пункт 52 рішення у справі «Самсін проти України»).
16. У пунктах 53, 54 рішення у справі «Самсін проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд не переконаний аргументом Уряду про те, що справу заявника слід відрізняти від згаданої справи «Полях та інші проти України», оскільки здійсненню індивідуальної оцінки ролі та поведінки заявника перешкодило неподання ним заяви про незастосування до нього Закону № 1682-VII (див. пункт 49). Згідно з оцінкою Великої Палати Верховного Суду таке неподання становило серйозне порушення обов`язків заявника як судді Верховного Суду України і виправдовувало його звільнення. У згаданому рішенні у справі «Полях та інші проти України» (пункти 309-315) Суд уже розглядав справу заявника, якого звільнили у зв`язку з поданням ним заяви про незастосування до нього Закону № 1682-VII із чотириденним запізненням. У пункті 314 цього рішення було зазначено таке. Суть відповідної заяви полягала в тому, що посадова особа повідомляла, чи застосовувалися до неї обмежувальні заходи, передбачені Законом № 1682-VII. Проте у цій справі ніколи не робилося припущення про існування невідомих фактів у кар`єрі четвертого заявника, які могли б бути виявлені в його заяві. У цьому розумінні у цій справі обов`язок подати заяву відрізнявся від ситуацій, коли такий обов`язок мав на меті викриття певних потенційно прихованих фактів, таких як таємна співпраця зі службами безпеки колишніх тоталітарних режимів (як було, наприклад, з польською люстраційною системою, дослідженою у багатьох рішеннях, у тому числі в рішеннях у справах «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland) [заява № 38184/03, від 24 квітня 2007 року], «Бобек проти Польщі» (Bobek v. Poland) [заява № 68761/01, від 17 липня 2007 року] та «Лубоч проти Польщі» (Luboch v. Poland) [заява № 37469/05, від 15 січня 2008 року]).
17. Як наслідок, у пункті 55 рішення у справі «Самсін проти України» ЄСПЛ дійшов висновку про те, що ці міркування також є застосовними у цій справі. Інформація про входження заявника до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у 2010-2014 роках була загальнодоступною. Органи державної влади безсумнівно знали про цей факт і зазначали про нього у своїх рішеннях (див. пункти 11-13). Відповідні рішення національних судів та інформація в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», свідчать, що підставою для звільнення заявника стало не лише неподання ним заяви, а й робота в Комісії у 2010-2014 роках (див. пункти 17, 22 та 24).
18. Стосовно аргументу про те, що неподання заявником заяви про незастосування до нього положень Закону № 1682-VII не дозволило органам державної влади оцінити його особисту роль у відповідний період і продемонструвало недотримання ним закону та обов`язків судді, що було несумісним з його посадою судді найвищої судової інстанції, Суд має лише зауважити, що ключовий аспект аргументів заявника у Вищій раді юстиції (згодом - ВРП) та національних судах полягав у тому, що мета усунення осіб, імовірно пов`язаних з негативними подіями під час правління колишнього Президента України, вже була досягнута завдяки впровадженню Закону № 1188-VII, і він виявив бажання, щоб йому дозволили звільнитися у відставку зі своєї посади у Верховному Суді України (пункт 56 рішення у справі «Самсін проти України»).
19. Відповідно до пункту 57 рішення у справі «Самсін проти України» Суд не вбачає переконливих аргументів, які б свідчили, що, навіть припустивши законність переслідуваних цілей, ці цілі не могли бути досягнуті шляхом задоволення заяви заявника про відставку за конкретних обставин його справи (зокрема, з огляду на заходи, які вже були застосовані до заявника відповідно до Закону № 1188-VII) і за відсутності доказів вчинення заявником конкретних відомих проступків. Венеціанська комісія також критикувала ці особливості законодавчого механізму, передбаченого Законом № 1682-VII (див. пункт 36).
20. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що за конкретних обставин цієї справи застосування до заявника заходів, передбачених Законом № 1682-VII, не було необхідним у демократичному суспільстві (пункт 58 рішення у справі «Самсін проти України»).
21. Суд постановив, що:
- було порушено статтю 8 Конвенції;
- немає необхідності розглядати скаргу за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції;
- у частині відшкодування матеріальної шкоди внаслідок установленого порушення питання справедливої сатисфакції не готове до вирішення, а тому Суд відклав розгляд цього питання; закликав Уряд і заявника упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, надати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти; відклав подальший розгляд цього питання та делегував Голові палати повноваження вирішити його за необхідності;
- упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 5 000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, як відшкодування моральної шкоди; 1 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, як компенсація судових та інших витрат; із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Суд відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у зв`язку з моральною шкодою, а також судовими та іншими витратами.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог
22. 21 березня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України, а саме у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
23. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення, позивач послався на рішення ЄСПЛ у справі «Самсін проти України» (заява № 38977/19), ухвалене 14 жовтня 2021 року.
24. На думку заявника, висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 14 жовтня 2021 року у справі «Самсін проти України» (заява № 38977/19), свідчать про те, що передбачені Законом № 1682-VII заборони були застосовані до нього неправомірно, а відтак не існувало підстав ані для звільнення його з посади судді Верховного Суду України, ані для відмови йому в реалізації права на відставку. Отже, висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/19 про правомірність застосування до ОСОБА_1 люстраційних заборон, правомірність звільнення його з посади судді Верховного Суду України та правомірність позиції ВРП про залишення без розгляду заяви про відставку є помилковими і такими, що суперечать позиції ЄСПЛ, а тому заявник просить ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.