Постанова
іменем України
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 465/852/18
провадження № 51-5835 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Сеник В.Г.,
захисника Федитника В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Яворського С.М. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12016140080002950 від 19 серпня 2016 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Франківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діянні складу вказаного кримінального правопорушення.
Згідно з вироком ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачувалась у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, а саме у вчиненні незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, за наступних обставин.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року в справі № 465/3127/15-ц задоволено заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову та накладено арешт на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та паркомісця НОМЕР_1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_9 та належать на праві власності відповідачу ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
В подальшому 18 січня 2016 року, 20 січня 2016 року та 22 січня 2016 року ОСОБА_1 уклала нотаріально посвідчені договори дарування та договір купівлі-продажу, на підставі яких відчужила квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7, АДРЕСА_8 та паркомісця НОМЕР_1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_9 , щодо яких діяв арешт, накладений ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі прокурор Яворський С.М., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор посилається на помилковість висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом кримінальної відповідальності за відчуження арештованого майна, оскільки на момент укладення договорів купівлі-продажу та дарування щодо майна, на яке рішенням суду було накладено арешт, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про обтяження цього майна. При цьому прокурор вказує, що ухвала про накладення арешту на момент відчуження набрала законної сили та обмежувала права ОСОБА_1 щодо арештованого майна, а не відображення відомостей про арешт у відповідному державному реєстрі не свідчить про відсутність таких обмежень і не надає права особі вільно розпоряджатися арештованим майном.
Крім того, прокурор зазначає, що апеляційний суд, залишаючи виправдувальний вирок місцевого суду без зміни, з-поміж іншого вказав на законність відчуження ОСОБА_1 арештованого майна. Однак, на переконання сторони обвинувачення, такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, оскільки накладення арешту на майно полягає в обмеженні його власника у свободі вільно розпоряджатись таким майном, а тому дії ОСОБА_1 , направлені на відчуження арештованого майна, є явно протиправними.
Одночасно прокурор не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що, оскільки арештоване майно за рішенням суду не було ввірено або передано на зберігання власниці, та останню суд не повідомляв про заборону безпосередніх дій щодо цього майна, а також не попереджав про відповідальність за такі діяння, то в діях ОСОБА_1 , яка відчужила арештоване майно, не вбачається складу інкримінованого їй злочину. Разом з тим прокурор стверджує, що апеляційним судом було неправильно трактовано норму кримінального закону, оскільки диспозицією ч. 1 ст. 388 КК України визначено, що арештоване майно є окремим предметом даного злочину, при цьому зазначена норма не передбачає вимоги про здійснення опису арештованого майна та передачу його на зберігання власнику, а сам злочин може бути вчинений загальним суб`єктом, що, в свою чергу, підтверджує позицію сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.
На зазначену касаційну скаргу захисник Федитник В.М. подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів прокурора, просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу сторони обвинувачення - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Сеник В.Г. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Захисник Федитник В.М. заперечував щодо задоволення поданої касаційної скарги, просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.