Постанова
Іменем України
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 204/4341/17
провадження № 61-4389св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Касьян Олександр Вікторович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування позову посилався на те, що 02 червня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно з умовами якого він передав у власність відповідача 214 329,00 грн, які той повинен був повернути до 01 липня 2015 року, проте на порушення умов договору відповідач свої обов`язки не виконав, позику не повернув.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 02 червня 2015 року в розмірі 308 362,12 грн, з яких: 214 329,00 грн - борг за договором позики, 22 548,59 грн - три відсотки річних, 71 484,53 грн - інфляційні втрати.
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
На обґрунтування позову посилався на те, що оспорюваний договір позики є недійсним з підстав його фіктивності. Фіктивний договір позики від 02 червня 2015 року був укладений за наполяганням ОСОБА_1 для отримання згоди його дружини на укладення іншого правочину щодо відчуження будівлі дитячого садка та земельної ділянки на користь юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель-Веста» (далі - ТОВ «Готель-Веста»), представником якої є ОСОБА_2 , як гарантія оплати ТОВ «Готель-Веста» узгодженої вартості будівлі та земельної ділянки.
Тобто сторони погодилися підписати договір позики, заздалегідь знаючи, що цей правочин виконуватися не буде і є лише гарантією оплати іншого правочину та тих обставин, що грошові кошти за договором позики від 02 червня 2015 року ОСОБА_2 від ОСОБА_1 фактично не отримав.
З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір позики від 02 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з причин його фіктивності.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт передачі позивачем грошових коштів у розмірі 214 329,00 грн відповідачу. Оскільки позивач не довів факту передачі грошових коштів, то договір позики від 02 червня 2015 року є неукладеним.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що договір позики від 02 червня 2015 року є неукладеним, оскільки не виконана одна з істотних умов договору, а саме передача грошових коштів. Оскільки у сторін не виникло будь-яких зобов`язань за виконанням цього договору, то і підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 214 329,00 грн, три відсотки річних у розмірі 22 530,97 грн, інфляційні втрати в сумі 71 484,53 грн, а всього 308 344,50 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що в договорі позики від 02 червня 2015 року зазначено про те, що факт передачі коштів відбувся, а письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не доведено фіктивність договору позики від 02 червня 2015 року та умислу ОСОБА_1 на укладення саме фіктивного правочину.
Факт виконання умов договору позикодавцем та передачі позичених коштів ОСОБА_2 підтверджуються наданими письмовими доказами, яким надана належна правова оцінка. На викладене місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив та дійшов помилкового висновку, що оспорюваний договір є неукладеним, оскільки грошові кошти за ним не передавались.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У березні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Касьян О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що необхідно відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки факт підписання сторонами тексту договору позики, навіть при зазначенні в ньому про отримання позичальником суми позики, не є беззаперечним свідченням укладення такого договору позики, якщо є інші вагомі докази, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником.
Суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав правової оцінки поясненням сторін у суді першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які зафіксовані технічними засобами аудіозапису, змісту нотаріальних бланків, на яких складені договори позики та міни від 02 червня 2015 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 червня 2015 року.
Отже, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки доводам відповідача щодо безгрошовості договору позики, не усунув суперечності у поясненнях відповідача шляхом їх перевірки іншими доказами, на які вказував відповідач, що унеможливило встановлення фактичних обставин на предмет того, чи насправді відповідач отримав грошові кошти в позику від позивача.
Судове рішення оскаржується з підстав необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, недослідження зібраних у справі доказів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Касьян О. В., на підставі пунктів 2, 4 частини другої статті 389Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 02 червня 2015 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено письмовий договір позики, який посвідчений державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим № 1329, за умовами якого ОСОБА_1 при укладенні цього договору передав у власність позичальникові ОСОБА_2 строком до 01 липня 2015 року, а позичальник прийняв грошові кошти у розмірі 214 329,00 грн (т. 1, а. с. 197).
Відповідно до пункту 4 зазначеного договору, позичальник може повертати позикодавцеві позичену ним суму частинами, а позикодавець зобов`язаний приймати від позичальника грошову суму частинами.
Згідно з пунктом 5 договору позики від 02 червня 2015 рокуу разі, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Після виконання позичальником свого зобов`язання позикодавець повинен передати йому примірник цього договору; наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору вважатиметься простроченням виконання позичальником свого зобов`язання (пункт 6 договору позики).
У пункті 11 договору позики від 02 червня 2015 рокузазначено, що цей договір вважається укладеним з моменту передачі позикодавцем грошей позичальникові.
Позичальник стверджує, що гроші позичаються ним для власних потреб (пункт 13 зазначеного договору).
Відповідачем не надано доказів повернення позивачу боргу за договором позики від 02 червня 2015 року.
Щодо вирішення вимоги про стягнення заборгованості за договором позики
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження
№ 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.