Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 463/1294/19
провадження № 61-18105св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
треті особи, які не заявлять самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Надія Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2020 року у складі судді Гирич С. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Савуляка Р. В., Приколоти Т. І.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У 2019 році ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), треті особи, які не заявлять самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. (далі - приватний нотаріус), про визнання договору іпотеки недійсним та зобов`язання вчинити дії.
Позов обґрунтований тим, що 31 березня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», укладений договір № 015-2008-964, згідно з яким банк зобов`язався надати кошти у розмірі 100 000,00 дол. США.
На забезпечення виконання зобов`язань 31 березня 2008 року між ОСОБА_3 та банком укладенодоговір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом від 31 березня 2008 року № 2167.
У цій квартирі, крім ОСОБА_3 зареєстровані малолітні діти, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є спільними дітьми ОСОБА_3 та позивача.
Предметом іпотеки є майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності. На момент укладення договору іпотеки ОСОБА_3 не був власником майна, переданого в іпотеку, оскільки момент набуття права власності не настав у зв`язку з непроведенням державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Державна реєстрація майна передує вчиненню будь-яких правочинівз таким майном, зокрема передачу такого майна в іпотеку.
ОСОБА_3 виконав свої грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу, сплатив вартість квартири, встановлену договором, вчинив дії на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об`єкт нерухомого майна. Проте право власності на об`єкт в останнього не виникло, у зв`язку з непроведенням державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Отже, договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований за реєстровим № 2171-2172, суперечить вимогам статті 5 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), оскільки іпотекодавець на момент укладення договору не набув права власності на квартиру, що є предметом іпотеки.
Право, яке існувало у ОСОБА_3 на момент укладення договору, це майнове право на об`єкт нерухомості, тому не могло бути предметом іпотеки. Отже, договір є недійсним, оскільки суперечить Закону.
Позивач не пропустила позовну давність, оскільки її перебіг щодо захисту інтересів малолітньої дитини ОСОБА_2 починається з дня досягнення нею повноліття.
Просила визнати договір іпотеки від 31 березня 2008 року, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований за реєстровим № 2171-2172, недійсним, та зобов`язати приватного нотаріуса зняти заборону відчуження квартири за адресою АДРЕСА_2 , виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження цієї квартири іпотекою.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, у позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом іпотеки в оспорюваному правочині є квартира, придбана ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2008 року, право власності на яку зареєстровано за ним, тому договір іпотеки від 31 березня 2007 року за формою і змістом відповідає вимогам законодавства, підстави для визнання його недійсним немає.
Оскільки спірний іпотечний договір відповідає вимогам закону, немає підстав для зняття заборони відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек запису про її обтяження іпотекою.
Суди застосували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 756/6041/15-ц, провадження № 61-4706св18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , направила поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, провадження № 61-26396св18, об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17, Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2018 року у справі № 463/2744/17 встановлено, що предметом іпотеки може бути лише майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності. Вказаним рішенням відмовлено у позові ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки у зв'язку з пропуском ним позовної давності, проте встановлено неправомірність оспорюваного правочину.
Суд першої інстанції неправомірно відхилив її доводи щодо преюдиційності вказаного факту.
Суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення таких доводів.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, провадження № 61-26396св18, викладено висновок, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17, викладено висновок, що увипадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Оспорюваний договір іпотеки порушує права малолітнього ОСОБА_2 .
Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, провадження № 61-11933св18.
Отже дитина має право користуватися нерухомим майном батьків саме з моменту її народження або з моменту набуття права власності на нерухоме майно одним із батьків (батьками) незалежно від того, чи зареєстрована дитина у житлі батьків.
ОСОБА_3 не був власником майна, переданого в іпотеку, на момент укладення договору.
У постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13 викладено висновок, що державна реєстрація майна має передувати вчиненню будь-яких правочинів з таким майном. На момент укладення договору іпотеки майнові права не входили до переліку об`єктів, які могли виступати предметом іпотеки.
Суд першої інстанції безпідставно прийняв докази відповідача без поновлення пропущеного строку на їх подання.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, провадження № 61-26396св18, об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17, Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Судувід 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 31 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», укладений договір № 015-2008-964, згідно з яким банк зобов`язався надати позичальнику кошти у розмірі 100 000,00 дол. США.
На забезпечення виконання зобов`язань сторони 31 березня 2008 року уклали між ОСОБА_3 та банком укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом, відповідно до якого позивач передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом від 31 березня 2008 року № 2167 та зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 31 березня 2008 року, реєстраційний номер 22657447.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору є визнання договору іпотеки, який уклав чоловік позивачки, недійсним, а також зобов`язання приватного нотаріуса зняти заборону відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження квартири іпотекою.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має правов порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).
Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору (частина п`ята статті 5 Закону в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої, третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Аналізуючи частину третю статті 215 ЦК України можна дійти висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню статті 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.
Недійсність - це така ознака правочину, який його сторони мали намір укласти чи уклали, яка має бути притаманна цьому юридичному факту на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент його вчинення не існували, це не може бути підставою для рішення суду про визнання його недійсним. Так само позивач у справі повинен мати право на позов у матеріальному сенсі на момент вчинення правочину.
Позивач, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 31 березня 2008 року між ОСОБА_3 та банком, посилалася на те, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_3 не був власником майна, переданого в іпотеку, оскільки момент набуття права власності не настав у зв`язку з непроведенням державної реєстрації права власності на квартиру. Крім того, оспорюваний договір іпотеки порушує права дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону, у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.
Згідно з пунктами 6, 9, 10 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, (чинного на час укладення договору іпотеки) державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням. Нотаріуси, які не мають доступу до єдиної комп`ютерної бази даних Реєстру, в день посвідчення правочину надсилають один його примірник реєстратору, який в день отримання примірника вносить відповідний запис до Реєстру.
Датою державної реєстрації правочину вважається дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру правочинів.
Про внесення запису до Державного реєстру правочинів реєстратор видає сторонам правочину або уповноваженим ними особам примірник витягу.
На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ОСОБА_3 та банком 31 березня 2008 року укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом за реєстраційним номером № 2171-2172, відповідно до якого позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом 31 березня 2008 року № 2167 та зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 31 березня 2008 року, реєстраційний номер 22657447, що підтверджується пунктом 1.1 цього договору.