Постанова
Іменем України
28 червня 2022 року
м. Київ
справа № 404/8716/19
провадження № 61-11156св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "АПС-Кіровоград",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АПС-Кіровоград" на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 лютого 2021 року в складі судді Іванової Н. Ю. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року в складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АПС-Кіровоград" (далі -
ТОВ "АПС-Кіровоград") про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом, зобов`язання прийняти рішення по заяві.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 11 жовтня 2016 року працювала у ТОВ "АПС-Кіровоград" на посаді старшого диспетчера.
За приписом Кропивницького міського військового комісаріату
від 21 червня 2019 року ОСОБА_1 з 25 червня 2019 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу, укладеним
25 червня 2019 року з Міністерством оборони України строком на 3 роки.
ОСОБА_1 24 червня 2019 року особисто повідомила директора
ТОВ "АПС-Кіровоград" про проходження військової служби за контрактом та про гарантії на збереження за нею робочого місця, про що подала відповідну заяву, проте така заява залишена без належного реагування.
За вказаних обставин позивач рекомендованим листом надіслала роботодавцю відповідну заяву від 24 червня 2019 року, якою просила увільнити її від виконання посадових обов`язків на час проходження військової служби в особливий період зі збереженням посади та середньої заробітної плати, а також копію контракту. Проте відповідач за наслідками розгляду зазначеної заяви рішення не прийняв.
При цьому наказом від 26 червня 2019 року ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади старшого диспетчера на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за прогул без поважних причин з 26 червня 2019 року.
ОСОБА_1 вважала, що вказаний наказ є незаконним, а звільнення
з роботи є безпідставним, оскільки його проведено з порушенням трудового законодавства. Оскаржуваний наказ не має вказівки на фактичні обставини, які були підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення, та не має визначення, в чому полягає проступок.
Відповідач порушив порядок застосування дисциплінарного стягнення, визначений статтею 149 КЗпП України, оскільки до застосування стягнення не зажадав від ОСОБА_1 письмових пояснень, не врахував її попередню роботу, яка тривалий час працювала сумлінно та жодного разу не притягувалась до дисциплінарної відповідальності.
Вважає, що вона має право на виплату суми середнього заробітку за
час вимушеного прогулу, розмір якої підлягає обрахунку з 26 червня
2019 року до дня ухвалення рішення судом з розрахунку 261,80 грн середньоденного заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Про оголошене в наказі стягнення відповідач не повідомив позивача під розписку і не вручив їй наказ про звільнення та трудову книжку. Про стягнення, оголошене в наказі від 26 червня 2019 року, та його наявність ОСОБА_1 дізналась лише 23 січня 2020 року, тому місячний строк для звернення до суду у справі про звільнення пропустила з поважної причини.
На підставі викладеного з урахуванням уточнених позовних вимог
ОСОБА_1 просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 26 червня 2019 року № 24, виданий ТОВ "АПС-Кіровоград", про звільнення її із займаної
посади старшого диспетчера відповідно до пункту 4 частини першої
статті 40 КЗпП України з 26 червня 2019 року;
- поновити її на роботі у ТОВ "АПС-Кіровоград" на посаді старшого диспетчера з 26 червня 2019 року;
- стягнути з ТОВ "АПС-Кіровоград" на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати звільнення (26 червня 2019 року)
до дня ухвалення рішення судом з розрахунку середньоденного заробітку 261,80 грн;
- зобов`язати ТОВ "АПС-Кіровоград" прийняти рішення по заяві ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року про увільнення від роботи на період проходження військової служби за контрактом під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, під час дії в державі особливого періоду із збереженням посади та середньої заробітної плати.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 лютого
2021 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до суду.
Позовну заяву задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ "АПС-Кіровоград"
від 26 червня 2019 року № 24 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади старшого диспетчера згідно з пунктом 4 частини першої
статті 40 КЗпП України з 26 червня 2019 року.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого диспетчера
ТОВ "АПС-Кіровоград" з 26 червня 2019 року.
Стягнуто з ТОВ "АПС-Кіровоград" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2019 року до 22 лютого 2021 року у розмірі 91 514,82 грн (з відрахуванням податку на прибуток та інших загальнообов`язкових платежів).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ТОВ "АПС-Кіровоград" у дохід держави судовий збір у розмірі 2 731,14 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач уклала
контракт про проходження військової служби у Збройних Силах
України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України,
тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими
статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частинами третьою і четвертою статті 119 КЗпП України.
Звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до статті 235 КЗпП України
з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду з поважних причин, оскільки вона перебувала на військовій службі,
тому з урахуванням особливостей проходження військової служби була обмежена у вільних діях та у можливостях вчасно скористатися своїм правом на судовий захист порушених прав. Крім того, позивач вважала, що перебуває у трудових відносинах з підприємством, а про існування наказу дізналась 23 січня 2020 року.
При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення по її заяві від 24 червня 2019 року про увільнення від роботи на період проходження військової служби за контрактом під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, під час дії в державі особливого періоду із збереженням посади та середньої заробітної плати, оскільки вважав, що задоволення інших вимог буде достатнім для відновлення порушених прав позивача.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 лютого 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суд мотивована тим, що на позивача
поширюються гарантії, визначені частинами третьою та четвертою
статті 119 КЗпП України. Оскільки в наказі про звільнення позивача не конкретизовано дату вчинення останньою прогулу, наказ про її звільнення не можна вважати законним, тому він підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі. Суд першої інстанції не звернув уваги на зміст наказу та не дав йому оцінки. Дії позивача щодо надіслання відповідачу 24 червня 2019 року заяви про увільнення від виконання обов`язків на час проходження військової служби в особливий період свідчать про добросовісність її дій та про відсутність у неї наміру на вчинення дисциплінарного проступку у вигляді прогулу.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з поважних причин, з викладених
у рішенні підстав. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив
у задоволенні вимоги позивача про зобов`язання ТОВ "АПС-Кіровоград" прийняти рішення по її заяві від 24 червня 2019 року про увільнення від роботи на період проходження військової служби за контрактом із збереженням посади та середньої заробітної плати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 липня 2021 року представник ТОВ "АПС-Кіровоград" - Карашевич В. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 лютого 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 лютого
2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року і закрити провадження у справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "АПС-Кіровоград" на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 лютого 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 640/14146/16-ц, Верховного Суду України
від 13 вересня 2017 року у справі 761/30967/15-ц.
Також касаційна скарга містить посилання на пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України як на підставу оскарження судових рішень, зокрема, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ "АПС-Кіровоград" дотримались загальних правил і порядку звільнення працівника з ініціативи роботодавця та виконали усі вимоги законодавства щодо процедури застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, за яких причини відсутності працівника на роботі у спірні дні можна визнати поважними. Позивач не довела обставин повідомлення відповідача саме 24 червня 2019 року про проходження військової служби за контрактом та про гарантії на збереження за нею робочого місця. ТОВ "АПС-Кіровоград" лише 26 червня 2019 року отримав повідомлення ОСОБА_1 про увільнення від роботи.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з ТОВ "АПС-Кіровоград", працювала старшим диспетчером.
Міністерство оборони України та ОСОБА_1 25 червня 2019 року уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до якого остання взяла на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних Силах України за погодженням сторін строком на 3 роки.
ОСОБА_1 уклала контракт під час дії особливого періоду, на час його укладення існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України, вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період діяльності всіх інституцій України.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1
від 25 червня 2019 року № 144 ОСОБА_1 зарахована в списки особового складу частини та на всі види забезпечення, призначена на посаду курсанта підготовки військовослужбовців військової служби за контрактом та зарахована до навчання на навчальні механізовані роботи спеціальних курсів по підготовці військовослужбовців військової служби за контрактом.
Відповідно до довідки тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу військової частини НОМЕР_1 від 04 липня 2019 року солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_1 з 25 червня 2019 року.
Суди також встановили, що 24 червня 2019 року позивач надіслала на адресу ТОВ "АПС-Кіровоград" заяву про увільнення від виконання обов`язків на час проходження військової служби в особливий період від 24 червня 2019 року, у зв`язку з виїздом до міста Києва, а потім - міста Чернігова,
зі збереженням посади та середньої заробітної плати. Позивачем також надіслано разом із заявою копію припису та копію проїзного документа.
Доповідною запискою інженера-програміста ОСОБА_2 від 24 червня 2019 року, складеною на ім`я директора ТОВ "АПС-Кіровоград" Дрозда Ю. В., доведено до відома, що 24 червня 2019 року диспетчер ОСОБА_1 не вийшла на роботу, яка повинна була з`явитися на зміну о 08.00 год. Зазначено, що до 15.00 год. 24 червня 2019 року позивач не з`явилася на робочому місці, працівник попередньо про свою відсутність нікого не повідомляв, тому на зміну 24 червня 2019 року був викликаний диспетчер ОСОБА_3
24 червня 2019 року був складений акт 1 "Про відсутність працівника на роботі" про те, що 24 червня 2019 року диспетчер ОСОБА_1 не вийшла на роботу о 08.00 год. Причина відсутності працівника цим актом не була встановлена. В акті зазначено, що працівник попередньо нікого не повідомив про свою відсутність, пояснення будуть отримані, коли працівник вийде на роботу.
Крім того 24 червня 2019 року був складений акт 2 "Про відсутність працівника на роботі" про те, що 24 червня 2019 року диспетчер
ОСОБА_1 не вийшла на роботу о 08.00 год. Причина відсутності на час складання акту не була встановлена. При цьому працівник попередньо нікого не повідомляв про свою відсутність. ОСОБА_1 з`явилась на роботу 24 червня 2019 року о 15:14 год. Поважної причини не було нею повідомлено і на прохання надати письмові пояснення працівник відмовилась і покинула офіс. Комісією прийнято рішення звільнити
ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. В день видання наказу про звільнення працівника на домашню поштову адресу позивача направлено копію наказу про звільнення та лист з пропозицією з`явитися за трудовою книжкою та отримання усіх належних їй сум.
26 червня 2019 року на підставі наказу № 24 ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади старшого диспетчера за прогул без поважних причин (згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України) з 26 червня
2019 року. При цьому в наказі від 26 червня 2019 року про звільнення ОСОБА_4 не конкретизовано коли саме мав місце прогул, за який її звільнили.
Суди встановили, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин щодо ознайомлення позивача з вищевказаним наказом.
Відповідно до довідки командира військової частини А1405 від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 з 25 червня 2019 року по теперішній час перебуває на військовій службі у Збройних Силах України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.