ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 925/577/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - Пилипенко Р.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Строй Груп»
на рішення Господарського суду Черкаської області
(суддя - Скиба Г.М.)
від 11.08.2021,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Тарасенко К.В., судді - Іоннікова І.А., Чорногуз М.Г.)
від 24.11.2021,
та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Умань»,
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Тарасенко К.В., судді - Іоннікова І.А., Чорногуз М.Г.)
від 24.11.2021,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Умань»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Строй Груп»
про стягнення 2 250 292,50 грн
В С Т А Н О В И В:
у квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісагро-Умань» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 2 250 292,50 грн, з яких 1 875 292, 50 грн - пеня, 375 000,00 грн - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 02/19 від 11.04.2019, внаслідок чого до нього необхідно застосувати відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій відповідно до п. 12.1 договору, ст. 549 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Нова Строй Груп» на користь ТОВ «Сервісагро-Умань» 923 355,04 грн пені, 375 000,00 грн штрафу, 19 475,32 грн судового збору.
В решті позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.09.2021 заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Нова Строй Груп» на користь ТОВ «Сервісагро-Умань» 24 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 в частині стягнення пені скасовано.
Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ТОВ «Нова Строй Груп» на користь ТОВ «Сервісагро-Умань» пеню в сумі 9 836,07 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 375 000,00 грн штрафу залишено без змін.
12.02.2022 ТОВ «Сервісагро-Умань» подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені та залишити в силі в цій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021.
Підставами для часткового скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17. Посилається на помилковість застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц. Стверджує, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а оскільки представник відповідача, належним чином повідомлений про дату і час судового засідання, у нього не з`явився без об`єктивних причин, суд першої інстанції правомірно прийняв судове рішення за наявними у матеріалах справи документами. Зазначає, що заява про відкладення розгляду справи відповідача суперечить ст. ст. 42, 170, 202 ГПК України, а також, що представник відповідача не був позбавлений можливості звернутись до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності в процесуальний спосіб.
27.05.2022 ТОВ «Нова Строй Груп» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
На виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанції не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: ст. 2, ч. 5 ст. 236 ГПК України без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18; ст. ст. 525, 538, 611 ЦК України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, від 20.12.2018 у справі № 911/105/18; ст. ст. 263-265 ЦК України без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19. Зазначає, що внаслідок прострочення зобов`язання замовника (затримка у виконанні обов`язків з оплати вартості робіт) згідно з договором та графіком фінансування, роботи були завершені лише 31.12.2019. Вважає, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі з`ясував всі обставини справи, не встановив послідовність правовідносин, які виникли між сторонами, зокрема в частині невиконання (неповного виконання) позивачем графіку платежів та не з`ясував вплив прострочення замовником платежів на своєчасність виконання підрядником будівельних робіт за умовами договору № 02/19. Вказує на безпідставність непідписання замовником акту приймання виконаних будівельних робіт на суму 9 234 821, 94 грн та невиконання належним чином своїх зобов`язань за договором, що є предметом спору у справі № 925/109/22 за позовом ТОВ «Нова Строй Груп» до ТОВ «Сервісагро-Умань» про стягнення заборгованості за виконані будівельні роботи. Також зазначає про ненадання належної оцінки електронним доказам виконання робіт, наданим відповідачем до суду в порядку ст. 96 ГПК України, що фактично є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Посилається на постанову Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14, в якій міститься висновок про можливість суду зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до вимог ст. ст. 3, 551 ЦК України, всупереч якому суди попередніх інстанцій стягнули штрафні санкції, які перевищують розмір можливих збитків позивача. Стверджує, що роботи були виконані відповідачем 31.12.2019, а позов подано до суду 27.04.2021, тобто з пропуском позовної давності (більше ніж на 16 місяців). Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.02.2021 у справі № 925/1017/20 позовну заяву ТОВ «Сервісагро-Умань» до ТОВ «Нова Строй Груп» про стягнення штрафних санкцій було залишено без розгляду, що не свідчить про переривання позовної давності з огляду на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287, п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «Нова Строй Груп» та закриття касаційного провадження, порушеного за касаційною скаргою ТОВ «Сервісагро-Умань», з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 11.04.2019 між ТОВ «Сервісагро-Умань» (замовник) та ТОВ «Нова Строй Груп» (виконавець) було укладено договір № 02/19 на влаштування зовнішнього огородження та покрівлі даху з сандвіч-панелей, за умовами якого замовник доручає, а виконавець виконує власними та залученими силами третіх осіб, з власних матеріалів, зовнішнє огородження та покрівлю з сендвіч-панелей, згідно з кошторисною документацією, яка є невід`ємною частиною договору (адреса будівництва: Черкаська обл., Уманський р-н., с. Гродецьке, вул. Софіївська, 1 А).
У п. 2.1 договору сторони узгодили його ціну - 8 357 498,26 грн.
За п. п. 4.1, 4.2 договору виконавець зобов`язується використовувати отримані кошти для виконання робіт та закупівлі матеріалів згідно з умов договору та графіку фінансування. Замовник зобов`язувався виконувати сплати виконавцю згідно з графіку фінансування та після підписання актів приймання -передачі або актів виконаних робіт для відповідного виду робіт.
Відповідно до п. 9.1 договору виконавець приступає до виконання робіт після отримання передплати згідно з графіком фінансування, який є частиною договору.
Між сторонами було підписано додаток № 1 до договору № 02/19 від 11.04.2019, в якому погодили графік фінансування будівництва за договором на суму 8 357 498,26 грн: передплата на матеріали - протягом 7 днів від підписання договору - 6 500 000, 00 грн; передплата на початок робіт - протягом 14 днів від початку робіт - 500 000, 00 грн; передплата на роботи - 30 днів від початку робіт - 500 000, 00 грн; передплата на роботи - 45 днів від початку робіт - 500 000, 00 грн; остаточний розрахунок за монтаж МК - підписання акту - 357 498, 26 грн (а.с. 8, т. 1).
У додатку № 2 до договору № 02/19 від 11.04.2019 кінцевим терміном виконання робіт визначили 31.10.2019.
За п. 4.3 договору замовник має право затримати кінцевий розрахунок за роботи, виконані з недоробками та дефектами, виявленими при прийманні цих робіт, до їх усунення.
Відповідно до п. 12.1 договору при порушенні строку виконання робіт за договором виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від договірної ціни за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 днів додатково стягується штраф у розмірі 5% від суми невиконаних або недовиконаних робіт.
У матеріалах справи міститься платіжне доручення № 438 від 17.04.2019 про перерахування позивачем відповідачу 6 500 000, 00 грн з призначенням платежу: «передплата за матеріали за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019; платіжне доручення № 834 від 20.06.2019 про перерахування позивачем відповідачу 500 000, 00 грн з аналогічним призначенням платежу; платіжне доручення № 1048 від 13.08.2019 з призначенням платежу: «передплата на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019»; платіжне доручення № 1202 від 03.10.2019, за яким позивач перерахував 400 000, 00 грн відповідачу з призначенням платежу «передплата на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019»; платіжне доручення № 741 від 07.04.2020 про перерахування 100 000, 00 грн з призначенням платежу: «передплата на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019»; платіжне доручення № 834 від 16.04.2020 про сплату 100 000,00 грн з призначенням платежу «передплату на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019»; платіжне доручення № 1042 від 21.05.2020 про сплату відповідачу 50 000, 00 грн з призначенням платежу: «передплата на роботи за договором підряду № 02/19 від 11.04.2019» (а.с. 16-22, т. 1).
Також між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, в якому зазначено про перерахування позивачем відповідачу 7 750 000,00 грн (а.с. 10, т. 1).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором № 02/19 від 11.04.2019, чим порушив його умови та вимоги ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, а тому до нього необхідно застосувати відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій. Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій, встановив, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 923 355,04 грн пені та 375 000,00 грн штрафу.
Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу і пені. Однак, взявши до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, та, зазначивши, що сторона може скористатись передбаченим законом правом на подання заяви про застосування позовної давності у суд апеляційної інстанції не тільки у випадку коли її не було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції і вона не з`явилась у судове засідання, а і у випадку коли учасник процесу знав про розгляд справи, проте з об`єктивних причин не зміг прийняти участь у розгляді справи та скористатись своїм правом, як відбулось в цьому випадку (представника відповідача, який належним чином був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, у судове засідання не з`явився з поважних причин), застосував заявлену відповідачем позовну давність при перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Встановивши вказане, керуючись ч. 3 ст. 549, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 9 836,07 грн пені. В частині вирішення позову про стягнення штрафу погодився з місцевим господарським судом про його стягнення у сумі 375 000,00 грн.
Вирішуючи спір, господарські суди обох інстанцій не взяли до уваги наданий відповідачем акт приймання- виконаних робіт, з огляду на те, що він направлявся на адресу позивача: м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б, яка не є юридичною адресою позивача чи адресою розміщення його об`єктів.
Верховний Суд вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Правовідносини, які виникають між сторонами на підставі зобов`язання, безпосередньо складаються із двох частин: 1) обов`язку вчинити певну дію; 2) права вимагати вчинення цієї дії.
Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України). При цьому зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Певними особливостями наділене виконання зобов`язання за двостороннім договором, оскільки передбачає зустрічне виконання.
Правилами зустрічного виконання зобов`язання встановлені ст. 538 ЦК України.
За ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.
Частиною 2 ст. 613 ЦК України встановлено, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Таким чином, виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто, в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій.
З ч. 2 ст. 11 ЦК України вбачається, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір підряду.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).
Договір підряду складається з двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 914/3132/20, у п. 51 постанови Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 911/2320/20).
Частиною 2 ст. 837 ЦК України встановлено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).
З аналізу ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 846 ЦК України вбачається, що підрядник зобов`язаний виконати підрядні роботи за завданням замовника у строк (термін), встановлений у договорі підряду, з урахуванням строків (термінів) виконання окремих етапів робіт, якщо такі визначено у договорі підряду.
Закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц).
Відповідно до ч. 1 ст. 850, ст. 851 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.
Якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв`язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника (ч. 1 ст. 856 ЦК України).
Статті 851 та 856 ЦК України, які визначають для підрядника окремі наслідки невиконання замовником зобов`язань за договором підряду, стосуються виняткових випадків. Однак такими випадками не обмежується прострочення кредитора за договором підряду в розумінні ст. 613 ЦК України, оскільки сторонам в договорі не заборонено передбачити такі умови, які не відповідатимуть випадкам, визначеним ст. ст. 851, 856 ЦК України (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20).
Оскільки договір підряду має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором підряду. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Виконання підрядником своїх зобов`язань за договором (навіть у випадку невиконання зобов`язань замовником) не може свідчити, що він погодився з простроченням попередньої оплати замовником. Виконання робіт без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки підрядник скористався своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 911/105/18, на який посилається відповідач в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
У постанові від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів підряду як зі сторони замовника, так і підрядника, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами підрядного зобов`язання діям на його виконання у їх сукупності.
Застосовуючи до відповідача відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій відповідно до пп. 12.1 договору, ст. 549 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України; не звернули увагу на те, що укладений між сторонами договір є двостороннім і, що виконання однією із сторін свого обов`язку (виконавцем) обумовлюється виконанням другою свого (замовником); не застосували вимог ст. 538 ЦК України про зустрічне виконання зобов`язання, на необхідність чого вказав Верховний Суд у п. 5.2.4 постанови від 20.12.2018 у справі № 911/105/18, на яку ТОВ «Нова Строй Груп» посилається у касаційній скарзі; не встановили яким чином пов`язується строк виконання робіт згідно з умовами укладеного сторонами договору (п. 9.1 договору): з отриманням відповідачем попередньої оплати чи роботи мали виконуватись відповідачем згідно з графіком; не звернули уваги на те, що матеріали справи містять додаток № 1 до договору, в якому погоджено виконання робіт залежно від їх передплат замовником; не встановили чи здійснив замовник всю передплату у сумі 500 000, 00 грн на роботи, які підрядник мав здійснити на 45 день від початку робіт, як було погоджено у додатку № 1 до договору № 02/19 від 11.04.2019 з урахуванням того, що згідно з платіжними дорученнями № 741 від 07.04.2020, № 834 від 16.04.2020 позивач перерахував відповідачу 200 000, 00 грн, а за платіжним дорученням № 1042 від 21.05.2020 - 50 000,00 грн, тобто сплатив 250 000, 00 грн, а не 500 000, 00 грн. Не дали оцінку п. 4.3 договору, відповідно до якого замовник вправі затримати кінцевий розрахунок за роботи, виконані з недоробками чи дефектами (у додатку № 1 до договору сторони зазначили, що остаточний розрахунок за монтаж МК у сумі 357 498,26 грн здійснюється під час підписання акту), а не затримувати передплату у сумі 500 000, 00 грн на роботи, які підрядник мав здійснити на 45 день від початку робіт. Не дослідили чи не відбулось прострочення замовника в розумінні ст. 613 ЦК України, що мало наслідком унеможливлення виконання ТОВ «Нова Строй Груп» робіт за договором та чи скористався останній правом на зупинення виконання своїх обов`язків за договором у зв`язку з простроченням замовника (вказане відповідає висновку, викладеному у п. 25 постанови Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, на який посилається ТОВ «Нова Строй Груп» в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про прострочення підрядником виконання своїх обов`язків та застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій є передчасними, зроблені судами без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/123/17, від 20.12.2018 у справі № 911/105/18, на які ТОВ «Нова Строй Груп» посилається в касаційній скарзі.
Також суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги акт приймання -передачі від 2020 року з огляду на те, що він направлявся на адресу: м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б, яка не є юридичною чи фактичною адресою позивача.
Як вбачається із матеріалів справи, 14.04.2020 підрядник направляв замовнику акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, підсумкову відомість ресурсів на адресу: 20304, м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б і 16.04.2020 ці документи були отримані ОСОБА_1, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 80-81, т. 1).
При цьому, матеріали справи містяться документи, в яких ОСОБА_1, який є менеджером по будівництву ТОВ «Сервісагро-Умань», діяв від імені ТОВ «Сервісагро-Умань» та підписував акти обстеження виконання будівельних робіт (а.с. 12, т. 1).
Отже, господарські суди, в порушення вимог ст. ст. 86, 236 ГПК України, не дослідили чи узгоджували сторони іншу адресу для кореспонденції, ніж юридична адреса позивача, хто отримав документи, які відповідач направляв позивачу на адресу: 20304, м. Умань, пров. Чкалова, 2 Б 14.04.2020 і чи був ОСОБА_1, який отримав вказані документи, про що зазначено в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, уповноважений на їх отримання від імені ТОВ «Сервісагро-Умань».
Також господарськими судами при вирішені спору не враховано такого.
За ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.