ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2022 року
м. Київ
справа № 420/2508/21
провадження № К/9901/39922/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Балан Я.В. від 28 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Осіпова Ю.В., Косцової І.П., Скрипченка В.О. від 06 вересня 2021 року,
УСТАНОВИВ:
Вступ
1. Позивачка є громадянкою України, яка у 2004 році виїхала до Німеччини на постійне місце проживання. До виїзду до Німеччини на постійне місце проживання, позивачка отримувала пенсію. У зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон, позивачці припинено виплату пенсії. У грудні 2020 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії. Відповідач відмовив позивачці у поновленні виплати пенсії. Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії, позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позовну заяву було залишено без розгляду, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.
3. При вирішенні справи, Суду слід дати відповідь на таке питання: чи підлягають застосуванню статті 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009?
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
4. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, залишену без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було залишено без розгляду.
6. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про, зокрема, припинення виплати пенсії.
7. З дня припинення пенсійної виплати особі якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, у розумний строк після припинення пенсійної виплати звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
8. Позивачка повинна була дізнатися про припинення їй виплати пенсії у листопаді 2005 року, однак, з заявою про поновлення пенсійних виплат ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області лише у грудні 2020 року. Тобто, майже через 15 років після припинення виплати пенсії та через 11 років після винесення рішення № 25-рп/2009 Конституційним Судом.
9. Отримання позивачем листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № від 28 грудня 2020 року № 1500-0403-8В/107718 у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення її прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
10. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
11. Оскільки позивачка звернулась до суду з позовом з пропуском встановленого законом строку звернення, а підстави вказані нею у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду визнані судом неповажними, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України. У 2004 році позивачка виїхала з України до Німеччини на постійне місце проживання, у зв`язку із чим їй з листопада 2005 року було припинено виплату пенсії.
14. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про поновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року (з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009).
15. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 28 грудня 2020 року № 1500-0403-8/107718 повідомило позивачку про відмову у поновленні виплати пенсії.
16. Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
17. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З прийняттям рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 із частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання пенсіонера за кордоном.
18. Посилаючись на практику Верховного Суду, позивачка зазначає, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
19. Крім того, скаржниця вказує на те, що у будь якому разі застосовна судом першої інстанції та апеляційним судом позиція стосовно звернення позивачкою з позовною заявою поза межами строків, визначених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та як наслідок, залишення позовної заяви без розгляду, не відповідає обставинам справи адже в будь якому випадку позивачка має право на поновлення нарахування та виплати пенсії в межах строку позовної давності, визначеного чинним законодавством України.
20. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що позивачка звернулась до суду з позовом з пропуском встановленого законом строку, а підстави, вказані нею у заяві про поновлення пропущеного строку, визнані судом неповажними.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права
21. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
22. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
23. Згідно із частиною другою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
24. Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
25. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
26. Статтею 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
27. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
28. Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
29. У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.