Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
місто Київ
справа № 761/2739/20
провадження № 61-16613св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого: Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Громадська організація «Товариство індивідуальних забудовників «Десенка»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Журби С. О., Писаної Т. О, Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Громадська організація «Товариство індивідуальних забудовників «Десенка» (далі - ГО «ТІЗ «Десенка», товариство) у січні 2020 року звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість зі сплати внесків у розмірі 102 500, 00 грн.
Свої позовні вимоги ГО «ТІЗ «Десенка» обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 є членом товариства та взяв на себе зобов`язання з виконання вимог статуту та дотримання фінансової дисципліни.
ОСОБА_1 не виконує взяті на себе грошові зобов`язання зі сплати членських та цільових внесків, у зв`язку із чим має заборгованість перед ГО «ТІЗ «Десенка» у розмірі 102 500, 00 грн.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Також просив застосувати правила позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 14 вересня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва залишив позов без задоволення.
Суд першої інстанції зробив висновок, що немає підстав для задоволення позову, оскільки заборгованість стосується разових платежів, щодо яких судом не встановлено факт переривання позовної давності, при цьому у межах загальної позовної давності заборгованість у відповідача перед позивачем відсутня.
Постановою від 10 вересня 2021 року Київський апеляційний суд скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ГО «ТІЗ «Десенка» заборгованість у розмірі 102 500, 00 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки 11 січня 2018 року відповідач сплатив членські внески у розмірі 40 000, 00 грн, платіжний документ про здійсненні такої оплати не містить відомостей про період сплати таких внесків, тому дії ОСОБА_1 свідчать про переривання позовної давності відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та наявність підстав для задоволення позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 09 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року, залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувану постанову ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження згаданого судового рішення визначив, що:
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без застосування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 766/5115/16-ц (провадження № 61-23097св19), щодо застосування правил статті 264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування правил позовної давності у правовідносинах між добровільними об`єднаннями індивідуальних житлових забудовників та їх членів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 25 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та зупинив виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Ухвалою від 05 липня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є членом ГО «ТІЗ «Десенка», що підтверджується рішенням загальних зборів членів ГО «ТІЗ «Десенка» від 04 липня 2007 року, оформленим протоколом № 5.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:482:0022), розташованої в межах земельної ділянки ГО «ТІЗ «Десенка» між с. Троєщина та річкою Десенка в Деснянському районі міста Києва, площею 0, 1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності відповідача на зазначену земельну ділянку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим відповідно до рішення Київської міської ради від 16 жовтня 2008 року № 538/538. Цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво, експлуатація та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На загальних зборах ГО «ТІЗ «Десенка» ухвалювалися рішення про сплату її членами цільових внесків, в тому числі й на оплату робіт із завезення та намив піску на земельну ділянку; за будівництво паркану і воріт; за будівництво дороги у котеджному містечку; за будівництво побутової каналізації; за будівництво зливової каналізації; за прокладку труб під електричний кабель; за підключення до електричних мереж і установки трансформаторної підстанції потужністю 630 кВт.
Відповідно до відомостей із розрахунку заборгованості відповідача загальними зборами ГО «ТІЗ «Десенка» встановлено такі членські внески:
- рішеннями загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 14 листопада 2007 року та 17 червня 2008 року, оформленими протоколами № 6 та № 2 відповідно, визначені членські внески за 2008 рік у розмірі 35 000, 00 грн;
- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 11 лютого 2009 року, оформленим протоколом № 1, - членські внески за 2009 рік у розмірі 30 000, 00 грн;
- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 20 січня 2010 року, оформленим протоколом № 1, - членські внески за 2010 рік у розмірі 75 000, 00 грн;
- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 17 січня 2011 року, оформленим протоколом № 1, - членські внески за 2011 рік у розмірі 90 000, 00 грн;
- рішенням загальних зборів членів ГО «ТІЗ «Десенка» від 26 березня 2012 року, оформленим протоколом № 1, - грошові внески членів ГО «ТІЗ «Десенка» на 2012 рік у сумі 45 000, 00 грн;
- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 19 листопада 2013 року, оформленим протоколом № 1, вирішено, що кожен член ГО «ТІЗ «Десенка» для вирішення питання забезпечення містечка електричною енергією повинен сплатити внески у сумі 45 000, 00 грн:
- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 23 квітня 2015 року, оформленим протоколом № 3, визначено розмір членських внесків ГО «ТІЗ «Десенка» на 2015 рік в сумі 3 000, 00 грн;
- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 14 березня 2016 року визначено розмір членських внесків на 2016 рік в сумі 4 000, 00 грн;
- рішенням загальних зборів ГО «ТІЗ «Десенка» від 17 травня 2017 року визначено розмір членських внесків на 2017 рік в сумі 7 500, 00 грн;
- рішенням засідання правління ГО «ТІЗ «Десенка» від 14 травня 2019 року, оформленим протоколом № 2, визначено розмір членських внесків на 2019 рік в сумі 8 000, 00 грн.
Також відповідно до розрахунку заборгованості відповідача за період з 2008 року до 2019 року підлягали до сплати членські внески в сумі 342 500, 00 грн, проте ОСОБА_1 сплачено лише 240 000, 00 грн. Останній платіж на суму 40 000, 00 грн сплачено відповідачем 11 січня 2018 року, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 2241.
Право, застосоване судом
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.