Постанова
Іменем України
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 203/1388/19
провадження № 61-5537св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Дніпровська міська рада, ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Васильєва Ярослава Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2019 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Васильєва Я. О., про визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення, скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Позов обґрунтований тим, що 06 грудня 2017 року Дніпровською міською радою ухвалено рішення про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0824 га, кадастровий номер: 1210100000:06:069:0012, розташована на АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка). Згодом було затверджено проєкт землеустрою та зареєстровано право власності ОСОБА_3 на цю ділянку.
08 січня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_2 придбала зазначену земельну ділянку.
Рішення Дніпровської міської ради від 06 грудня 2017 року № 102/27 і укладений на його підставі договір купівлі-продажу є незаконними, з огляду на те, що 10 грудня 1998 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться на спірній земельній ділянці, згідно з «домашньою угодою».
21 січня 1999 року рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради спірну земельну ділянку передано ОСОБА_1 , право власності на яку підтверджував державний акт на право приватної власності на землю, який заявниця втратила.
Просила визнати незаконним (недійсним) та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 06 грудня 2017 року № 102/27, скасувати записи про право власності на спірну земельну ділянку, визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.
Короткий зміст судових рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2019 року, залишеним без змін Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, у позові відмовлено.
Суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 не довела в суді та не надала доказів, які б беззаперечно підтверджували обставини, на які вона посилається: рішення, на підставі якого вона набула право власності на земельну ділянку, відомості щодо реєстрації такого права, державний акт про право власності на землю.
Суд першої інстанції вказав, що додані до позову копії акта №1/3389 про встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 28 листопада 2001 року та плану встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування не підтверджують факт набуття позивачкою права власності на спірну ділянку, крім того, не підтверджені оригіналами.
31 жовтня 2019 року суд першої інстанції постановив окрему ухвалу, якою повідомив Дніпровський відділ поліції ГУ НП у Дніпропетровській області про факти фальшування доказів у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення, позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 16 квітня 2019 року у справі № 925/2301/14, від 26 березня 2019 року у справі № 906/102/18.
Надані ОСОБА_2 копії відповіді Департаменту по роботі з активами Головного архітектурно-планувального управління з додатками засвідчені з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства, але взяті до уваги судами при ухваленні рішень.
Позивачка надала судам достатньо доказів, на підтвердження факту набуття нею права власності на спірну земельну ділянку.
Суди не врахували обставини справи, які мають суттєве значення для розгляду справи, наслідком чого є порушення прав та інтересів ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 подала докази з порушенням строку, встановленого ЦПК України.
ОСОБА_2 надала суду відповідь Департаменту по роботі з активами Головного архітектурно-планувального управління не в копії, а оригіналі.
Суди взяли до уваги документи, які надала відповідачка 29 жовтня 2019 року та 31 жовтня 2019 року, проте ці докази не є неналежними і допустимими, оскільки не завірені у встановленому законом порядку.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради арґументований тим, що у матеріалах справи відсутні докази, що рішення Дніпровської міської ради від 06 грудня 2017 року № 102/27 є незаконним, відсутній державний акт про право власності на спірну земельну ділянку, відповідно до якого власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 .
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 аргументований тим, що касаційна скарга підписана не ОСОБА_1 , а іншою особою через відтворення її підпису. Постанови Верховного Суду, на які посилається заявниця, прийняті з урахуванням інших обставин справи - неналежного засвідчення доказів сторонами, яких у цій справі не встановлено. ОСОБА_1 не довела обґрунтованість заявленого позову.
ОСОБА_3 аргументує відзив на касаційну скаргу тим, що ОСОБА_2 надала суду належним чином засвідчені докази на підтвердження своїх доводів, які були прийняті судом та долучені до матеріалів справи, а ОСОБА_1 не довела належними доказами обставини передачі їй спірної земельної ділянки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Дніпровської міської ради від 6 грудня 2017 року № 102/27 ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0824 га, кадастровий номер: 1210100000:06:069:0012, розташовану на АДРЕСА_1 .
20 грудня 2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Казак І. Ю. вніс запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.
08 січня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу земельної ділянки, згідно з яким остання придбала спірну земельну ділянку. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Васильєвою Я. О., зареєстрований у реєстрі за № 16.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 16 квітня 2019 року у справі № 925/2301/14, від 26 березня 2019 року у справі № 906/102/18.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частини перша, друга статті 152 ЗК України).
Згідно зі статтею 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України 1990 року) придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності. Розрахунки, пов`язані з придбанням земельних ділянок, провадяться через відповідні банки.
Згідно зі статтею 19 ЗК України1990 року передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
Відповідно до абзацу третього частини другої пункту 27 глави І розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (далі - Інструкція №18/5) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягали договори про відчуження земельних ділянок, що перебували у колективній або приватній власності.
Вказане положення дублювалось в чинних станом на 10 грудня 1998 року ЗК України 1990 року та Декреті Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92, «Про приватизацію земельних ділянок».
Згідно з пунктом 29 глави І розділу ІІІ Інструкції №18/5 документи, в яких викладено зміст угод, що посвідчуються в нотаріальному порядку, подаються нотаріусу не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Всі примірники підписуються учасниками угоди. Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках угоди. За бажанням учасників угоди, кожному з них видається по одному примірнику.